Київська держава за наступників Ярослава Мудрого

ЗАВДАННЯ НА ПОВТОРЕННЯ: 1. Чому князя Ярослава називали Мудрим? 2. Що таке «Руська правда»?

1. Заповіт Ярослава Мудрого. Ярослав Мудрий помер у 1054 р. Передчуваючи наближення смерті, він усвідомлював неминучість наступної боротьби за владу між своїми нащадками й спробував цьому запобігти. Князь склав заповіт відповідно до тогочасних європейських традицій, у якому закликав синів жити в мирі та злагоді, а також установив нову систему успадкування князівських земель.

В основу запропонованої Ярославом Мудрим нової системи управління та успадкування князівств було покладено принцип влади найстаршого в роді для збереження неділимості всього майна. Територія Русі-України поділялася на окремі володіння — уділи. Сини Ярослава мали князювати в них за принципом родового старшинства, передаючи владу від старшого брата до наступного за віком, що спричиняло переміщення всіх князів з одного володіння до іншого.

Саркофаг Ярослава Мудрого в Софійському соборі в Києві

Саркофаг був виготовлений із білого мармуру та привезений, імовірно, із Візантії. Останки Ярослава Мудрого, що зберігалися в ньому, втрачено. Припускають, що їх вивезли з українських земель у роки Другої світової війни.

За задумом Ярослава, кожен князь мав можливість із часом стати великим князем київським. Його старший син Ізяслав отримав великокнязівський престол, Київську й Новгородську землі, Святослав — Чернігівську землю, Білу Вежу і Тмуторокань (сучасна Тамань), Всеволод — Переяславську та Ростово-Суздальську землі, Ігор — Волинську землю, В’ячеслав — Смоленську землю, онук Ярослава Мудрого Ростислав — «червенські міста» і Галицьку землю.

ПОРЯДОК УСПАДКУВАННЯ ВЕЛИКОКНЯЗІВСЬКОЇ ВЛАДИ ЗА ЗАПОВІТОМ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Нова форма державного правління мала зберегти єдність Русі-України й мирний шлях передачі великокнязівської влади. Проте майже одразу після смерті Ярослава Мудрого у створеній ним системі престолонаслідування почали проявлятися проблеми, які її послаблювали й руйнували. Це стало передумовою до розгортання подальшої політичної децентралізації (роздробленості) Русі-України.

Ярослав перед смертю дає настанову синам. Сучасний малюнок

2. Міжусобні війни. Новий великий князь Ізяслав не мав здібностей, авторитету й сили батька, щоб зосередити всю владу у своїх руках. Брати Святослав і Всеволод не визнали його одноосібним верховним володарем Русі-України. Мабуть, саме тому Ізяславові довелося погодитися на спільне з братами правління державою. Період 1054—1073 рр. в історії Русі-України називають добою тріумвірату Ярославичів — співправління братів Ізяслава, Святослава та Всеволода.

Карта «Русь-Україна за часів правління Ярославичів»

Усі найважливіші державні справи тріумвіри вирішували разом. Вони усунули від державних справ молодших братів Ігоря та В’ячеслава, а після їхньої смерті привласнили їхні володіння. Це викликало обурення князів, які випадали із системи братського співволодіння, і заклало підґрунтя майбутніх усобиць. Позбавлені володінь князі в Русі-Україні дістали назву ізгої.

Політична децентралізація (роздробленість) — перерозподіл владних повноважень від центральних органів до місцевих.

Тріумвірат — союз трьох політичних діячів.

Дуумвірат — спільне правління двох політичних діячів.

У період правління старших Ярославичів розпочався новий етап боротьби з кочовиками. У 1060 р. тріумвіри здійснили спільний похід проти орди кочовиків-торків, яка з’явилася на південних кордонах Русі-України, і розгромили її. Однак цей успіх був затьмарений подальшими подіями.

Перша сутичка між Ярославичами та обділеними ними родичами відбулася в 1064 р. Захоплені цією боротьбою тріумвіри не змогли своєчасно організувати відсіч набігам кочовиків-половців (самоназва — кипчаки).

Уперше про появу половців в українських степах у літописі згадується під 1055 р. Половці, здійснюючи набіги, мали відмінну від своїх попередників тактику. Вони намагалися уникати прямих сутичок і постійно кочували. Їхньою головною метою стало захоплення невільників, яких вони потім продавали в країни Близького й Середнього Сходу. Половці нападали зненацька і, узявши полонених, швидко зникали в степу.

Князь Святослав Ярославич із родиною. Малюнок з «Ізборника Святослава»

На початку вересня 1068 р. половці напали на Переяславську землю. Битва воєнних дружин Ярославичів із половцями відбулася на річці Альта й завершилася перемогою кочовиків. Князі з рештою війська втекли під захист своїх фортець. Дізнавшись про це, обурені кияни вимагали від Ізяслава видати їм зброю, щоб помститися половцям. Відмова князя спричинила повстання киян, які не любили свого князя за здирництво. Ізяслав змушений був рятуватися втечею. Через півроку за допомогою польського війська він повернув собі престол.

Під час повстання 1068 р. в Києві жителі міста звільнили із в'язниці («порубу») полоцького князя Всеслава, що раніше був віроломно взятий у полон Ізяславом. На вічі Всеслав був проголошений київським князем. Зібравши ополчення з киян, Всеслав відбив половецький наступ, але вже незабаром був вигнаний із Києва Ізяславом. Проте останній змушений був повернути Всеславу відібраний у нього раніше Ярославичами Полоцьк.

Звільнення Всеслава з «порубу» під час повстання в Києві 1068 р. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Через деякий час між співправителями спалахнув черговий конфлікт, унаслідок якого Святослав і Всеволод вигнали Ізяслава з Києва. Тріумвірат Ярославичів розпався. Упродовж 1073—1076 рр. київським князем був Святослав, якому вдалося зміцнити великокнязівську владу над удільними князями. Із цією метою він перерозподілив між ними володіння. Крім Києва, Святослав залишив за собою Чернігів, а в інших містах посадив намісниками своїх синів і племінників. У своїх діях він спирався на підтримку брата Всеволода. І хоча великим київським князем був Святослав, історики вважають, що фактично існувало співправління двох князів Ярославичів — Святослава і Всеволода.

Після смерті Святослава великокнязівський престол посів Всеволод, який незабаром повернув владу Ізяславу. За це Всеволод отримав від Ізяслава Чернігів. Однак проти цього виступив син Святослава Олег, що вважав Чернігів своєю спадщиною, і привів із собою половецькі орди. На допомогу Всеволоду прийшов Ізяслав. Вирішальна битва відбулася 3 жовтня 1078 р. на Нежатиній ниві. І хоча брати перемогли, Ізяслав загинув.

Після загибелі Ізяслава влада перейшла до Всеволода, який князював у Києві в 1078—1093 рр. У цей час у Русі-Україні фактично відновилася централізована монархія, однак вона значно поступалася тій, що існувала за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Серед дослідників існує думка, що Всеволод створив родинний дуумвірат із сином Володимиром Мономахом, який протягом 15 років керував Руссю-Україною. Саме за підтримки сина Всеволод захищався від князів із роду Святославичів і зберігав відносну політичну єдність держави.

Олег першим серед руських князів почав залучати для міжусобної війни половців. Цим він, як свідчить літописець, «показував їм путь на Руську землю». Олег також ухилявся від участі в спільних походах руських князів проти половецьких орд. Приборкати Олега зміг лише син Володимира Мономаха Мстислав у битві біля Суздаля. Любецький з'їзд князів закріпив за Олегом Новгород-Сіверську землю.

Всеволод вів важку боротьбу з обділеними родичами, які прагнули отримати свої уділи, але врешті-решт пішов на поступки й віддав їм князівства. Унаслідок цього центральна влада та єдність держави значно послабли. В умовах постійних нападів половців на руські землі спалахи усобиць були дуже небезпечними. Імовірно, саме тому син Всеволода Володимир Мономах після смерті батька поступився престолом синові Ізяслава Святополку (1093—1113 рр.).

Необхідність подолати суперечки й об’єднати сили для боротьби з нападами половців підштовхувала князів до пошуку згоди.

Битва на Нежатиній ниві. Художник В. Верещагін

3. Князівські з'їзди (снеми). Послаблення центральної влади в Русі-Україні викликало появу періодичних з’їздів князів — снемів. На них намагалися вирішити питання, важливі для всіх руських земель. Першим із відомих за літописом є з’їзд князів 1072 р. у Вишгороді. Ізяслав, Святослав і Всеволод зібралися там із нагоди перенесення мощей святих Бориса і Гліба до нещодавно збудованої церкви на їхню честь. На Вишгородському з’їзді також був прийнятий новий збірник законів «Правда Ярославичів», що доповнив «Руську правду».

З'їзд князів (снем) — збори удільних князів Русі-України, які скликав великий князь київський без визначеної періодичності. Учасники з'їздів намагалися вирішувати найважливіші військові справи, погоджували міжусобні суперечки тощо.

З'їзд князів в Уветичах (Витичеві). Художник С. Іванов

• Опишіть за наведеною ілюстрацією перебіг з'їзду князів.

Найвідомішим серед снемів руських князів є з’їзд 1097 р. в Любечі. На ньому з ініціативи Володимира Мономаха ліквідували принцип влади найстаршого в роді, затвердили право всіх князів на землю свого батька, домовилися про припинення усобиць і схвалили право князів на успадковану землю.

Князі також ухвалили рішення про спільні дії проти половців: «Відтепер з’єднаймося в одне серце й захистимо Руську землю». Однак ці рішення не було втілено в життя. Одразу після з’їзду спалахнула міжусобна війна, яка тривала три роки. Припинив її з’їзд князів 1100 р. в Уветичах (Витичеві), головною метою якого було згуртування сил для спільної боротьби проти половців.

Про необхідність спільних дій проти половецьких нападів ішлося також на з’їзді князів на Золотчі в 1101 р. Вирішальним в організації цієї боротьби став з’їзд навесні 1103 р. біля Долобського озера неподалік Києва. Князі домовилися про спільний похід проти половців. Наступний розгром половців об’єднаним військом руських князів у битві на річці Сутінь у квітні 1103 р. став першим спільним наступальним походом руських князів у боротьбі проти половців, що тривала вже 50 років.

Перемозі руських князів сприяло те, що в цей час половці поділили степ на окремі кочів’я, почали влаштовувати більш-менш постійні зимівники й літники та постійні кочові маршрути. Перейшовши до відносної осілості, половці стали вразливішими для сусідів.

Запам'ятайте дати

1054—1073 рр. — правління тріумвірату Ярославичів.

1068 р. — перший великий напад половців на Русь-Україну і розгром ними руського війська на річці Альта.

1072 р. — прийняття збірника законів «Правда Ярославичів».

1097 р. — Любецький з'їзд князів. Запровадження спадкового володіння князівствами.

Дочка князя Всеволода Євпраксія була дружиною імператора Священної Римської імперії Генріха IV. В історії про неї залишилася пам'ять як про одну з перших видатних українських жінок, що мала силу характеру, волю та мужність протистояти гнобленню і знущанням свого чоловіка. Не витримавши його жорстокого ставлення, вона звернулася до Папи Римського Урбана II. Два церковні собори, на яких вона виступала, підтримали Євпраксію й засудили поведінку Генріха IV. Після цього вона повернулася до Русі-України та стала черницею Андріївського жіночого монастиря в Києві.

1. Прочитайте уривок з літопису. Які два питання обговорювали князі на з’їзді в Любечі? Яке рішення ухвалили? 2. Порівняйте принцип вотчини з тим порядком столонаслідування, який заповів Ярослав Мудрий. Що в них спільного, а що відмінного? Яка проблема залишилася нерозв’язаною? 3. Роздивіться малюнок. У якій його частині зображено складання присяги відповідно до ухвали припинити усобиці, а в якій - змову Давида Ігоровича?

Любецький з’їзд князів 1097 року. Мініатюра XV ст.

«Року 1097 прибули Святополк Ізяславович, і Володимир Всеволодович, і Давид Ігорович, і Василько Ростиславович, і Давид Святославович, і брат його Олег і зібралися в городі Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: “Пощо ми губимо Руськую землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай держить отчину свою: Святополк - Київ Ізяславів; Володимир - Всеволодів уділ (Переяслав); Давид, і Олег, і Ярослав - Святославів уділ (Чернігів); іншим хай будуть городи, які їм роздав Всеволод: Давидові - Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль - Володареві, а Теребовля - Василькові”. І на цім вони цілували хреста: “А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будемо ми всі і чесний хрест”. І, поцілувавшись, пішли вони до себе. І прийшли Святополк із Давидом у Київ, і раді були всі люди, і тільки диявол засмучений був доброю згодою цією, і проник сатана у серце деяких мужів, і почали вони підбивати Давида Ігоровича такими словами: “Володимир змовився з Васильком проти Святополка і проти тебе”. І повірив Давид брехливим словесам».

«Повість минулих літ»

Висловте власне ставлення до рішень Любецького з’їзду. Чому він не поклав край князівським усобицям?