Джованні Джолітті (італ. Giovanni Giolitti, 27 жовтня 1842, Мондові — 17 липня 1928, Кавур) — італійський політичний діяч, прем'єр-міністр Італійського королівства (п'ять разів).

Важливу роль відігравав на початку 1901 р. в уряді Джузеппе Дзанарделлі. Зайняв пост міністра внутрішніх справ .

Двома роками пізніше Джолітті очолить кабінет і з перервами залишиться при владі аж до передодня Першої світової війни. Минулий під знаком його реформаторської діяльності передвоєнний період італійської історії зазвичай називають «ліберальної ерою».

Джолітті був противником таких дій, які штовхають на ворожі державі позиції «класи, складові величезної більшості населення».

Він виступив за визнання законного характеру діяльності профспілок і свободи страйків, проголосивши принцип невтручання держави в трудові конфлікти між робітниками і підприємцями.

Останнє означало, що проти страйкарів, що висувають економічні вимоги, не повинна використовуватися збройна сила держави (поліція, військові частини). Більш високий рівень зарплати, доводив Джолитти, посилаючись на досвід передових індустріальних країн, не суперечить, а цілком відповідає інтересам промислового прогресу.

Протягом 1901-1904 рр. з ініціативи Джолітті почалося проведення реформ у соціальній сфері.

- Підвищений мінімальний вік дітей, які допускаються до роботи на промислових підприємствах (12 років замість 9) і в шахтах (14 років замість 10).

- На дітей віком до 12 років було поширене обов’язкове шкільне навчання в обсязі 6 класів (замість 2-4 класів за законом 1877 р.).

- Додатково обмежений робочий день жінок-робітниць, вводилися пільги по вагітності, а жіночу працю в шахтах заборонявся повністю.

- Обов’язковий характер страхування робітників на випадок виробничих травм (на цей рахунок існував закон 1898 р.. Але він не дотримувався підприємцями).

Курс на соціальне реформаторство висловився і в створенні при уряді таких органів:

Бюро праці (під керівництвом одного з соціалістів)

Вища рада праці (за участю представників профспілок, робочих кооперативів і товариств взаємодопомоги)

Комісаріату у справах емігрантів.

Проведення такої політики мало на меті загальне зниження соціальної напруженості і перш за все забезпечення класового миру в промисловості, в якому були зацікавлені нові, висунуті прискорився індустріальним розвитком шари буржуазії.

Саме до початку XX ст. в Італії склалася передова на той час велика промисловість, за темпами зростання продукції (в 1896-1908 рр.. – в середньому на 6,7% на рік) займала одне з перших місць в Європі. За 1901 – 1913 рр.. обсяг промислового виробництва по Європі в цілому збільшився на 56%, в Італії ж – на 87%.

Якісний стрибок у розвитку італійської промисловості було досягнуто насамперед за рахунок нових галузей. Однією з них, особливо важливою для Італії при її обмежених запасах інших енергетичних ресурсів, було виробництво електроенергії, яке виросло за 1900-1908 рр.. більш ніж в 7 разів.

Італійські електростанції працювали з використанням рухової сили води і на початку XX ст. вважалися найбільшими і кращими за рівнем в Європі. Виключно швидко розвивалося виробництво автомобілів (усього 6 автомашин в 1900 р. і 1283 – в 1907 р.).

У цій області Італія успішно конкурувала з іншими країнами. Модернізувалася чорна металургія. За 1898-1907 рр.. збільшилася в 4 рази виплавка сталі – зокрема, за рахунок використання залізного брухту.

Завдання: Дайте характеристику діяльності Дж.Джолітті та які наслідки вона мала для розвитку Італії?