У другій половині XVII ст. Слобідською Україною називалася територія сучасних Харківської, Сумської, півночі Донецької, Луганської областей, а також прилягаючих до них земель Бєлгородської, Курської і Воронезької областей.
Назва «Слобідська Україна» («Слобожанщина») походить від слобод, що заснували на цій території переселенці з Правобережної і Лівобережної України.

Слобода -- поселення переселенців, названі так, оскільки населення звільнялося від податків. Звідси походить і назва регіону — Слобідська Україна.
Розглянь карту та визнач, на території яких сучасних країн знаходиться Слобідська Україна.

Передумови колонізації:
-- незаселеність земель у верхів’ях Ворскли, Сіверського Донця через набіги татар
-- зацікавленість московського уряду у заселенні цих земель для захисту кордонів держави
-- надання московським урядом пільг переселенцям (звільнення від податків на промисли, право займанщини та ін.. )

У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставищі Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратьєвим заснували Суми.
До середини 50-х років XVII ст. виникли нові міста Суми, Харків, Охтирка, Лебедин, Чугуїв, Ізюм та багато інших.
У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано місто Харків. Разом із містами виникали й нові села.

Посади гетьмана на Слобожанщині не було, не було й генеральної старшини.

Старшину обирали на загальних козацьких радах.
На чолі полку - довічно обрані козаками полковник і старшина.
Полковників обирали полки, потім це рішення погоджував Бєлгородський воєвода і затверджувалося царем.

Усі полковники підкорялися Бєлгородському воєводі, який затверджував їх на цій посаді.

Царський уряд використовував українських переселенців для
господарського освоєння та охорони південних кордонів Московської держави від нападів кримських і ногайських татар, постачав їм зброю, продовольство, зберігав за переселенцями козацькі привілеї і самоврядування.

Система землеволодіння на Слобожанщині мала свої особливості.
У другій половині XVII ст. там ще було багато незаселених земель і діяло право займанщини. Кожний поселенець міг вільно займати стільки землі, скільки був спроможний обробити.

Дайте письмово відповіді на запитання: • Чому території порубіжних земель Гетьманщини та Московії почали масово заселятися в 17 ст.?

• Звідки походить назва Слобожанщина?

• Які особливості заселення Слобідської України? •

• Звідки походить назва Слобожанщина?

• Які особливості заселення Слобідської України?

Виконане в зошиті завдання прикріпи тут.

Як складалися відносини Запорізької Січі з Гетьманщиною

До 1648р. Запорожжя було центром організації козацтва, головним захисником православного люду й шляхтичів, які висловлювали свій протест проти покатоличення, спольщення, посилення соціального гноблення.

Розташування Січі неодноразово змінювалося.

У 1652 р. запорожці перенесли свою столицю з відкритого перед Степом Микитиного Рогу в район Дніпрових плавнів, на острів Чортомлик, що розташовувався в місці впадіння у Дніпро протоки Чортомлик (поблизу сучасного села Капулівки на Нікопольщині). Цей район був більше захищений від нападів татар природними перешкодами. З опису 1672 р. відомо, що запорожці тут звели й могутні штучні укріплення.

З 1652 по 1709 рр. вона перебувала в гирлі річки Чортомлик, тому й дістала назву Чортомлицької.

Чортомлицька Січ була оточена глибоким ровом та 13-метровим валом, оснащеним баштами з бійницями й високими дубовими палями. У центрі козацької твердині знаходився великий майдан, навколо якого були побудовані курені й помешкання старшини.
Об’єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося кошем, Запорозькою Січчю.
На чолі її стояв кошовий отаман. Курінні отамани разом із кошовим управляли Січчю. В умовах майже постійних бойових дій їх роль зростала. Навіть з’явилася посада кошового гетьмана.

Чому Іван Сірко зажив слави найвідомішого кошового отамана за всю історію Запорізької Січі

Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини XVII ст. був Іван Сірко (початок XVII ст. — 1680 р.). Прикметним є те, що запорожці обирали його кошовим щонайменше 15 разів.

Він був видатним полководцем, який здійснив понад 60 переможних битв проти військ Туреччини, Кримського ханства і ногайських орд. Уважається, що під його керівництвом запорожців звільнили понад 100 тис. бранців.

Своїми блискучими походами Іван Сірко зажив слави непереможного полководця. Вважалося, що ніхто краще не може протидіяти турецько-татарським загарбникам. Не випадково, коли 1672 р. Івана Сірка за намовою недоброзичливців було ув’язнено й відправлено до Сибіру ( 1672 р. ), про його звільнення клопотався сам польський король Ян ІІІ Собеський. Повернувшись із заслання, очолив боротьбу з турецькою армією.

Це цікаво !

Польський король Ян Собеський писав: «Сірко чоловік дуже тихий, поступливий, рицарський і, здається, дуже зичливий, має велике довір'я у козацькому війську». Його іменем татарки лякали дітей, коли ті плакали, а в мечетях за наказом султана молилися за загибель Сірка.

Польський хроніст Веспасіан Коховський у своїй хроніці дав таку характеристику Сіркові:

«Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних виправах і відважним кавалером, перевищуючи цим Дорошенка. А в Криму його ім’я наводило такий страх, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: “Сірко йде”; після цих слів плач одразу вщухав. Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тверезим. Улітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку - на українському прикордонні. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, постійно бився з татарами, проти яких мав природну й невблаганну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру».

Завдання: Оцініть діяльність кошового отамана І. Сірка як історичного діяча.

Пам'ятка для характеристики історичного діяча