Іван Багряний

Прочитай про Івана Багряного, запиши короткий конспект, використовуючи ключові слова й словосполучення (дата, подія).

2 жовтня 1907 – народився Іван Лозов'ягін у с. Куземині Зіньківського повіту на Полтавщині у родині муляра.

Навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, у Краснопільській художньо-керамічній школі, у Київському художньому інституті (диплом не отримав через політичну неблагонадійність: сумнівна ідеологічна позиція у віршах, входив до літературної організації МАРС)

1926 – перші вірші у журналах «Глобус», «Життя й революція»

1927 – збірка поезій «До меж заказаних», поема «Монголія»

1929 – поема «Аве Марія», роман у віршах «Скелька», конфісковано за волелюбний пафос.

1931 – збірка оповідань «Крокви над табором»

1932 – арештовано за «політичний самостійницький український ухил в літературі й політиці» - 5 років концтаборів БАМЛагу

1936 – втеча, переховувався серед українців Зеленого Клину на Далекому Сході («Тигролови»). Через два роки повернувся додому – заарештований – Харківська в’язниця 2 роки й 7 місяців («Сад Гетсиманський»)

1940 – звільнений за «недостатністю матеріалів для повторного засудження» з відбитими легенями й нирками. Оселився в Охтирці. Працював декоратором у місцевому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини». Після початку війни – працював в ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні.

Під час Другої світової війни І. Багряний спів працює з Організацією українських націоналістів (ОУН), виступає перед воїнами Української повстанської армії (УПА) і в 1943 р. переїздить з Охтирки до Львова, де друкує свій найвідоміший роман «Звіролови» (1944), згодом перевиданий під назвою «Тигролови» (1946–1947). Після війни в 1945 р. митець переїхав до Німеччини, де заснував газету «Українські вісті» і видавництво, що друкувало заборонені в Радянському Союзі твори українських письменників.

1944 – Роман «Звіролови»

1946 – збірка поезій «Золотий бумеранг», памфлет «Чому я не хочу вертатись у СРСР?»

1950 – роман «Сад Гетсиманський»

1953 – роман «Огненне коло»

25 серпня 1963 – помер у лікарні за роботою над черговим рукописом (Новий Ульм, ФРН)

1965 – роман «Людина біжить над прірвою»

Історична основа роману "Тигролови".

Як свідчать історики, наші співвітчизники з’явились на Далекому Сході ще у другій половині XVII століття, коли українські козаки разом із російськими земле­прохідниками освоювали простори Сибіру, Далекого Сходу. Український переселенець Никифор Чернігівський розбудував оборонний пункт Албазін. У Нижньому Селігінську перебував висланий разом із родиною гетьман лівобережної України Дем’ян Многогрішний. Кількість переселенців збільшилась після зруйнування Запорозької Січі. Але такі поселення — це передісторія того краю, який пізніше називатимуть Зеленим Клином.

Щороку прибували нові поселенці, засновувалися й розрос­талися нові села. І ось настав час, коли поселенці з України почали складати більшість населення краю. Наприклад, у 1907 році серед жителів Приморського краю вони становили 75–80 %(показати на карті), Амурщини — 60–65 %. Таку величезну територію на Далекому Сході, що була заселена переважно українцями, почали називати Зеленим Клином.

У 20-ті роки відбулося бурхливе піднесення українського суспіль­но-політичного та культурного життя. Почали вихо­дити часописи, у школах викладання здійснювалось українською мовою, відкрився навіть педагогічний інститут. У кількох районах державною мовою була українська.

У 1932 році протягом лічених днів шляхом суворих заборон національний розвиток українського населення Зеленого Клину був фактично припинений.

Почалась інтенсивна русифікація цього краю. Одно­часно розгорнулась боротьба з «кулаком» як із «класо­вим ворогом». А «кулак» — це добрий господар, який за довгі роки важкої і впертої праці набув елементарного достатку. У романі «Тигролови» згадується, як роди­на Сірків змушена була залишити село і перебратися в лісові нетрі Сіхоте-Аліня — у такий спосіб Сірки намагались уникнути розкуркулення та колективізації.

Протягом багатьох десятиліть українці Зеленого Клину були позбавлені можливості зберігати свою культуру, мову, традиції, оскільки не було національних шкіл, преси, радіо.

• Як були написані «Тигролови»?

Іван Багряний перебував на Далекому Сході трохи більше п’яти років. Спочатку — як висланець, яко­му заборонили протягом трьох років проживати на Україні, а потім — як каторжанин БАМЛАГу. Задум твору виношувався ним саме під час перебування авто­ра у БАМЛАГу, коли, втікаючи з концтабору, він блукав тайгою та переховувався в оселях мужніх далекосхідних мисливців-звіроловів, нащадків вихідців з України.

• Якого року був написаний роман та який був його шлях до читача?

У 1943 році з’явився роман «Тигролови» (первісна назва «Звіролови»), але світ він побачив у 1944 році. Роман мав неабиякий успіх. Пізніше твір з’явився в перекладі кількома європейськими мовами і здобув добрі відгуки літературознавців тих країн. У 1946 році роман побачив світ у розширеному варіанті. Його читали у США, Канаді, Англії, Голландії, Франції, Німеччині. В Україні ж про роман не згадували майже 30 років — він вийшов друком на батьківщині пись­менника лише в 1991 році.

«Тигролови» мають усі прикмети пригодницького роману: персонажі розмежовані на позитивних і нега­тивних; захоплюючий сюжет; мисливські пригоди; кохання з дівчиною, яка зросла в умовах дикої приро­ди; звичайно, happy end — щасливий кінець.

Але твір Івана Багряного посідає окреме місце серед багатьох пригодницьких романів того часу, тому що він збагатив жанр глибокими аналітичними розборами і мистецькими відкриттями.

На думку Юрія Шереха, новаторство Багряного в тому, що він, українець всім своїм духом, усім спрямуван­ням усіма ідеями, почуттями, характерами, «стверджує жанр українського пригодницького роману».

— І тайга, і люди, і події — все в цьому романі позначене тавром епохи, і саме ця історична реальність виражаєть­ся через своєрідність пригод, зміни в житті професій­них мисливців. Саме ця історична конкретика лежить в основі поділу героїв на позитивних і негативних (це є обов’язковою умовою пригодницького жанру). Не гонитва за скарбом, не поділ успадкованих маєтностей, не пошук золота і діамантів, а саме ідеологічна позиція жене слідчого НКВС Медвина й інших представників системи по слідах ідейного супротивника.

— Історична конкретика позначилась і на обов’язковому для цього жанру щасливому фіналі. Колишній в’язень Григорій Многогрішний виходить переможцем у двобої із силами тоталітарного зла. Він не тільки зберіг своє життя, не став ще однією жертвою системи, а й укріпився духовно й тілесно, зустрів своє кохання.

— Творчою знахідкою Багряного є оригінальний поча­ток у формі казки — настільки фантастично страшної, настільки й правдивої. Антитеза не лише словесна, а й образна. Два світи — один в арештантському дра­конівському поїзді, інший — у комфортабельному експресі. Дві України — сплюндрована та ідилічна, патріархальна держава давніх українських поселенців на Далекому Сході. Чимало його образів виростають до рівня символів. Поїзд — «дракон», шлях Григорія — шлях України, тигри в клітках — доля головного героя. Навіть прізвища старовинні козацькі: Многогрішний, Сірко, Мороз.