Прочитай казку
Як кішка з мишкою приятелювали
Брати Грімм
Якось кішка познайомилася з мишкою та й почала запевняти її у своїй великій любові й дружбі. Говорила так щиро й солодко, що зрештою мишка повірила і погодилася жити з нею під одним дахом та вести спільне господарство.
— Але на зиму треба зробити запас їжі, щоб не голодувати, — сказала кішка. — Тобі, мишко, небезпечно всюди нишпорити в пошуках харчу — ще потрапиш у пастку.
— Слушна думка, — погодилася мишка.
Купили вони горщик смальцю. Та постало питання — де його сховати? Довго думали, аж поки кішка не мовила:
— Сховаймо його в церкві. Там найбезпечніше місце — ніхто й не посміє нічого взяти. Поставимо горщик під вівтар і не чіпатимемо, доки справді не знадобиться.
Так і зробили.
Минуло небагато часу, як кішці закортіло поласувати смальцем. От вона й каже:
— Послухай, мишко, мене запросили на хрестини. У моєї родички народився синок — білий із рудими латками. Вона хоче, щоб я була хрещеною. Побудь сьогодні сама на господарстві.
— Іди собі з Богом, — відповіла мишка. — А якщо тебе пригостять чимось смачним — згадай і про мене. Я б і краплю солодкого вина скуштувала.
Та насправді жодної родички в кішки не було.
Вона рушила просто до церкви, тихцем пробралася під вівтар і злизала верхній шар смальцю. Потім довго гуляла по дахах міста, ніжилася на сонечку й щоразу, згадуючи про горщик, задоволено погладжувала вуса. Лише надвечір повернулася додому.
— О, ти вже тут! — зраділа мишка. — Мабуть, гарно провела день?
— Та нічогенько, — відповіла кішка.
— А як назвали дитину?
— Початочком, — байдуже мовила кішка.
— Початочком? — здивувалася мишка. — Яке дивне ім’я! У вас у родині так називають?
— Чого ж дивне? — відказала кішка. — Не гірше за Крихтохапа, як звуть твого хрещеника.
Минуло кілька днів, і кішці знову захотілося смальцю.
— Зроби мені ласку, побудь ще раз сама вдома, — сказала вона. — Мене знову кличуть на хрестини. Народилася донька з білим нашийничком — не можу відмовити.
Добросерда мишка погодилася.
А кішка тим часом прокралася до церкви й вилизала смалець до половини.
— Найсмачніше те, чим не треба ділитися, — задоволено промуркотіла вона.
Повернувшись, вона почула запитання:
— І як назвали дитину?
— Серединкою, — відповіла кішка.
— Серединкою? — ще більше здивувалася мишка. — Такого імені я ще не чула! Його, мабуть, і в святцях немає.
Невдовзі кішці втретє закортіло ласощів.
— Мене знову кличуть на хрестини, — сказала вона. — Цього разу синок — чорний-чорний, тільки лапки білі. Таке трапляється рідко!
— Дивні ті твої хрестини… Початочок, Серединка… — задумливо мовила мишка.
— Це тому, що ти сидиш удома й вигадуєш дурниці, — відмахнулася кішка.
Поки мишка поралася в хаті, кішка з’їла смалець до дна.
— Коли все до крихти з’їдено — тоді й турбот немає, — сказала вона сама до себе.
Повернулася додому пізно, сита й задоволена.
— Ну, а як назвали третю дитину? — спитала мишка.
— Назвали… Кінчиком, — відповіла кішка.
— Кінчиком?! — вигукнула мишка. — Та це вже зовсім дивно! Ніколи такого не чула…
Вона лише похитала головою й заснула з важкими думками.
Незабаром настала зима. Надворі не було чим поживитися, і мишка згадала про їхній запас.
— Ходімо до нашого смальцю! От поласуємо!
— Авжеж, поласуєш, — тихо промуркотіла кішка.
Прийшли вони до церкви — а горщик стоїть порожній.
— Ох… тепер я все зрозуміла, — сказала мишка. — Ось яка ти приятелька! Усе з’їла сама: спершу початочок, потім серединку, а потім…
— Замовкни! — люто крикнула кішка. — Ще слово — і я тебе з’їм!
Але те слово вже зірвалося з мишачих уст.
І в ту ж мить кішка стрибнула, схопила її — і проковтнула.
Отак воно й буває на світі.
.png)
