Концепція сталого розвитку

СТАЛИЙ РОЗВИТОК ПРИРОДИ Й СУСПІЛЬСТВА (англ. sustainable development) – розвиток суспільства, за якого економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання відбуваються в межах, що визначаються властивістю екосистем до самовідновлення.

Термін «сталий розвиток» пов’язують з ім’ям прем’єр-міністра Норвегії Г. Х. Брундтланд, яка сформулювала його в звіті «Наше спільне майбутнє» для ООН (1987).

Стратегію сталого розвитку проголошено на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992). Концепція сталого розвитку набула свого сформованого вигляду в 2015 р. на Саміті ООН зі сталого розвитку в Нью-Йорку, на якому було схвалено глобальну програму, що містить 17 цілей сталого розвитку, яких світ має досягнути до 2030 р.

Сталий розвиток полягає в збалансованому розвитку економічного, соціального та екологічного компонентів.

Основною метою сталого розвитку є збереження людства, а завданнями – збереження умов існування екосистем і біосфери.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п'яти принципах.

1. За умови екологізації економіки й суспільного життя людство може надати розвитку суспільства сталого характеру, що відповідає потребам людей сучасного й майбутніх поколінь (принцип екологізації).

2. Обмеження, що існують у галузі експлуатації природних ресурсів, пов'язані із сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення (принцип екоресурсної ємності).

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на благополучне життя (принцип соціальної рівноправності).

4.Необхідно співвіднести споживання з екологічними можливостями планети, зокрема щодо використання енергії (принцип сталого споживання та виробництва).

5. Розвиток людства й природи має відбуватися в їхній постійній взаємодії (принцип коеволюції).

Основні принципи природокористування в контексті сталого розвитку.

• «нульовий рівень» споживання природних ресурсів;

• відповідність антропогенного навантаження ресурсному потенціалу певного регіону; • збереження цілісності природних екосистем у процесі їх господарського використання;

• збереження природного кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності;

• погодження виробничого й природного ритмів;

• пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу.

Компонентом екологічної освіти є екологічне мислення.

Екологічне мислення – це відображення дійсності, що передбачає усвідомлення людиною екологічних взаємозв’язків природи. Пошук шляхів формування такого мислення та розробка теорії коеволюційного розвитку природи й людської цивілізації є предметом дослідження екології людини, або соціальної екології

Формами міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля є:

1) організація наукових і практичних зустрічей (самітів, конференцій);

2) створення міжнародних організацій (наприклад, Міжнародної комісії з навколишнього середовища й розвитку);

3) укладання офіційних договорів та угод, що координують спільні зусилля з охорони природи (наприклад, Всесвітня хартія природи (1982), Європейська хартія про навколишнє середовище та охорону здоров'я (1989), Міжнародна конвенція про захист рослин (1997), Конвенція про біологічне різноманіття (1993); 4) діяльність міжнародних громадських партій та організацій (наприклад, Грінпіс, Всесвітній фонд дикої природи, Всеукраїнська громадська організація «Жива планета»).

Отже, людство усвідомило навислу небезпеку життю і почало вживати активних заходів щодо охорони довкілл

Екологічний слід (англ. ecological footprint) – міра потреб людини в екосистемах планети. Населення часто використовує більше природного капіталу, ніж генерується на його території життя. Т. зв. екологічні межі, що дають змогу природі підтримувати баланс, становлять 2,2 га на одного мешканця. Розгляньте Світову мапу екологічного сліду та сформулюйте закономірності.

Біологія + Естетика. Краса живої природи й охорона довкілля Джеральд Даррелл писав про свою зустріч з ягуаром: «На мене скажено блискав очима звір такої краси, що я зойкнув. Хутро в нього було коротким, шовковистим, соковитого золотаво-коричневого кольору, немов дикий мед… Але найдивовижнішими були очі: великі, ледь розкосі на золотавому писку... Очі зелені, точно листи під льодом, блискали, як слюда в променях згасаючого сонця». Що таке природоохоронна естетика? Обґрунтуйте значення естетики й екологічного мислення в розв’язуванні сучасних екологічних проблем.