Іван Франко «Захар Беркут»

«Захар Беркут» — історична повість Івана Франка про боротьбу давніх карпатських общин проти нашестя монголів та соціального гноблення. Літературний паспорт твору “Захар Беркут” можна скласти використовуюци цей аналіз.

Автор – Іван Франко

Рік написання – 1882

Тема: розповідь про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.

Ідея: возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості, вміння долати перешкоди, боротися з труднощами; засудження підступності, зради, жадності, жаги до збагачення за рахунок інших.

За жанром «Захар Беркут» – історична повість.

Літературний рід: епос.

Напрям: реалізм + романтизм.

Історичний період: 1241 р. Галицько-Волинське князівство. Тобто події відбуваються у ХІІІ ст.

Проблематика твору «Захар Беркут»

• захист рідної землі;

• моральний вибір;

• єдність, згуртованість народу — запорука перемоги;

• людина і природа;

• кохання, вірність, самопожертва;

• взаємовідносини батьків і дітей.

Головні герої «Захар Беркут»

• Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі.

• Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу.

• Тугар Вовк — боярин, якому князь пожалував землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.

• Мирослава — дочка Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців.

• Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал!

Сюжет «Захар Беркут»

Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.

Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці.

Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів.

Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.

Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.