Козацькі літописи - цінне історичне джерело. Практична робота

Практична робота

Козацькі літописи ХVІІ–ХVІІІ ст. як історичні джерела

Мета. На основі витягів із козацьких літописів ХVІІ - ХVІІІ століть визначити способи та засоби, до яких вдавалися гетьмани, старшина, аби відстояти суверенітет козацької держави.

ХІД РОБОТИ:

1. Переглянути відео за покликанням

Виконайте завдання у наступних блоках.

Ознайомтесь з історичними джерелами. Дайте відповідь на запитиання.

Козацькі літописи – це історико-літературні твори XVII - XVIII століть, написані, переважно, очевидцями подій близькою до народної літературною українською мовою.

Головну увагу автори зосереджують на воєнно-політичних подіях. Характерними ознаками творів є палкий патріотизм, зацікавленість історією Української козацької держави, державницькі або принаймні автономістські погляди, позитивне ставлення до козацтва, уславлення національно-визвольної боротьби українського народу XVI-XVIII ст.

Козацькі літописи вплинули не лише на історичну науку наступних століть, а й на всю літературу XVIII-XX ст. їх вплив особливо чітко виявляється у творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова.

Найвідоміші з цих творів:

Першим у ряду козацьких літописів можна поставити «Літопис Самовидця». Найімовірнішим автором твору є генеральний підскарбій гетьманування І. Брюховецького, згодом стародубський священик Роман Ракушка-Романовський (приблизно 1622-1703). Текст літопису поділяється на дві частини. Перша є описом подій 1648-1672 рр. і має характер історичних мемуарів. Друга частина, що стосується 1673-1702 рр., написана на основі щоденникових записів. Найбільше уваги приділено висвітленню Визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Літопис Самовидця є важливим джерелом до історії України другої половини ХVІІ ст., містить великий фактичний матеріал, створює всебічну картину як історичного піднесення України середини ХVІІ ст., так і великої Руїни, що настала після смерті Б. Хмельницького. Включає також чимало народних оповідань, приказок тощо.

Літопис Самійла Величка

Літопис Самійла Васильовича Величка (бл. 1670-після 1728) написаний канцеляристом Генеральної військової канцелярії між 1715 і початком 1720-х років. Твір складається з двох томів. Перший охоплює події з 1648 до 1659 р. “Сказання про війну козацьку з поляками”, другий “Повість літописна про малоросійські та частково інші події...” – з 1660 до 1700 р. Цей літопис – найґрунтовніший. У ньому використано праці італійських, німецьких, польських авторів, козацькі хроніки, документи Генеральної військової канцелярії, мемуари та ін. Розглядав козацтво як націєтворчий чинник української історії.

Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки

У літописі гадяцького полковника Григорія Івановича Грабянки (р. н. невід. – бл. 1737) з козацьких позицій висвітлено події української історії з давніх часів до 1709 р.

Григорій Іванович Грабянка гадяцький сотник, полковий осавул, суддя, обозний, з 1730 р. полковник, загинув 1737 р. у кримському поході проти татар. На підставі різних джерел він виклав історію козацтва від найдавніших часів до 1709 р. Літопис під назвою “Дійствія презільной і от начала поляков кровавшой небивалой брані Богдана Хмельницького, гетьмана запорозького з поляка...” був закінчений 1710 р. у Гадячі. У формі “сказаній” розповідає про основні події визвольної війни 1648-1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького, головну увагу приділено змалюванню образів гетьмана та його соратників. Автор особливо загострював увагу на героїчних вчинках і моральних уроках історії. Григорій Грабянка послідовно викладав думку про історичну самобутність, соціальну й політичну окремішність козаків. Він негативно ставився до проявів антиукраїнської політики російського царизму.

Також цінним джерелом для пізнання козацької епохи є Густи́нський, Добро́мильський, Лизогу́бівський, Острозький, Львівський, Межигі́рський, Хмільницький, Чернігівський літописи, твір «Літописці Волині і України», Літопис подій у Південній Русі.

1. Ознайомитися з біографією авторів найвідоміших козацьких літописів Романа Ракушки-Романовського, Г.Грабянки, С.Величка, використовуючи інтернет-ресурси.

2. Робота з документами:

І. З «Літопису Самовидця»: «Як ударили в бубни на раду, Брюховецький, відповідно до постанови, пішо військо припровадив на ту раду до намету своєї сторони. І Сомко не забарився: і сам, і всі козаки, що були при ньому, як люди заможні, вбрались ошатно і добре озброїлись, наче до війни. Вони-бо мали намір, коли рада не на їхню користь зарадить, між собою битву розпочати, бо при Сомковому таборі й гармат було чимало. Але нічого з того не вийшло, бо запорожці були запевнені ласкою його царської величності, тож швидко та рада відбулася, і боярин вийшов з намету та й почав читати грамоту й указ його царської величності. Не давши читцю закінчити, ані слухаючи листа царської величності, раптом крик здійнявся з обох сторін за гетьманство: одні кричать: «Брюховецького гетьманом!», а інші кричать: «Сомка гетьманом» - і на столець обох садовлять. А далі й між собою заповзялися битися і зламали Сомків бунчук, ледве Сомко видерся з намету царського й дістався до коня та інша старшина. Інших же кількох чоловік забили. І так прихильники Сомка мусили відступати до свого табору, а прихильники Брюховецького на столець його посадовили, зіпхнувши князя, і гетьманом проголосили, давши йому булаву і бунчук в руки. Та заледве дуже нескоро той галас вгомонився, так що князь Великоґаґин не підтверджував гетьманства Брюховецького, бо і прийняти його не міг через той шум серед народу»...

Пантелеймон Куліш у своєму романі «Чорна рада» так відтворив ті самі події: «Ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. Виходить із царського намету боярин, князь Гагін, з думними дяками. У руках царська грамота. Його підручники несуть царську корогву козацькому війську, кармазин, оксамит, соболі од царя у подарунок старшині з гетьманом. Усі посли, по московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у князя гаптовані золотом, виложені жемчугом сап’янці. Поклонились обом гетьманам і козацтву на всі чотири сторони. Усі втихли, що чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки на золотих ланцюгах коло пояса. Перехрестивсь князь великим хрестом, од лисини аж за пояс, потряс головою, щоб порівнялись сивії патли, підняв грамоту високо - два дяки йому руки піддержували - і почав вичитувати царське ім’я.

Як ось позад брюховців сільська голота, не чуючи нічого, що читають, почала гукати:

- Івана Мартиновича волимо! Брюховецького, Брюховецького волимо!

А Сомкове козацтво заднє собі, чуючи, що оглашають гетьманом Брюховецького, почало гукати:

- Сомка, Сомка гетьманом!

І по всьому полю зчинивсь галас несказанний. Тоді й передні бачать, що всім байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьманів - усе ближче, все ближче, аж поки дійшло до самої первої лави.

- Брюховецького!

- Сомка!

І зачепились. Хто шаблею, хто києм, хто ножакою.

- Стійте, стійте лавою! - крикне Сомко на своїх. - Даймо шаблями їм одвіт!

А запорожці схопили Іванця за руки да вже й на стіл саджають і булаву, й бунчук до рук дають. Зіпхнули й князя з думними дяками.

- Гетьман, гетьман Іван Мартинович! - кричать на все горло...

І кинулись купою [сомківці] до столу. Січуть, рубають низовців, саджають на столець Сомка. А запорожці, як злії оси, не боячись нічого, з одними киями да ножаками, лізуть і б’ють Сомкову сторону. Вирвали в Сомка бунчук і переломили надвоє, одняли й булаву.

Оглянеться Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини.

- Ей, - каже, - годі! Нема тут наших!

Старшина гляне, аж кругом самі запорожці...

Завдання: Порівняйте тексти. Чим фрагмент з «Літопису Самовидця» відрізняється від уривка з історичного роману П. Куліша?

(Письмово) Виберіть 3-4 факти з уривку «Літопису Самовидця», які підтверджують, що Пантелеймон Куліш саме цей літопис використовував як історичне джерело для написання свого роману.

Ознайомтеся з уривком з літопису та доведіть, що гетьман Богдан Хмельницький сприяв піднесенню міжнародного авторитету козацької держави (письмово).

Ознайомтеся з літописними уривками, наведеними нижче. Доберіть з документів цитати, які доводять думку: "Мудрий господар - сильна крана"(письмово).

(Письмово) На основі опрацьованих документів та власних міркувань продовжте речення: " Щоб Україна горя не знала та в Європі процвітала............"

Перегляньте відео

Вивчаючи історію, ми маємо брати до уваги не тільки певні історичні факти, дати історичних подій, характер історичних явищ. Як і для будь-якої науки, для історії важливими є узагальнення, порівняльний аналіз історичних процесів на різних теренах.

Історія України XVI—XVIII ст. є складовою частиною розвитку європейської цивілізації, повністю пов’язана і взаємозалежна від загальноєвропейських процесів.

1. ВПЛИВ РОЗВИТКУ НАУКИ І ТЕХНІКИ НА СУСПІЛЬНІ ЗМІНИ В ЄВРОПІ Й УКРАЇНІ

1.1. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ І СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК В ЄВРОПІ

Європейці за Ранньомодерної доби відкрили нові континенти і значно розширили своє уявлення про світ. Внаслідок Великих географічних відкриттів в Європу пішов потік товарів, які до цього або були дефіцитними (і тому дорогими), або взагалі були незнайомими. Це привело до «революції цін», що позначилося на різних сферах економічного та політичного життя.

Винахід друкування дав людству механізм збереження, масового тиражування і передачі інформації.

Поширення використання пороху привело до перевороту в озброєнні війська і, відповідно, зміни стратегії і тактики воєнних дій. На полях війни старе рицарське ополчення змінили наймані професійні армії. З іншого боку, виробництво пороху, нової зброї, кораблів, паперу тощо змушувало шукати ефективніші способи виробництва, бо старі цехи вже не відповідали потребам часу.

Відповіддю на цей виклик, а також унаслідок соціально-економічних процесів Ранньомодерної доби стала поява мануфактур, на яких використовували найману працю. Новий спосіб організації виробництва й виробничих відносин, нові технології зумовили появу нового типу виробника — найманого працівника.

Такі якісні перетворення не могли не позначитися на ідейному протистоянні в суспільстві та загостренні морально-етичних проблем, зокрема поширенні ідей гуманізму, та цинічному впровадженні «подвійних стандартів» у підходах до різних проблем людства.

Миколай Коперник у XVI ст. користувався повагою і викладав в університеті, а Джордано Бруно в XVII ст. спалили на вогнищі.

Вводилися «правила ведення війни» і водночас по-звірячому знищувалися цілі народи, яких звинувачували у «дикунстві та варварстві». Населення країн було підданими монархів і мало певні права, але ті ж монархи піддавали гонінням цілі групи народів.

Саме в цей час з’явилися такі явища, як буржуазні революції: нідерландська, англійська, американська.

Великі географічні відкриття, модернізація економічного та суспільного життя

XVI ст. Європа зустріла суворим рицарем у середньовічних обладунках, красою Сикстинської капели Мікеланджело Буонарроті, таємничим світом Леонардо да Вінчі, ідеями з управління державою Нікколо Макіавеллі. А XVIII ст. Європа закінчувала галантними кавалерами, одягнутими за французькою модою, та науковими відкриттями Ісаака Ньютона, філософсько-просвітницькими роботами Франсуа Вольтера й паровими машинами Джеймса Ватта. Проголошення Декларації незалежності США засвідчило заснування нової могутньої гілки західної цивілізації за океаном.

1.2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ в XVI-XVIII ст.

Коли ми подивимося на суто українську історію, то відкриємо для себе, що подібні процеси й тенденції були й у нас, звісно — зі своїми особливостями.

Від початку XVI ст. перед українським народом постало питання: «Що далі?» Українська аристократія шукала своє місце в нових політичних умовах. Головною ідеєю було відновлення держави у вигляді «великого князівства».

Активність українського населення проявлялася в найрізноманітніших напрямах. Князь Василь-Костянтин Острозький заснував Острозьку академію і спонсорував роботу й продукцію книгодрукаря Івана Федоровича. Це дало поштовх бурхливому книговиданню, яке увінчала славнозвісна Острозька Біблія.

І подібно до того, як на Заході розгорялися дискусії і суперечки між протестантами й католиками та в самій католицькій церкві, так і в українському середовищі набувала поширення гостра полемічна література. Відбувалися Церковні собори в Бересті 1596 р., які призвели до розколу православної церкви й утворення унійної (греко-католицької) церкви.

Католицький світ розпочав Контрреформацію, в основі якої були розвиток освіти і модернізація католицької церкви.

У той же час далеко від Подніпров’я, у Львові, виникло перше православне братство. Це об’єднання швидко набуло слави завдяки своїм школам, освіта в яких ґрунтувалася на власних культурних традиціях. За львівським прикладом православні братства почали організовуватися по всій Україні.

Потужним поштовхом для оновлення православ’я стали церковні реформи Петра Могили. І той елемент конкуренції, який зародився на зламі XVI-XVII ст. між церквами і в середовищі освіти (як-то єзуїтські колегіуми й братські школи), дав поштовх стрімкому розвитку українського православ’я.

Поміркуймо!

Уявіть себе представником/представницею української аристократії початку XVI ст. Спробуйте дати відповідь на запитання «Що далі?» щодо бачення майбутнього Української держави.

2. ЕВОЛЮЦІЯ ВІЙСЬКОВО-СЛУЖБОВОГО НАСЕЛЕННЯ В ЄВРОПІ ТА ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

2.1. СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ В ЄВРОПІ Й УКРАЇНІ

В Європі в XVI-XVIII ст. відбувалися важливі соціальні зміни. Шляхта поступово сходила з історичної арени. Військово-службове населення не могло підтвердити свого шляхетського походження.

Кожна європейська країна відчула цю кризу й проходила її по-своєму. Іспанія виплеснула «зайвий» військовий люд на освоєння нових земель в Америці й на поля італійських і нідерландських війн. Німеччиною пронеслася буря селянського повстання і повстання рицарства. Англія ще під час Війни Червоної і Білої Троянд, після великої кількості загиблих, дійшла певної згоди між елітами.

Історичні подробиці

У Західній Європі такі вільні військові люди із числа збіднілої шляхти й інших людей організовувалися або в загони найманців, на кшталт ландскнехтів, або проявлялися у вигляді граничар у Хорватії і Сербії, ускоків і секеїв в Угорщині, донського козацтва в Московії.

Схожі процеси відбувалися й на українських землях. Знищення князівств, перерозподіл аристократією земельної власності колишніх великих князів викинули на соціальне узбіччя багато військового люду. Причому це вояцтво не збиралося ставати селянством, а можливостей реалізувати себе на чужині в ролі найманців не існувало.

Саме в той час, коли в західному світі, у Нідерландах, спалахнула буржуазна революція і розпочалася війна за незалежність, на українських теренах розгорталися козацькі повстання Криштофа Косинського, Семерія (Северина) Наливайка і Григорія Лободи. Ці повстання продемонстрували народження нової політичної сили — козацтва, яке змінило аристократію на чолі боротьби за державність.

Свого часу Остафій Дашкович висунув проект козацького анклаву за порогами, а князь Дмитро Вишневецький цю концепцію реалізовував. Князь Богдан Ружинський став козацьким гетьманом і сфокусував козацьку активність на певних стратегічних напрямках. Врешті-решт, наприкінці XVI ст. єпископ Йосип Верещинський запропонував проект козацького князівства.

Водночас війни на півдні, наявність Великого кордону і недостатність фінансових ресурсів для отримання численного найманого війська змушувало державу, спочатку Велике князівство Литовське, а з 1569 р. — Річ Посполиту, «заплющити очі» на існування на прикордонні молодого козацтва.

Українське козацтво народило таке унікальне явище, як Запорозька Січ. Українські князі взяли участь в його організації і зміцненні. А панство із західноукраїнських земель, як-то Петро Конашевич-Сагайдачний, вивели Військо Запорозьке на рівень національного захисника. Спочатку запорозьке козацтво виступило як гарант Православної церкви через вступ до Київського братства Війська Запорозького. А потім, як вважали сучасники, вже на полях Хотинської битви 1621 р. запорожці відіграли роль рятівника Речі Посполитої у протистоянні османській навалі.

Історичні подробиці

У цей самий час аналогією подіям на українських землях може бути протистояння еліт, які відстоювали вплив католицької чи протестантської церков, що вилилося в криваві релігійні війни.

Подією такого роду можна вважати намагання османів через захоплення Відня в 1529 р. прорватися до Центральної Європи.

Спроби Речі Посполитої організувати українську військову силу в окреме військо реєстрових козаків і сподівання цим самим розколоти козацьке середовище не мали успіху.

«Ординація Війська Запорозького» сприяла збереженню запорозького військового ядра, хоч і обмежувала права українського козацтва. Тому в 1648 р. настав час поєднання всіх видів козацтва та військового люду із числа приватних магнатських і колишніх кварцяних вояків. Це дало ту непереборну силу, яка зламала весь старий уклад в Центрально-Східній Європі. Адже Національно-визвольна війна, яка спалахнула в 1648 р., остаточно вивела на історичну арену Українську козацьку державу. І відбулося це тоді, коли на протилежному боці Європи вирувала Англійська буржуазна революція. Тому порівняння Богдана Хмельницького з Олівером Кромвелем стало звичним і традиційним серед описів тих подій.

2.2. ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ЗМІНИ В ЄВРОПІ Й УКРАЇНІ

Ліквідація у XVII ст. ознак особистої залежності селян, панщини, впровадження елементів капіталістичного виробництва, становлення виборчої системи (загальнодемократичної — через генеральні ради, і олігархічної — у вигляді старшинських рад) — усе це було новим для Центрально-Східної Європи. І водночас — подібним для Англії і Нідерландів. Центрально-Східна Європа з двох боків опинилася між буржуазними республіканськими країнами.

З іншого боку, Зборівський і Білоцерківський договори, Березневі статті демонстрували рівень політичної самосвідомості українців, їхнього бачення свого місця на політичній мапі Європи. Уже наступники великого гетьмана Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Іван Брюховецький, Петро Дорошенко, Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа й інші всю свою енергію спрямовували на збереження цих завоювань Національно-визвольної війни і закріплення здобутого державного статусу.

І тут поставало питання: чому на українських землях так важко давалася та народна боротьба, що перешкоджало успіхам, які були причини нестачі військових і фінансових ресурсів? І головне — чому козацькому ополченню так і не вдалося сформувати постійного найманого війська за зразком Швеції, чи певних частин Речі Посполитої і Московії?

Секрет такого стану речей приховувався в самому типі економіки на українських теренах. Ставка саме на видобування ресурсів (зернових, худоби, продуктів полювання і рибальства, солі та ін.) значно відрізняла український Схід Європи від Заходу.

Натомість Схід Європи, включно з українськими землями, був задіяний до економічного розвитку Західної Європи лише своєю сировиною. Тому саме землевласник залишався головною фігурою економічного життя в Україні.

Значну роль відіграв також чинник чисельності населення і величини територій, які давали більше сировини і, відповідно, більше ресурсів. Саме тому Українській козацькій державі було складно знайти величезні ресурси на ведення визвольних війн.

3. ЗДОБУТКИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬНОГО І КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ XVI—XVIII ст. В ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ СПАДЩИНІ

Унікальність українців полягає в тому, що попри всі жахи і трагедії війн вони змогли дати світові українське бароко, Конституцію Пилипа Орлика, філософію Григорія Сковороди, загальнодержавну освіту з вінцем у вигляді Києво-Могилянської академії та православних колегіумів.

Українська козацька держава за рівнем розвитку культури стала взірцем для сусідів, насамперед Московії, яка церковною реформою Нікона знаменувала початок «витягування» з українських земель всього нового, модерного. І подальший розвиток Російської імперії відбувався багато в чому завдяки українському людському ресурсу.

Час Руїни боляче вдарив по молодій державі. На той час фактично було зруйновано проект Б. Хмельницького щодо відбудови держави Русі-України. Проте й в Європі чимало країн зазнало подібних або навіть більших «руїн». Не всім вдалося зберегти єдність чи навіть своє самостійне існування.

Українська козацька держава не отримала свого власного монарха і не закінчила процес формування конституційних інститутів влади. Проте існування самої козацької держави протягом майже 150 років мало величезний вплив на психологію українського народу. І тому участь українців у Битві народів під Віднем 1683 р., коли остаточно було покладено край османському наступу на Європу, мало особливе значення для Європи, зокрема й для України. З одного боку, спільна перемога продемонструвала силу єдиної Європи. З іншого — на фоні невдач українського державотворення ця подія стала знаменною демонстрацією існування й значення України як складової частини Європи.

«Вічний мир» і Карловицька мирна угода, які закріпили зміни в Центрально-Східній Європі, багато в чому були спричинені визвольними змаганнями українців. З одного боку, ці угоди розкололи Україну, що стало трагедією для нашої історії. Та водночас вони остаточно закріпили в історії Європи факт існування Української козацької держави.

Історичні подробиці

Кава «по-віденськи», винайдена запорозьким козаком Юрієм-Францом Кульчицьким, стала символом українського внеску в доленосні для Європи події.

Пам’ятник Юрію-Францу Кульчицькому в м. Відень — рятівнику австрійської столиці від османів і винахіднику віденської кави (Австрія, сучасне фото)

Відео «Чи правда, що каву «по-віденськи» винайшов запорозький козак» («ШоТам», тривалість 01 хв 15 с)

https://cutt.ly/Mb8WmFc

Та були й позитивні сюжети європейської історії України. Зокрема, формування політичної діаспори на чолі з Пилипом Орликом. Це показало вміння українців самоорганізовуватися навіть без наявності держави.

Історичні подробиці

Треба пам’ятати, що створення козацтва, Запорозької Січі й Української козацької держави були лише частиною того глобального проекту, який вдалося здійснити українському народу. Цим проектом було повне заселення й колонізація Дикого Степу: на сході — до Дону й Кубані (на кінець XVIII ст.), на півдні — до узбережжя Чорного моря і Придунав’я.

Слобідські козацькі полки, Запорозька Січ, Військо Запорозьке (Гетьманщина), Правобережні козацькі полки, Задунайська і Банатська Січі й Чорноморське-Кубанське військо багато в чому відрізнялися. Проте у своїй основі мали спільний стрижень «українства». Завдяки чому весь цей міграційний потік сприймався в цілому як один єдиний український рух.

Із часом зникли держави, які сприяли ослабленню українського політичного проекту другої половини XVII - початку XVIII ст. (тобто — проекту створення Української держави).

Саме тоді українське Правобережжя і Південь заклали ту основу, на якій у майбутньому відновиться українська державність.