Козацька тематика у творах Тараса Шевченка

1. Деяка інформація про письменника...

   

Тарас Шевченко (1814-1861) був кріпаком пана Енгельгардта. Йому довелось покинути рідний край і поїхати за своїм паном до Петербурга. Білими ночами майбутній поет приходив до Літнього саду, де перемальовував скульптури. Якось за цим благородним заняттям хлопця помітив Іван Сошенко — студент Петербурзької академії мистецтв, родом з України. Вони заприятелювали. Саме І. Сошенко першим виявив у Тараса талант і сприяв викупу земляка з кріпацтва. Спочатку він увів його в коло української та російської інтелігенції, познайомив із поетами Є. Гребінкою і В. Жуковським, з художниками К. Брюлловим та О. Венеціановим. Вони й допомогли викупити українського митця з неволі. Дві з половиною тисячі рублів (нечувана на той час сума!) — ось ціна свободи Т. Шевченка.

Де ж друзі Т. Шевченка взяли таку суму? Вони були людьми творчими, то й придумали лотерею. К. Брюллов написав портрет В. Жуковського, який і розіграли в царській родині. Відпускну поета було підписано 22 квітня 1838 р. І ось настала довгоочікувана воля.

Тепер юнак здобув право навчатися в Академії мистецтв. Тут він здобуває три срібні медалі за малярські роботи. 1840 р. в Петербурзі виходить друком його перша книжка — славетний «Кобзар». І. Франко так писав про цю подію: «Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухнула, мов джерело чистої, холодної води, заясніла не відомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».

Двадцятичотирирічний поет замислюється над тим, як зробити вільними всіх українців. Він звертається у своїй творчості до козацької тематики, адже ці яскраві сторінки нашої історії засвідчують волелюбний дух українців. Саме вони зможуть пробудити приспану волю покріпаченого народу.

2.Ліричний герой вірша "Думка"

Пригадайте з 5 класу хто такий "ліричний герой"

Ліричний герой - це образ оповідача, який у ліричному творі висловлює свої душевні переживання: піднесення, смуток, щастя, хвилювання, любов та ін.

Запам'ятайте! Поет (автор вірша) і ліричний герой - це не одне й те саме. Поет живе в реальному житті, а ліричний герой - у художній дійсності, створеній поетом.

Мотив вірша «Думка» («Тече вода в синє море») Т. Шевченко, напевно, запозичив із фольклору, адже пошуки долі молодим козаком — популярний сюжет народних пісень. Ліричний герой співчуває козакові, який почувається самотнім і нещасним, бо він далеко від дому, рідних людей та природи.

ДУМКА (1838)

Тече вода в синє море,

Та не витікає,

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грає серце козацькеє,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люде —

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити».

Сидить козак на тім боці,

Грає синє море.

Думав, доля зустрінеться —

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Додому ключами.

Плаче козак — шляхи биті

Заросли тернами.

Розкажіть...

Яким ви побачили ліричного героя у вірші "Думка"?

Яку пору року зображено у вірші? Підказкою є спогад про журавлів.

3.Козацьке минуле в поемі Т. Шевченка

Твір «Іван Підкова» розповідає про початок морського походу запорожців до Туреччини з метою визволення бранців. Поему розділено на дві частини. І частина — сумна, у ній зображено сучасне ліричного героя, у якому «високії могили чорніють, як гори», — то кургани, де поховані славні козаки, які боролися за волю. II частина — життєствердна, у ній ідеться про минуле, де гартувалася козацька слава: тут ми бачимо чорну хмару ворогів із-за Лиману; відважний ватажок Іван Підкова впевнено веде козацькі чайки до Царгорода (нині м. Стамбул). Отаман виявляє неабияку рішучість і мудрість: він вирішує пливти не до турецького порту Синопу, а відразу до султана, що в Царгороді.

У поемі оспівано мужність і героїзм козаків, їхню силу волі, братерську дружбу — усі ці якості допомагали здобувати численні перемоги над ворогами. Т. Шевченко протиставляє закріпачену Україну (нинішнє) козацькій вольниці (минулому), сподіваючисть розбудити приспану національну свідомість своїх сучасників.

Твір прикрашають постійні епітети (чорна хмара, високії могили, синє море), порівняння (могили, як гори; хвилі, як ті гори), персоніфікації (море звірюкою то стогне, то виє; ревіли гармати ), повтори.

ІВАН ПІДКОВА (1839)

І

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли пановати.

Пановали, добували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.

Свідок слави дідівщини

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

За ними співає.

Було колись — в Україні

Лихо танцьовало,

Журба в шинку мед-горілку

Поставцем кружала.

Було колись добре жити

На тій Україні...

А згадаймо! Може, серце

Хоч трохи спочине.

II

Чорна хмара з-за Лиману

Небо, сонце криє.

Синє море звірюкою

То стогне, то виє.

Дніпра гирло затопило.

«Ануте, хлоп’ята,

На байдаки! Море грає —

Ходім погуляти!»

Висипали запорожці —

Лиман човни вкрили.

«Грай же, море!» — заспівали,

Запінились хвилі.

Кругом хвилі, як ті гори:

Ні землі, ні неба.

Серце мліє, а козакам

Того тілько й треба.

Пливуть собі та співають;

Рибалка літає...

А попереду отаман

Веде, куди знає.

Походжає вздовж байдака,

Гасне люлька в роті;

Поглядає сюди-туди —

Де-то буть роботі?

Закрутивши чорні уси,

За ухо чуприну,

Підняв шапку — човни стали.

«Нехай ворог гине!

Не в Синопу, отамани,

А. Орльонов. Козаки гетьмана Петра Сагайдачного здобувають Кафу

Панове молодці,

А у Царград, до султана,

Поїдемо в гості!»

«Добре, батьку отамане!» —

Кругом заревіло.

«Спасибі вам!»

Надів шапку.

Знову закипіло

Синє море; вздовж байдака

Знову походжає

Пан отаман та на хвилю

Мовчки поглядає.

До речі...

Іван Підкова жив у XVI ст. Він мав рідкісну фізичну силу й надзвичайний зріст — 2 м 29 см. Цей відважний воїн ламав руками підкови (ось звідки його козацьке ймення!), міг зупинити запряжений шістьма кіньми віз, ухопивши його за заднє колесо.

Портрет Івана Підкови