Ігор Січовик. Пригоди барона Мюнхгаузена в Україні. Як я собі хату збудував

Багатьох із вас цікавить, чи був такий барон насправді. Присягаюся гусячим пером - був! Звали його Ієронім Карл Фрідріх фон Мюнхаузен.
Народився він у 1720 році в Німеччині у містечку Боденвердер.
За своє життя барон побував у багатьох країнах, де побачив і почув чимало цікавого. Оселившись згодом у родинному маєтку, він вечорами розповідав друзям свої вигадані історії. Вони сподобалися німецькому письменнику Рудольфу Распе. Він художньо опрацював їх і видав англійською мовою в Лондоні. Згодом інший співвітчизник Мюнхаузена поет Готфрід Бюргер переклав і опублікував ці оповідки у Німеччині.

Розчитка

Продовжуємо знайомитися з пригодами барона Мюнхгаузена в Україні. Прочитайте...

ЯК Я СОБІ ХАТУ ЗБУДУВАВ

Козак Степан виділив мені у своїй хатині куточок, але мені було незручно тіснити його родину, тому я вирішив спорудити власне житло.
На невисокому пагорбі Бериславчика я викопав глибоку ямку, дістав з похідного саквояжа* соняшникове зерня, розколупав нігтем і вставив у нього гарбузову насінину, поклав у ямку й пригорнув її землею.
Уранці козак Степан підняв мене на ноги:
- Бароне, подивися, що за чудо-юдо виросло на нашому городі?!
Звичайно, я нітрохи не здивувався побаченому. Треба сказати, насіння, яке я висадив, було незвичайне - його мені подарували мешканці африканського племені омо-хомо, я мав честь побувати на запрошення місцевого вождя Аделонго. Ти, певно, подумав, ніби я взявся до чаклування? Хочу запевнити: дурисвітства я не визнаю. Просто пригадав, як мій сусіда, всіма шанований барон Гюхельбекер, схрещував дві породи собак - німецьку вівчарку з англійським пінчером, щоб одержати японського бульдога. Сказати по правді, я не сподівався, що з моєї затії вийде щось путнє, однак нестримне бажання виявилося сильнішим за доводи здорового глузду.
Я прихопив із собою лопату, сокиру та драбину і притьмом подався до небаченої досі рослини - гігантського соняшника, на якому зручно вмостився величезний гарбуз.
До вечора я прорубав у гарбузі отвір і чималеньку світлицю. А згодом почепив двері, повставляв вікна і змурував піч. Хата була готова.
Доки я працював, поблизу моєї нової оселі зібралися діти, чоловіки й жінки, ледь не все село - такого дива вони ще не бачили.
Все було добре доти, доки не виникла проблема з опаленням домівки. Оскільки моя хатка на одній нозі була гарбузова, то виявилася трохи сируватою. Лихо в тім, що в цих краях майже нема дров. Щоб наварити борщу чи спекти хліб, треба назбирати у степу цілого воза сухого кураю*. Бо ж горить він швидко, як порох.
От я й став міркувати, як би його обійтися без кураю. І тут мені неждано-негадано допоміг пан Випадок. Якось під час грози до мене в димар шаснула кульова блискавка. Добре, що я не розгубився - швидко затулив піч заслінкою, а димар заткнув артилерійським ядром. Отак я став володарем вічної печі, де мало не всі мешканці Бериславчика готували духмяні борщі та смачні вареники. Нічого гріха таїти: з тих усіх ласощів і мені дещо перепадало на сніданок, обід і вечерю.

Фізкультхвилинка Дощик

Продовж думку...

Барон Мюнхгаузен був сміливим, ....

Дистанційна робота (с.99-101)

Складіть план до тексту

План

1.

2.

3.

4.

5.