Кінематограф країн Далекого Сходу.

Все почалося восени 1905 р., коли власник фотоательє «Фентай» Жень Цзінфен створив на сюжет Пекінської опери фільм під назвою «Динцзюньшань».

Справжні фільми почали знімати тільки в 30-ті роки ХХ століття з появою прогресивних китайських режисерів. На цей період припав небачений розквіт китайського кінематографу, а 1933 рік навіть назвали «роком китайського кіно». З початку 1930-х років кіно в Китаї – не тільки вид розваги, воно також стало висвітлювати проблеми в китайському суспільстві – феодальному і новому – капіталістичному. Крім цього, це був період появи перших китайських кінозірок. Наприклад, Ху Дє, Жуань Лін'юй, Чжоу Сюань

Розквіт кінематографу припадає на 70-ті роки ХХ ст. і асоціюється, насамперед, з ім`ям легендарного Брюса Лі, якого вважають генієм кунг-фу (східних єдиноборств). Створивши школу джит-кунг-до – «кулак, що відбиває»,

Брюс Лі здійснив справжній переворот у кінематографії й зробив східні єдиноборства дивовижним кіно атракціоном. Стрічки «Великий бос"

«Кулаки гніву», «До бою вступає дракон» та «Повернення дракона» вивели фільми кунг-фу на принципово новий рівень і фактично започаткували цілий напрям у кінематографі. Під час зйомок картини «Смертельна гра» за загадкових обставин Брюс Лі пішов з життя, а через деякий час аналогічна трагедія сталася з його сином Брендоном Лі, який загинув на зйомках стрічки «Ворон».

Традиції Брюса Лі успадкував Джекі Чан, з ім`ям якого ототожнюють сучасну модель фільмів кунг-фу. Визнаючи Брюса Лі своїм куміром, Джекі Чан водночас трансформував картини цього напряму, збагативши їх гумором. Іронічне начало виявило себе й у фільмах, знятих на батьківщині Джекі Чана («П`яний майстер», «Поліцейська історія» тощо) і в США («Розбірка у Бронксі» та ін.). завдяки цьому за актором закріпилися слава «китайського Чарлі Чапліна», тоді, як сам Джекі Чан щиро захоплюється відомим американським коміком 20-х років Бастером Кітоном. Ще однією характерною особливістю акторського стилю Джекі Чана є чудова пластика. На відміну від Брюса Лі, який спирався передусім на бездоганну спортивну форму, Джекі Чан надає елементам східних єдиноборств танцювального характеру, і вони часто сприймаються як хореографічні номери, що визначають єдиний темпоритм фільму.

У сер. 70-х рр. у китайському кіно з`явилася ще одна яскрава особистість – режисер Ву Юшань, який під псевдонімом Джон Ву активно працює в Голівуді. Широке визнання прийшло до нього після виходу на екрани картини «Без обличчя», де знялися зірки сучасного американського кіно Дж. Траволта та Н. Кейдж. Найбільш відомі картини режисера, що являють собою синтез елементів комедії, фільмів кунг-фу, кривавого бойовика та вестерну: «Рука смерті», «Право на життя», «Куля в голову», «Вбивця», «Світле майбутнє» та ін. Стильова спрямованість Джона Ву справила значний вплив на світовий кіно процес, передусім американський, і знайшла гідного шанувальника в особі Квентіна Тарантіно, який захоплювався азіатськими бойовиками Джона Ву.

Нині, кінематограф Китаю дедалі активніше входить у світовий кіноконтекст. Широкого резонансу набув фільм «Тигр, який крадеться, дракон, який ховається» (реж. Анг Лі), який нещодавно вийшов на екрани і вразив глядачів та фахівців бездоганною професійною майстерністю та дивовижними спецефектами. У 2001 році стрічка режисера Лі Янга «Тигр, що крадеться, дракон, що причаївся» отримала перший «Оскар» у чотирьох номінаціях. На самому початку розвитку кінематографу в Китаї існувала концепція «кіно – лише розвага». Але дуже скоро стало зрозумілим, наскільки важливим інструментом впливу на формування свідомості й моральних принципів людини є кіно. Людям потрібен міф, приклад поведінки, який можна було б потім наслідувати. Тому тематика й образ героя змінювався залежно від політичної ситуації в країні. У роки війни кіно набуло яскраво виражених патріотичних рис, більшість фільмів часів культурної революції були зняті відповідно до вимог політичного життя: вони пропагували ідеологію класової боротьби, зображуючи позитивних героїв безсумнівними красенями, а негативних («класових ворогів») – блазнями. Помітною особливістю китайських фільмів є їх захопленість національною ідеєю, бажанням передати традиції, філософію, особливості суспільного життя Піднебесної. Найвідоміші китайські фільми в основному відтворюють історичні сюжети, демонструють бездоганне володіння прийомами різних бойових шкіл Сходу. Китайські герої (часто без імені) здатні пожертвувати собою заради держави. Це виховує патріотизм нації. Загалом китайські фільми небагатослівні, герой йде до самого кінця, де на нього зазвичай чекає смерть. Образ жінки не схожий на європейський: це завжди самодостатня особистість, яка добре володіє бойовим мистецтвом, здатна на подвиг. На перший план виносить внутрішня краса.

Кінематограф Японії. Історія японського кіномистецтва бере початок у 1899 р. його перші кроки зумовили появу дво принципових тенденцій, що дістали назву гепдайгеки – фільми на сучасну тематику та дзидайгеки – історичні стрічки, в яких активно використовувалися міфологічні і фольклорні мотиви. Якщо картини першого напряму були створені під значним впливом європейського чи американського кіно (насамперед, у комедійному жанрі), то фільми другого – фактично відбивали традиції театру Кабукі. Кінематографічні досягнення 20-30х- рр. ототожнюються з творчим доробком режисера К. Мідзогуті («Весняне шепотіння паперової ляльки», «Симфонія міста», «Батьківщина») та актора С. Хаякави.

У роки другої світової війни кінематографісти Японії роблять особливий акцент на розвитку документального кіно, що згодом дасть можливість розповісти про атомну трагедію Хіросіми і Нагасакі у фільмі «Наслідки вибуху атомної бомби». Справжній розквіт японського кіно припадає на 50-ті роки. У цей час виник так званий рух незалежних, відбувається поєднання національної і загальнолюдської проблематики. Серед визначних фільмів цього періоду: «Зведені брати» (реж. М. Ієні), «Пісня візка» (реж. С. Ямамото) й одна з найвидатніших картин світового масштабу – філософська кінооповідь «Голий острів» (реж. К. Сіндо). У цей період свій творчий шлях у кінематографі розпочав Акіра Куросава – знакова постать японського кіномистецтва, з художньою спадщиною якого і асоціюються надбання кінематографа країни другої половини ХХ ст. Кіно доробок митця дуже значний. Всесвітнє визнання прийшло до А. Куросави після виходу на екрани картини «Расьомон», сюжетною основою якої стали оповідання японського письменника. Ця стрічка остаточно визначила особливості світобачення режисера – трансформацію японської національної самосвідомості у контекст загальнолюдського, що яскраво виявилося у наступних кіно шедеврах. Саме тому через певний час представники американського та італійського кінематографу Дж. Стерджес і С. Леоне зробили римейки (кіно переосмислення) визнаних творів А. Куросави – «Сім самураїв» («Чудова сімка») та «Охоронець» («За жменю доларів»). Особливе місце у творчості митця посідає кіноінтепретація європейської класики – «Ідіот» (загальновизнана найкраща в історії кінематографу екранізація твору Ф. Достоєвського), «На дні» (за М. Горьким), «Замок павутиння» (за трагедією У. Шекспіра «Макбет»), сюжети яких режисер переніс на японський грунт. Інші фільми, створені А. Куросавою, - «Жити», «Червона борода», «Під стукіт трамвайних коліс», «Тінь воїна» - яскраві картини, в яких аналізуються проблеми сенсу життя. Філософська спрямованість творчості А. Куросави справила значний вплив на художні пошуки японських кіномитців нової генерації, зокрема Сьохея Імамури. Його стрічка «Легенда про Нараяму» - метафорична кіно оповідь про сенс людського життя і споконвічний конфлікт поколінь, що розгортається у невеличкому відірваному від світу японському селищі, яке живе тільки за законами прирди. Стиль Куросави був успадкований сучасним японським режисером Такесі Кіттано. Його стрічки «Сонатина» та «Феєрверк» мали широкий глядацький резонанс. Серд визначних персоналій японського кіномистецтва особливе місце належить акторові Тосіро Міфуне. Початком співпраці А. Куросави та Т. Міфуне стала картина «П`яний янгол». Велич таланту Міфуне назавжди залишить його ім○6я в скарбниці світового кіномистецтва. Отже, феномен кінематографа Японії є важливою складовою культурних надбань цієї країни і невід`ємною частиною здобутків світового кіномистецтва.

Кінематограф Кореї. Перша згадка про кіно у Кореї, датована 1898 роком. В одній з газет було розміщено оголошення про «живі світлини». У 1901 році відбувся перший документально засвідчений 7 показ кінозйомок, зроблених американським письменником, журналістом та фотографом Бартоном Холмсом. Холмс показав ці кадри королю Кочжону та його оточенню. Перший кінотеатр було відкрито у 1903 році. У 1919 р. було презентовано перший фільм корейського виробництва «Справедлива помста» Кіма Досана. У 1923 році виходить інший корейський. фільм «Кордон». На той час у Кореї функціонувало уже 7 кінокомпаній. Безумовним хітом тих років став фільм режисера На Ун Гю «Аріран» (після успіху цієї картини виробництво фільмів збільшилося до 10-ти в рік). У 1935 році виходить перший фільм зі звуком «Розповідь про Чхун Хян» режисера Лі Мен. Це була розповідь про дівчину, яка зберегла вірність своєму зниклому коханому, не зважаючи на усі випробування долі. Політичне становище на Далекому Сході погіршувалось, японці починають проводити політичну асиміляцію, з поч..40-х років застосовується заборона на вживання корейської мови у державних установах, заміна корейських прізвищ на японські заборона на свободу слова, у кіновиробництві могли брати участь тільки ті корейці, які отримували японські прізвища і спілкувалися японською. До 1942 року використання корейської мови у стрічках було повністю заборонено. Під час громадянської війни більшість кінематографічного обладнання та ресурсів було зруйновано. У 1953 році президент Лі Син Ман, намагаючись відновити корейське кіно, звільнив кіноіндустрію від усіх податків. Наслідком стає збільшення кількості фільмів (100- 200 стрічок на рік). В 70-ті роки глядачі поміняли кіно на телебачення, водночас максимально зростає вплив цензури на кіно. Кількість фільмів скорочується до 2-3-х на рік. В 80-х роках на екрани починають виходити фільми різноманітних експериментальних жанрів. Найбільшим попитом серед них користувалися фільми жахів. У 1992 році на корейські екрани виходить стрічка «Весільна історія», яка оголосила народження нового жанру в корейському кіно – «романтична комедія». Наприкінці 90-х – 2000-х років корейський кінематограф стає від

Хто здійснив справжній переворот у кінематографії й зробив східні єдиноборства дивовижним кіно атракціоном?

Хто успадкував  традиції Брюса Лі ?

У роки другої світової війни кінематографісти Японії роблять особливий акцент на розвитку.....

Всесвітнє визнання прийшло до А. Куросави після виходу на екрани картини...

До якого року використання корейської мови у стрічках було повністю заборонено?