Іван Багряний. "Тигролови"

Біографія Івана Багряного

2 жовтня 1907 – народився Іван Лозов'ягін у с. Куземині Зіньківського повіту на Полтавщині у родині муляра.

Навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, у Краснопільській художньо-керамічній школі, у Київському художньому інституті (диплом не отримав через політичну неблагонадійність: сумнівна ідеологічна позиція у віршах, входив до літературної організації МАРС)

1926 – перші вірші у журналах «Глобус», «Життя й революція»

1927 – збірка поезій «До меж заказаних», поема «Монголія»

1929 – поема «Аве Марія», роман у віршах «Скелька», конфісковано за волелюбний пафос.

1931 – збірка оповідань «Крокви над табором»

1932 – арештовано за «політичний самостійницький український ухил в літературі й політиці» - 5 років концтаборів БАМЛагу

1936 – втеча, переховувався серед українців Зеленого Клину на Далекому Сході («Тигролови»). Через два роки повернувся додому – заарештований – Харківська в’язниця 2 роки й 7 місяців («Сад Гетсиманський»)

1940 – звільнений за «недостатністю матеріалів для повторного засудження» з відбитими легенями й нирками. Оселився в Охтирці. Працював декоратором у місцевому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини». Після початку війни – працював в ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні.

1944 – емігрує до Словаччини, згодом - до Німеччини. Роман «Звіролови»

1945 – заснував газету «Українські вісті»

1946 – збірка поезій «Золотий бумеранг», памфлет «Чому я не хочу вертатись у СРСР?»

1950 – роман «Сад Гетсиманський»

1953 – роман «Огненне коло»

25 серпня 1963 – помер у лікарні за роботою над черговим рукописом (Новий Ульм, ФРН)

1965 – роман «Людина біжить над прірвою»

Роман «Тигролови»

  Жанр – пригодницький роман

  Тема: відображення впливу сталінського терору на долю окремої людини – молодого інтелігента інженера-авіатора Григорія Многогрішного; показ жорстокості й ницості прислужників режиму; змалювання побуту і традицій нащадків переселених у тайгу українців.

  Проблематика: добро і зло; життя і смерть; справедливості і кари; морального вибору; волі до життя й цілеспрямованості, стосунків людини і природи; вірності віковим традиціям предків; кохання.

  Коли вперше з’явилися наші співвітчиз­ники на Далекому Сході?

— Як свідчать історики, наші співвітчизники з’явились на Далекому Сході ще у другій половині XVII століття, коли українські козаки разом із російськими земле­прохідниками освоювали простори Сибіру, Далекого Сходу. Український переселенець Никифор Чернігівський розбудував оборонний пункт Албазін. У Нижньому Селігінську перебував висланий разом із родиною гетьман лівобережної України Дем’ян Многогрішний. Кількість переселенців збільшилась після зруйнування Запорозької Січі. Але такі поселення — це передісторія того краю, який пізніше називатимуть Зеленим Клином.

  Щороку прибували нові поселенці, засновувалися й розрос­талися нові села. І ось настав час, коли поселенці з України почали складати більшість населення краю. Наприклад, у 1907 році серед жителів Приморського краю вони становили 75–80 %(показати на карті), Амурщини — 60–65 %. Таку величезну територію на Далекому Сході, що була заселена переважно українцями, почали називати Зеленим Клином.

У 20-ті роки відбулося бурхливе піднесення українського суспіль­но-політичного та культурного життя. Почали вихо­дити часописи, у школах викладання здійснювалось українською мовою, відкрився навіть педагогічний інститут. У кількох районах державною мовою була українська.

  У 1932 році протягом лічених днів шляхом суворих заборон національний розвиток українського населення Зеленого Клину був фактично припинений.

Почалась інтенсивна русифікація цього краю. Одно­часно розгорнулась боротьба з «кулаком» як із «класо­вим ворогом». А «кулак» — це добрий господар, який за довгі роки важкої і впертої праці набув елементарного достатку. У романі «Тигролови» згадується, як роди­на Сірків змушена була залишити село і перебратися в лісові нетрі Сіхоте-Аліня — у такий спосіб Сірки намагались уникнути розкуркулення та колективізації.                 

Протягом багатьох десятиліть українці Зеленого Клину були позбавлені можливості зберігати свою культуру, мову, традиції, оскільки не було національних шкіл, преси, радіо.

  Як були написані «Тигролови»?

Іван Багряний перебував на Далекому Сході трохи більше п’яти років. Спочатку — як висланець, яко­му заборонили протягом трьох років проживати на Україні, а потім — як каторжанин БАМЛАГу. Задум твору виношувався ним саме під час перебування авто­ра у БАМЛАГу, коли, втікаючи з концтабору, він блукав тайгою та переховувався в оселях мужніх далекосхідних мисливців-звіроловів, нащадків вихідців з України.

- Якого року був написаний роман та який був його шлях до читача?

— У 1943 році з’явився роман «Тигролови» (первісна назва «Звіролови»), але світ він побачив у 1944 році. Роман мав неабиякий успіх. Пізніше твір з’явився в перекладі кількома європейськими мовами і здобув добрі відгуки літературознавців тих країн. У 1946 році роман побачив світ у розширеному варіанті. Його читали у США, Канаді, Англії, Голландії, Франції, Німеччині. В Україні ж про роман не згадували майже 30 років — він вийшов друком на батьківщині пись­менника лише в 1991 році.

  — «Тигролови» мають усі прикмети пригодницького роману: персонажі розмежовані на позитивних і нега­тивних; захоплюючий сюжет; мисливські пригоди; кохання з дівчиною, яка зросла в умовах дикої приро­ди; звичайно, happy end — щасливий кінець.

Але твір Івана Багряного посідає окреме місце серед багатьох пригодницьких романів того часу, тому що він збагатив жанр глибокими аналітичними розборами і мистецькими відкриттями.

На думку Юрія Шереха, новаторство Багряного в тому, що він, українець всім своїм духом, усім спрямуван­ням усіма ідеями, почуттями, характерами, «стверджує жанр українського пригодницького роману».

—І тайга, і люди, і події — все в цьому романі позначене тавром епохи, і саме ця історична реальність виражаєть­ся через своєрідність пригод, зміни в житті професій­них мисливців. Саме ця історична конкретика лежить в основі поділу героїв на позитивних і негативних (це є обов’язковою умовою пригодницького жанру). Не гонитва за скарбом, не поділ успадкованих маєтностей, не пошук золота і діамантів, а саме ідеологічна позиція жене слідчого НКВС Медвина й інших представників системи по слідах ідейного супротивника.                               

— Історична конкретика позначилась і на обов’язковому для цього жанру щасливому фіналі. Колишній в’язень Григорій Многогрішний виходить переможцем у двобої із силами тоталітарного зла. Він не тільки зберіг своє життя, не став ще однією жертвою системи, а й укріпився духовно й тілесно, зустрів своє кохання.

— Творчою знахідкою Багряного є оригінальний поча­ток у формі казки — настільки фантастично страшної, настільки й правдивої. Антитеза не лише словесна, а й образна. Два світи — один в арештантському дра­конівському поїзді, інший — у комфортабельному експресі. Дві України — сплюндрована та ідилічна, патріархальна держава давніх українських поселенців на Далекому Сході. Чимало його образів виростають до рівня символів. Поїзд — «дракон», шлях Григорія — шлях України, тигри в клітках — доля головного героя. Навіть прізвища старовинні козацькі: Многогрішний, Сірко, Мороз.