Ізраїльсько-Юдейське царство. Біблія-історичне джерело.

Тема уроку: Ізраїльсько_Іудейське царство.

На південь від  Фінікії, між річкою Йордан і східним   берегом   Середземного  моря, розташована давня країна  Палестина.  
Свою назву ця земля отримала від давніх мешканців — філістимлян.

Палестина знаходилась на східному  узбережжі Середземномор'я.
 

За природними умовами вона поділяється на три частини :

-- низину вздовж моря,
-- нагір’я від низини до долини р.Йордан ,
-- скелясте Зайордання.





Землі в низині і середній частинах країни були дуже родючими.Через усю Палестину проходять два гірських пасма . З півночі на південь через країну тече р.Йордан і впадає в Мертве море.
Долина Йордану придатна для землеробства, а південна частина   країни, гориста напівпустеля навколо   Мертвого моря,—  для   скотарства.





Чотири  тисячі  років тому до Палестини  прийшли кочові скотарські племена євреїв. Вони  почали завойовувати Палестину. Хананеї та філістимляни ( місцеві племена ) чинили їм запеклий опір, але євреї перемогли і завоювали Палестину. 
Само слово “євреї” означає “зарічані люди”, тому що вони переселилися до Палестини з-за річки Євфрат . 

Переселення єврейських племен до Палестини.


Розселевшись в Палестині в ХІІІ ст. до н.е. євреї перейшли до осілого способу життя і почали займатися землеробством і садівництвом. Землі в долині р.Йордан були дуже родючими. Крім землеробства, садівництва, скотарства євреї займалися також різними ремеслами та торгівлею. 





Наприкінці ІІ  тисячоліття до н.е.  євреї перейшли до осілого способу життя: опанували землеробство й ремесло,  почали виплавляти залізо.   

Із  далекого Дворіччя євреї принесли численні легенди   й міфи, що передавалися  від батька до  сина.  Переказуючи їх, кожний  додавав до них щось своє. Із цих  переказів поступово  склалася Біблія.



В XI ст. до н.е. цар Саул об’єднав єврейські  племена  та  заснував Ізраїльське  царство. 
За розмірами воно було невеликим, його населення займалося землеробством, розводило худобу.
Одночасно  з  Ізраїльським  у  південній  частині  Палестини виникло Іудейське царство. 


За легендою,  його заснував цар Давид, що царював близько 1005-965 рр. до н.е.











Після  смерті  Саула  Давид  об’єднав  обидві  держави  в Ізраїльсько-Іудейське  царство. Він  оволодів  Ієрусалимом (Єрусолимом)  і  зробив його столицею. Відтоді Ієрусалим і гору Сіон почали називати «містом Давида».  Сюди було перенесено  святині,  переселилися жерці  та священики.


Давид :
-- зробив столицєю об’єднаної  єврейскої держави Ієрусалім 
-- запровадив податки
-- провів перепис  населення
-- шляхом завоювань  расширив територію держави  


Найвищого розквіту Ізраїльсько-Іудейська держава досягла при сині Давида – царі Соломоні.









Син царя Давида — Соломон, який правив у X ст. до н.е. (964 – 928 рр. до н.е.) , уславився  своєю  мудрістю.  Він  уже не  вів  кровопролитних  воєн,  як Саул чи Давид, а мирно розбудовував  свою державу. 





При царі Соломоні :
-- развивалася торгівля і ремесла, господарство в цілому
-- припинилися війни, наступив мир
-- був побудований царський палац  
-- був побудований храм богу Яхве

Цар Соломон був дуже мудрою людиною.  По всій землі йшла чутка про розум і справедливість царя Соломона. Люди приходили до нього, щоб він розсудив їх суперечки.  

                                           Суд Соломона


Одного разу до Соломона прийшли дві жінки з немовлятами на руках.
Одне немовля було живе, а друге — мертве. Жінки кричали і сварилися між собою . Кожна кричала, що живе немовля — її дитина, і не можна було розібрати, чиє ж воно насправді.
Цар Соломон наказав принести меча і розрубати надвоє живу дитину,а тоді віддати половину одній, а половину іншій жінці. Одна хінка спокійно сказала: «Нехай не буде ні їй, ні мєні — рубайте!» Друга жінка,як тільки почула це, злякано закричала:«Пане мій, благаю, не вбивай дитя, віддай його тій жінці жиеим!»
Тоді цар Соломон показав на неї і сказав: «Віддайте живе дитя їй, бо вона — його мати».



На четвертий  рік  свого царювання  Соломон почав будувати в Єрусалимі великий храм єдиному богу  євреїв  — Ягве.  Сім років  тривало будівництво, на якому працювали сотні робітників.


Після смерті Соломона держава  розпалася  на  дві  частини: Ізраїль та  Іудею.  Довготривала війна між ними послабила обидві країни, і вони стали легкою здобиччю для завойовників.

У VIII ст. до н.е. Ізраїльське царство завоювала Ассирія , 
а у VI ст. до н.е. Іудеське царство завоювало Ново-Вавілонська держава.

Релігія давніх євреїв.

Давні євреї вірили тільки в одного бога   Яхве.  Така релігія називається єдинобожиєм .

Згідно Біблії, заповіді Бога єврейському народу приніс пророк Моісєй.







Вони були начертані на скрижалях - камінних плитах.

Великою культурною спадщиною єврейського народу вважається «книга книг»  - Біблія.








Історію цього народу викладено  в  Біблії,  у Старому Завіті.  








У  Біблії  розповідається,  що  першим  євреєм був  Авраам,  якого  і вважають  прабатьком усіх євреїв.  Він  жив  поблизу  шумерського міста Ур, був  скотарем  і  кочував  берегами річок  Тигр  та Євфрат,  а згодом прийшов до Ханаану і оселився там.  Від  Авраама  походив рід,  який починався сином  Ісааком  та  онуком Яковом.  Яків згодом змінив  ім’я  на Ізраїль  -   саме  тому  євреїв  стали ще  називати ізраїльтянами.  Яків  мав 12  синів, які й дали початок  12  племенам.
Ізраїльські племена поклонялися єдиному Богу, якого називали Ягве. Це ім’я було заборонено вживати  без  потреби,  тож  його  
замінювали словами «Бог»,  «Господь мій».  Давні євреї вірили,  що Ягве віддав землю Ханаану - ту його частину, що пізніше стала називатися Палестиною, -  народу Ізраїлю.

Біблія
Назва  цієї  священної  книги  походить  від  міста Бібл, куди завозили папірус (грецькою — «біблос»).

Біблія (від грецького — збірка книжок) — Святе Писаніе, священна 
книга усіх християн, у якій викладено історію створення Богом Всесвіту та людини. 

У Біблії знайшли відображення багато історичних подій.  

Біблія  поділяється на дві частини:  Старий  Заповіт  і  Новий Заповіт.
Біблія  (з  грецької  «книги»)  -   збірник давніх текстів,  що їх визнають  в іудаїзмі та християнстві  як Святе  Письмо. 
Найдавнішу  її  частину християни  називають Старим Завітом, другу частину, у якій ідеться  про  життя Ісуса Христа, Новим Завітом.



Біблія  складається  з окремих книг,створених різними авторами. Важливу  роль  у  створенні Святого Писанія відіграли пророки.

Пророк — людина, що пророкує (проголошує, сповіщає) людям  слова Бога.  Серед  Біблійних  пророків  найвідоміші  —  Мойсей,  Давид, Соломон та інші.
Найдавнішою частиною Біблії є Старий Заповіт, що містить перекази стародавніх євреїв, роздуми мудреців, розповіді про закони та звичаї.Тривалий час вважалося, що Біблія — це лише зібрання релігійних правил й оповідок. Із часом історики підтвердили окремі факти, згадувані в Біблії: археологами були знайдені стародавні міста, наприклад, Ур, Єрихон, Вавилон, глиняні таблички, що містять історію Всесвітнього потопу, а також поеми про створення світу.Деякі держави, що згадуються  в  Старому  Заповіті,  зокрема Ассирія,  до археологічних розкопок ХІХ-ХХ ст. були відомі лише з тексту Біблії. У Біблії є й відомості про історію Стародавньої Палестини, про життя  єврейського народу,  його  стосунки  із  сусідніми державами — Вавилоном, Ассирією та навіть Римом. 
Таким чином, Біблію можна вважати надзвичайно цінним історичним джерелом. Проте слід пам'ятати, що в тексті Старого Заповіту зустрічається чимало суперечностей.  Тому вчені  по-різному оцінюють деяку інформацію, подану в Біблії.