Імпресіонізм

1. ІМПРЕСІОНІЗМ ЯК ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ В МИСТЕЦТВІ

Наше завдання сьогодні - ознайомитися з особливостями імпресіонізму як стилю в живопису й літературі та його яскравими представниками.

Імпресіонізм - напрям у культурі, зокрема у малярстві та музиці, який виник в 1860-х і остаточно сформувався у другій половині 19 століття у Франції і основним завданням вважав ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань.

Імпресіонізм домінував в мистецтві Європи і Північної Америки до кінця 19 століття. Імпресіоністи хотіли відображати на відміну від академізму, реальне життя (у малярстві відомий під назвою пленер - від фр. fr:plain air), у природу, схопити мінливі ефекти світла. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці роботи Моне "Іmpressіon, схід сонця" 1872 украдена з музею Мармотта, Париж); імпресіоністами були також Ренуар і Сіслей, пізніше приєдналися Сезан, Мане, Дега та інші.

Започаткувався імпресіонізм у французькому малярстві. Знайшов свій розвиток у музиці (Дебюссі, Равель, Стравинський), скульптурі (Роден). Художники-імпресіоністи відкидали академічні традиції, шукали нових засобів зображення. Вони збагатили живопис сміливими рішеннями у передаванні світла й колориту на картинах.

Перші серйозні спроби осмислення імпресіонізму були повязані з досвідом французьких художників-імпресіоністів.

Причому в пору цілковитого неприйняття й осміяння нової школи дати теоретичне обґрунтування намагалися і самі митці, як О.Ренуар, П.Сезанн, і їхні нечисленні соратники, зокрема Е.Золя. Хоча відмова від теоретизування, від проголошення декларацій та концепцій була однією із програмних засад імпресіонізму. На початку ХХ ст. З’являються і перші узагальнюючі роботи. Це книга німецького дослідника Р.Гаманна "Імпресіонізм в житті і мистецтві" (1907 р.), двотомник В.Вайсбаха "Імпресіонізм. Проблема живописув античний і новий період" (1910-1911).

Клод Моне був одним із засновників імпресіонізму, вічним експериментатором. Він мріяв перенести на полотно найтонші відтінки кольорів, які весь час змінюються упродовж доби й кожної пори року, відчути миттєвість і, головне, атмосферу, світло, розлите в ній, мінливість моря, гру сонячних променів у квітучому саду. Так Моне створював відомі серії "Копиці сіна", "Тополі", "Лондонський туман", "Руанський собор".

"Собори" стали його прокляттям: він утратив лік переробленим наново полотнам. Зрештою виставив 20 варіантів "Руанського собору". Більшість парижан побачили в них просте повторення однієї теми, до того ж усі картини були написані з одного ракурсу й відображали західний фасад храму. Назви їх теж не відзначалися різноманітністю: "Руанський собор зранку", "Руанський собор опівдні", "Руанський собор увечері". Це були дуже тонкі спостереження за тим, як денне світло зранку до заходу сонця безперервно змінювало сіру масу будівлі, забарвлювало її в рожевий, золотий, пурпуровий і блакитний кольори. Моне захопився цим калейдоскопом світлових ефектів. Він працював від світання до ночі і молив Бога, щоб не зіпсувалася погода.

І під кожним зі своїх "Соборів" міг би підписати слово "Враження", як 20 років тому поставив його під картиною "Схід сонця".

Художники відразу ж виявили дивовижну схильність до зближення і об’єднання. Вони знайшли один одного задовго до організації виставки 1874 не просто внаслідок взаємної симпатії - їх згуртували загальні інтереси і загальні ідеали.

Їх усіх не визнавав офіційний Салон, щорічна експозиція,яка приносила художникам ім’я і давала можливість існувати, продаючи свої картини; усіх засуджувала буржуазна преса,буржуазна публіка.

Тягнучись один до одного вони спершу групувалися навколо Еміля Золя, котрий з властивим йому зухвальством почав боротьбу за новий живопис, за Мане, та свого близького друга юнацтва Сезана. Останній в той час не менш зблизився і з Піссарро,і з Базилем, який познайомив його зі своїм другом Ренуаром. У відомій тоді майстерні Глейра Ренуар і Базиль увійшли в коло художників, що групувалися навколо Моне, серед котрих був і Сіслей. Таким чином вони всі …

Моне надавав перевагу пейзажам, а для Ренуара улюблена тема - людина.

Найбільше він малював молодих жінок і дітей. І робив це з надзвичайною ніжністю й теплотою. У Ренуара ціла колекція дитячих портретів, від них віє такою радістю й чистотою, що можна втішитись, дивлячись на них у скорботну хвилину. Недарма його називають художником щастя, бо Ренуар відкидає труднощі й негаразди людського життя, всі його картини випромінюють піднесення й натхнення. На його полотнах бачимо милих, чарівних парижанок, молоді обличчя, стрункі фігури. Він не лестив своїм моделям, а просто знаходив прекрасне в реальному житті.

Ренуар відмовився від чорного й білого кольорів. Адже де в природі зустрінеш чистий чорний і білий, не змінені під впливом блакиті неба, зелені лісу, золота сонячних променів? Навіть чорні сукні, парасольки і капелюшки на його картинах написані не чорною фарбою.

Едгар Деґа був учасником більшості виставок імпресіоністів, хоч не в усьому дотримував їхнього стилю. Не працював на пленері, майже не приділяв увага пейзажу. Як ніхто з сучасних йому художників, Деґа вмів відобразити рух і час, показував модель у складних ракурсах і поворотах у моменти, коли вона й не підозрювала, що за нею спостерігає хтось сторонній.

Він малював картини, сповнені динаміки, - театр, цирк, перегони, сцени балету або просто паризький натовп.

Популярність Деґа приніс насамперед цикл "Танцівниці". Художник блискуче передавав красу балету, намагався увічнити мить класичного танцю. На картині "Блакитні танцівниці" він зобразив не моментальний, а загадковий рух, а подовжений, як у мультиплікації, розвиток витончених артистичних па, коли одна балерина підхоплює і продовжує рух іншої. Поезію танцю підкреслює справжня симфонія блакитних тонів і їхніх відтінків, а також особлива композиція, "принцип кадру", за яким частина фігури може бути відрізана рамкою картини.

Для Піссарро не існувало природи без людини і її діяльності. Вершиною його творчості стали міські паризькі пейзажі: "Оперний проїзд", "Бульвар Монмартр у Парижі" та ін. Він не перший почав малювати сучасне йому місто, але лише цей митець зміг відобразити його динамічне, бурхливе життя, стрімкі зміни, напружений ритм, його поезію. Париж Піссарро - це привітне, гамірливе місто XX ст., у якому людина почувається затишно й комфортно.

Манера художника світла й радісна. Він писав свої полотна маленькими, окремо покладеними мазками майже чистих фарб. На відстані мазки зливаються, і внаслідок оптичного ефекту створюється враження мінливості.

ВИСНОВКИ

Імпресіонізм (франц. impressionnisme, від impression - враження) - напрям в образотворчому, театральному мистецтві, музиці, художній фотографії, кіно та літературі останньої третини ХІХ - поч. XX ст., який вважав завданням витончене, яскраве відтворення реального світу в його рухливості й мінливості без особливого заглиблення в суть і соціальну зумовленість явиш дійсності. Найяскравіше виявився у французькому живописі 70-80-х років XIX ст. у творчості Е. Мане, К. Моне, Е. Дега, К. Піссаро, О..Ренуара, А. Сіслея, Б. Морізо та ін. Як художній напрям І. почав складатися у Франції в 60-х роках, досяг розквіту в 70-80-х роках і незабаром (з 1886 р.) розпався як цілісна система. Появі імпресіонізму передувала кризова ситуація в європейській художній культурі, насамперед у літературі, що виникла у 60-х роках XIX ст. внаслідок панування натуралізму.

Особливості імпресіоністичного стилю у малярстві

1. Намагання схопити і зафіксувати миттєве враження від пейзажу або людини.

2. Розмитий малюнок, мерехтіння, не чіткі лінії, а тонкі нюанси барв, використання півтонів, відтінків кольорів.

3. Відмова від ґрунтування полотна, від чорних і білих кольорів.

4. Застосування окремих мазків чистих фарб, що зливаються на відстані, створюючи враження мінливості.

5. Робота на пленері.

Д/з

1. Занотувати все про імпресіонізм у зошиті з теорії та відео презентації!

2. Підготувати інформацію про творчість одного з художників-імпресіоністів !