Мета: пояснити учням поняття достовірність інформації в мас-медіа; джерела інформації; факт та судження; авторство медіа тексту; стандарти подання інформації; критичний аналіз медіа текстів.

Тип заняття: комбіноване

Хід заняття

1. Організаційні моменти.

2. Актуалізація опорних знань.

3. Вивчення нового матеріалу.

План заняття

1. Достовірність інформації

2. Джерела отримання інформації

3. Факт, судження, оціночні думки.

4. Авторство

5. Стандартів подання інформації.

6. Критичне мислення

1. Достовірність інформації — властивість бути правильно сприйнятою, безсумнівна вірність наведених відомостей, які сприймає людина. Достовірна інформація обов’язково має містити посилання на джерело, щоб можна було перевірити та підтвердити правдивість слів.

Про достовірність інформації свідчить підтримка експертів, однак експертна думка має бути висловлена фахівцем з питання, що висвітлюється, та з посиланням на нього, і за можливості — залучити кілька фахівців. Якщо в тексті вживаються узагальнені вислови: «на думку експертів», «як зазначили науковці», «говорять», «усім відомо», «ви, можливо, чули про» тощо, то це свідчить про те, що інформація може бути недостовірною.

Нині також постає проблема з перевірки інформації в мережі Інтернет, де часто автори залишаються анонімними, працюють боти, що поширюють неправдиву інформацію. Користувачі здебільшого самі мають звертати увагу, яку інформацію вони споживають, а особливо поширюють. В Інтернеті вищий ступінь довіри має інформація з офіційних сайтів, усі інші сторінки, форуми, соцмережі мають значні ризики поширення недостовірної інформації.

Питання достовірності інформації регулюється правовими нормами, що передбачають можливу відповідальність журналістів за поширення недостовірної інформації.

Цивільний кодекс України, стаття 302. Право на інформацію

1. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію...

2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності.

Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов’язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.

Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов’язана робити посилання на таке джерело.

2. Достовірність інформації багато в чому залежить від джерела її отримання.

Джерела бувають таких типів:

Первинні — оригінальні джерела, що не містять інтерпретації. До них відносять фотографії, щоденники, листи, дослідницькі звіти, оригінальні твори мистецтва.

Вторинні — містять авторську інтерпретацію, аналіз і підсумки. Це наукові статті, книжки тд.

Третинні джерела — компіляції матеріалів з інших джерел: реферати, таблиці, енциклопедії.

Джерела інформації можуть бути:

друковані: періодичні та неперіодичні видання, довідково-енциклопедичні, наукові видання, брошури, рекламні буклети тощо;

недруковані: рукописні матеріали та науково-технічна документація, реклама, виставки, конференції, консультаційні послуги, приватні бесіди, інші джерела інформації;

електронні: радіо, телебачення, телефон, Інтернет тощо.

Джерелом інформації можуть стати звичайні люди, наприклад, свідки події.

Не всі джерела є надійними та об’єктивними. Найбільшу довіру викликають джерела, які є нейтральними, неупередженими, не відстоюють нічиїх інтересів. При висвітленні певних питань краще звертатися до першоджерел, а не до інтерпретації цих питань. Також для більшої достовірності інформації можна порівняти її в різних джерелах, що забезпечує її повноту. Також важливо перевіряти репутацію джерела. Солідні медіа бережуть свою репутацію й ніколи не стануть ризикувати, подаючи неправдиву інформацію. Більшої довіри заслуговує джерело, коли відомо, хто його автор, і коли він має авторитет.

3. Щоб протидіяти маніпуляціям та отримувати якісну достовірну інформацію, потрібно навчитися її аналізувати, зокрема відрізняти факти від суджень, оціночних думок.

Факт — означає дійсність, подію, те, що реально відбулося. Фактами можуть бути цифри, дати, імена, події — все, що можна, виміряти, перерахувати, підтвердити. Факти надають різні джерела, це можуть бути науково-дослідні та соціологічні інститути, органи влади, органи місцевого самоврядування, установи статистики, архіви, пошукові інтернет-системи тощо. Завдання мас-медіа та фахівців, які готують матеріали, — подавати правду, спираючись на факти. Факти треба повідомляти незалежно від того, кому вони вигідні або чиєму іміджеві можуть зашкодити. Приховувати факти чи перекручувати їх — неприпустимо. Часто з метою маніпуляції факти подають разом з оціночними судженнями.

Оціночне судження — це висловлювання, яке не містить фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій. Для підвищення ефекту судження висловлюються з використанням гіпербол, алегорій, сатири, епітетів. Розпізнати судження допомагають слова-маркери — емоційні вислови, які можуть бути іменниками, прикметниками, дієсловами або словосполуками. До слів-маркерів, наприклад, належать такі: «хунта», «бандерівці», «укропи», «рашисти», «американські найманці», «тітушки», «сепари», «ватники», «терористи» тощо.

Є різні способи подавати повідомлення з використанням оціночних суджень зі словами-маркерами. Перший спосіб — вживання цих слів під час опису подій та процесів, що непомітно впливає на формування в аудиторії конкретних ставлень. Другий спосіб — подання прямих авторських оцінок, які однозначно вказують аудиторії на єдине можливе ставлення до описуваних подій чи ситуацій. Третій спосіб — використання різних схем-пояснень, що пропонують аудиторії певну логіку розуміння явища чи події.

Факт від оціночного судження відрізняє об’єктивність. Оцінка завжди показує чиюсь позицію, емоційне ставлення, певний заклик. Факт не містить оцінок і закликів. Думка в тексті часто з’являється у вигляді коментаря, інтерпретації, вона впливає на сприйняття факту. Думка завжди є суб’єктивною, а факт існує незалежно від нашого бажання або ставлення до нього, він завжди реальний. Оціночне судження неможливо перевірити. Воно може подаватися в тексті як коментар чи інтерпретація. Перевірка фактів дозволяє отримувати об’єктивну інформацію та вберегти себе від маніпуляцій.

4. Важливим аспектом, що впливає на об’єктивність і достовірність інформації, є авторство. Аналізуючи медіатекст, варто враховувати той момент, що він створений автором. Будь-який текст є результатом низки рішень його автора. Автор обирає слова, образи, розставляє акценти. Подання матеріалу залежить від цінностей, переконань і поглядів автора, що формує стиль викладення, та від його мотивів.

Питання про авторство особливо важливе в матеріалах, що розповсюджуються в мережі Інтернет, де часто практикується анонімність. У такому разі авторство неможливо встановити, але потрібно поставити запитання: «Чому автор виявив бажання залишитися невідомим?», «Який можливий намір автора?», «Що несе в собі цей текст?», «З якою метою він створений?», «Які вигоди отримає автор від поширення тексту?», «Які можливі наслідки?». Це також убезпечить споживачів інформації від маніпулятивного впливу. Коли знаєш, хто створив медіатекст, то це є першим кроком до усвідомлення мети та визначення ступеня довіри.

5. Щоб не загубитися в інформаційних потоках і маніпуляціях, потрібно і під час споживання, і під час створення інформації звертатися до стандартів подання інформації.

Основними стандартами, якими керується журналіст у своїй професійній діяльності є: баланс думок і точок зору, оперативність, достовірність (посилання на джерела), відокремлення фактів від коментарів, точність, повнота представлення фактів та інформації по проблемі.

Головними нормативними джерелами, де відображені дані стандарти є Кодекс професійної етики українського журналіста, Етичний кодекс українського журналіста, Декларація принципів поведінки журналістів (Міжнародної федерації журналістів), та міжнародні стандарти та принципи журналістської етики.

Дослідники Інституту масової інформації визначають, що основними стандартами подання інформації є такі: 1. Баланс думок і точок зору. 2. Оперативність подачі інформації. 3. Достовірність (посилання на джерела). 4. Відокремлення фактів від коментарів та оцінок. 5. Точність подачі інформації. 6. Повнота представлення фактів та інформації по проблемі.

Баланс думок і точок зору Відповідно до п. 10 Етичного кодексу українського журналіста, точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.

Оперативність Пункт 1 Кодексу професійної етики українського журналіста визначає, що головний обов'язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації.

Достовірність (посилання на джерела) Пункт 6 Етичного кодексу українського журналіста визначає, найпершим обов’язком журналіста є повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події. Будь-яка тема потребує максимально повного набору фактів і думок. Тому завдання журналіста все це знайти в компетентних джерелах. Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів закріплює, що журналіст зобов'язаний подавати інформацію, посилаючись на факти, походження яких він / вона знає.

Відокремлення фактів від коментарів Пункт 9 Етичний кодекс українського журналіста встановлює, що факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного.

Точність подачі інформації Пункт 1 Кодексу професійної етики українського журналіста встановлює, що журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення.

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів закріплює, що повага до істини та права громадськості на правду - перший обов'язок журналіста.

Повнота представлення фактів та інформації по проблемі Згідно з п 6 Етичного кодексу українського журналіста, найпершим обов’язком журналіста є повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події. Будь-яка тема потребує максимально повного набору фактів і думок. Тому завдання журналіста все це знайти в компетентних джерелах.

6. Для оцінки інформації, яку ми отримуємо, необхідно володіти прийомами критичного мислення. Критичне мислення — це комплекс усвідомлених дій і навичок, які ми застосовуємо, коли оцінюємо інформацію, достовірна вона чи маніпулятивна. Критичне мислення включає ознайомлення з інформацією, сприйняття інформації з різних джерел, аналіз різних поглядів, вироблення власного погляду й добір переконливої аргументації, ухвалення остаточного самостійного рішення.

Критичне мислення — основний інструмент аналізу медіатексту. Ключовими питаннями для аналізу медіатекстів є такі:

Критичне мислення зазвичай пов’язане з допитливістю, обізнаністю, неупередженістю, гнучкістю, справедливістю в оцінюванні, чесністю, розсудливістю, ретельністю в пошуку потрібної інформації, розумністю у виборі критеріїв, постійністю в пошуку результатів і першоджерел. Критичне мислення забезпечує самостійні й відповідальні дії та є запорукою демократії.