Козацькі літописи ХVІІ- XVIII cт., як історичні джерела

Авторами літописів були освічені козацькі старшини. Вони спиралися на власні спогади, тогочасні документи, народний фольклор та праці іноземних істориків. Матеріал викладено хронологічно, але у різноманітних формах: від стислих щорічних записів до розлогих публіцистичних нарисів та художніх оповідань.

Найдавніший із великих козацьких літописів. Автором літопису вважають генерального підскарбія Романа Ракушку-Романовського, військового та по­літичного діяча часів Руїни. Твір написаний літературною староукраїнською мовою, близькою до народної (ймовірно, 1702 р.).

Літопис має дві частини

І частина об’єднує низку окремих оповідань і висвітлює окремі події до 1676 року. ІІ частина – традиційна літописна хроніка , яка докладно описує події до 1702 року.

В основі твору лежить опис визвольних змагань та повоєнного періоду. Автор детально зупиняється на повстаннях у полку І. Золотаренка, загибелі гетьмана І. Брюховецького та обставинах Переяславської ради. Самовидець схвалює дипломатичні рішення Б. Хмельницького (зокрема союз із кримськими татарами), проте гостро критикує І. Виговського за зраду та іронічно коментує відмову Д. Многогрішного від булави. Крізь увесь текст проходить сум за міжусобицями всередині старшини та безуспішними спробами позбутися залежності від Московії.

Самовидцем автора назвав Пантелеймон Куліш, який не лише підготував літопис до друку, а й написав на його основі свій відомий роман “Чорна рада”.

Літопис Григорія Грабянки

У 1686‒1701 рр. ‒ рядовий козак Гадяцького полку, 1702‒1717 рр. ‒ полковий хорунжий, гадяцький сотник, полковий осавул, 1717‒1723 рр. ‒ полковий суддя. У 1723 р. у складі делегації козацької старшини на чолі з наказним гетьманом Павлом Полуботком подавав на розгляд російському уряду Коломацькі чолобитні (про скасування Малоросійської колегії та вибори гетьмана) . За наказом імператора Петра І всі члени делегації, які на той час перебували в Санкт-Петербурзі, були заарештовані. Граб’янку разом з іншими ув’язнили в Петропавлівській фортеці. Лише після смерті Петра І їх звільнили (на поч. 1728 р.) і Григорій Граб’янка повернувся додому. Літопис Грабянки присвячений воєнним діям, що відбувалися у 1648–1654 рр. Уперше він був надрукований у Києві 1854 р.

Відомо, що Г. Грабянка — людина книжна, добре обізнана з літописами польськими й українськими. Головним завданням твору автор вважає докладне висвітлення подій Визвольної війни, зберегти для нащадків опис героїчних справ українського козацтва.

У творі наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів.

За своєю жанровою природою літопис тяжіє до традицій давньоруської повісті. Структурно твір складається з окремих «сказаній», присвячених ключовим етапам Хмельниччини: причинам повстання, битвам під Жовтими Водами, Збаражем, Зборовом та Берестечком. Граб’янка ґрунтовно аналізує мотивацію гетьмана напередодні Переяславської ради. Центральною темою твору є всенародна підтримка визвольного руху, а поруч із постаттю Богдана Хмельницького автор героїзує видатних полководців — Івана Богуна, Максима Кривоноса та інших ватажків.

Літопис Самійла Величка

Літописець Самійло Величко написав чотиритомну працю, присвячену подіям 17-18 століття. Над літописом він працював понад 30 років. У ньому – сотні документів з військової канцелярії, цитати із вже втрачених щоденників і хронік. Із нагоди 351-ї річниці з дня народження Самійла Величка

1. Самійло Величко народився 11 лютого 1670 року у селі Жуки Полтавського району. Його батько – козак Василь Величко, служив у першій сотні Полтавського полку, був освіченою і впливовою в козацьких колах людиною, а ще мав велику книгозбірню.

2. Навчався майбутній літописець у Києво-Могилянській колегії. Володів латинською, німецькою, польською мовами. Служив канцеляристом у генерального писаря, потім у генерального судді Віктора Кочубея під час гетьманування Івана Мазепи. Величко займався найбільш секретною кореспонденцією, мав доступ до зашифрованих документів, листів, які адресувалися російському царю. У статусі особистого секретаря і радника Кочубея Самійло Величко прослужив 15 років.

3. Самійло Величко служив старшим канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії на початку 1705 року. Це – наче бути державним службовцем Офісу президента чи Кабміну сьогодні. Тобто, він мав доступ до численних державних документів. Також виконував таємні доручення.

4. Як людину, близьку до Івана Мазепи, наприкінці 1708 року Самійла Величка заарештували. У в’язниці на Чернігівщині він провів кілька років. Історики вважають, що на волю майбутній літописець вийшов 1715 року за сприяння сина Віктора Кочубея.

5. Після звільнення Величко оселився у Диканьці. А пізніше перебрався на батьківщину у село Жуки. Тут учителював та займався літературною діяльністю. У цей час він багато читав, зокрема, манускриптів, які збирав упродовж усього життя. У його колекції були історичні хроніки, літописи, оригінальні документи, художні твори. Усе це Самійло Величко використовував, працюючи над літописом. Зокрема, створюючи свій твір, опрацював близько 270 документів, понад 20 історичних праць та стільки ж літературних творів.

8. Самійло Величко писав тогочасною офіційною діловою українською мовою. Нею було заведено писати гетьманські універсали та інші офіційні документи.

9. Літописець повністю осліп. Та коли саме це сталося, невідомо. З того часу сторінки свого твору він надиктовував найнятим писарчукам.

10. Літописець помер у селі Жуки. Припускають, що було це 1728 року. Та могила до нашого часу не збереглася. А 2003 року започаткована обласна літературна премія імені Самійла Величка.

Літопис починається з передмови до читальника, в якій розповідається про автора. Цей твір складається з чотирьох томів. Перший том містить відомості про Визвольну війну 1648–1654 рр., другий і третій розповідають про провідні післявоєнні події й події після смерті

Перша частина літопису, вважають дослідники, написана рукою самого Величка. Друга частина рукопису відрізняється від першої, її написано різними почерками, бо автор утратив зір і далі рукопис, на думку вчених, переписували учні літописця. Було їх четверо, в усіх почерки нерозбірливі, трапляється чимало помилок та правок.

Гра «реставратор». Віднови пошкоджений текст

Про важливі події ________ козацької _______ оповідають козацькі _________. Особливістю цих історичних творів є те, що вони не зовсім схожі на _________ літописи, оскільки поєднують риси літописів, історичних повістей, _______, мемуарів. Найвідомішими з ________ літописів є такі: «Літопис _________», Літопис Григорія _______ та ________ Самійла __________.

Слова для довідки: тридцяти, мемуарний, Величка, акти, історико-літературні, думи.

Слова для довідки: Грабянки, літопис, України, Самовидця, літописи, Величка, історії, козацьких, давньоруські, щоденників

Гра «реставратор». Віднови пошкоджений текст.

«Козацькі літописці були не просто хроністами, а справжніми ___________ свого часу. Наприклад, Самійло Величко навчався у Києво-Могилянській ___________ і знав декілька іноземних мов. У своїй праці він використав майже 270 ___________, серед яких були гетьманські ___________ та секретне листування. Інший автор, Григорій Граб’янка, пройшов шлях від рядового козака до полкового ___________, але зазнав переслідувань від царя ___________ і був ув’язнений у фортеці. Усі ці твори об’єднує спільна риса: вони описують події Визвольної війни та періоду ___________, висловлюючи глибокий сум через внутрішні ___________ серед козацької старшини».

Слова для довідки: документів, колегії, Руїни, інтелектуалами, Петра І, судді, універсали, чвари.

Виконай завдання на повторення - зроби скрін та прикріпи файл