Іван Карпенко-Карий (І. Тобілевич). Життя і творчий шлях. "Театр корифеїв"

Іван Карпенко-Карий (І. Тобілевич).

Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий)

український письменник, драматург, актор, один з корифеїв українського побутового театру

Тобілевич Іван Карпович народився 17 (29 – за новим стилем) вересня 1845 року в с. Арсенівка Бобринецького повіту Херсонської губернії, що знаходиться поблизу Єлисаветграда. Походить з родини дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича, управителя поміщицького маєтку. Мати була простою селянкою.

Псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого – героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти собі на прожиття. Тому, Іван Тобілевич, з 1859 року працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше – канцеляристом міської управи.

1863р. у Бобринці на Єлисаветградщині утворився драматичний гурток, одним з найактивніших учасників якого був І. Тобілевич. Він грав різні ролі у п'єсах Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. В Єлисаветградському гуртку Тобілевич був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера.

Демократичні переконання Тобілевича закономірно привели його до участі в організації (разом з П. І. Михалевичем) таємного гуртка, на засіданнях якого вивчали праці М. Чернишевського, Ф. Лассаля, Д. Мілля та ін. З метою популяризації революційно-демократичної та народницької літератури у гуртку планувалось перекласти українською мовою ряд творів російської белетристики – Г. Успенського, Ф. Решетникова, Ф. Нефедова, М. Наумова, О. Левітова, М. Златовратського та ін., підготувати загальний нарис політичної економії за М. Чернишевським. У цій роботі найактивнішу участь брав Тобілевич.

1864 р. – на службі в повітовому суді.

1865 р. переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О. Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

1870 р. одружився з Надією Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник – відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому семеро дітей.

1881 р. втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина. 1883 р. в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець». 1883 р. одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького.

1884 р. заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886–1887 рр. опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».

1886 р. у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.

1887 р., отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

1888 р. з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата Панаса Саксаганського.

1890 р. вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

1897 р. склав записку до з'їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з'їзду виголосив Панас Саксаганський.

1899 р. написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.

1900–1904 рр. створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

1906 р. захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 2 (15 – за новим стилем) вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби (рак печінки та селезінки) у Берліні, куди їздив на лікування. Похований на Хуторі Надія (нині - Кіровоградська область).

Не одне покоління дослідників займалося вивченням життя та творчості І.К. Карпенка-Карого, і всі вони сходяться в тому, що його діяльність сприяла розвитку української драматургії нового часу, піднявши її ідейно-художній рівень.

На честь Івана Тобілевича названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

До того ж, стало традицією, присвячувати тематику святкування Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» І.К. Карпенко-Карому в честь ювілейних дат від його дня народження.

Законспектуйте біографію письменника