Ведучий 1: Їх ніхто вже не запалить. Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними репресіями.

Ведучий 2.

Хай світло від свічки у небо летить
Хоча б одну душу зігріє в цю мить
Щоб душа ця загублена спокій знайшла
І у вічність до Бога вона відійшла.
( запалюються свічки)

Ведучий 3. Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні --- поминальний по жертвах імперських насильств над українцями, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр. 27 листопада в день пам’яті кожен свідомий українець, запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.

Ведучий 4. Досі не віриться, що в Україні – житниці всієї тодішньої радянської імперії раптово зник хліб і люди залишилися без зернини.

Учень 1. Ніч огорнула мою Україну.

В небі високо засяяли зорі.

Чому ж до зірок я думкою лину?

Схиляючи голову в тихій покорі.

Учень 2. Може ті зорі – то душі людей,

Які відлетіли в Голодні часи?

А серед них скільки було дітей!

Їм не бачити більше земної краси.

Учень 3 . Ніколи вже їм не пізнати кохання,

Не пройтися щасливими лісом і полем..

Голод нищив життя й сподівання.

Збережи , Боже , рід наш!

Повернись ,до нас доле!

Учень 4.Раптом туга стискає душу мою,

Свічку поставлю в вікні . Запалю.

Прошепчу я тихо молитву свою -

Тих , голодних 30 –х я гріх замолю.

Ведучий 1. Зерно, зернина, зернятко… Щоразу воно схиляє до роздумів. Хліб- це життя. Ще в глибинах віків так уже склалося на Україні, що хліб у хаті – це достаток, добробут, це і відрада і впевненість у завтрашньому дні.

Ведучий 2. Споконвіку кожна українська сім’я старанно працювала на власній , землі, навіть тоді , коли її було небагато. Земля була основою життя селянської сім’ї. Виховуючи дітей, батьки прищеплювали любов до найсвятішого - до землі.

Ведучий 3. З організацією більшовиками колгоспів все змінилося. З болем і острахом вступали селяни до колгоспів. Заодно повинні були віддати туди коней , корів, здати свої плуги, борони. Тих, хто не хотів бути колгоспником суворо карали. Кожна осінь приносила селянам лише розчарування. Влада вимагала від колгоспників все більше хліба, молока , м’яса. Навіть те що залишалося на посів, змушували здавати.

Ведучий 4. Осінь 1932 року не віщувала великої біди. Врожай був не гірший ні у попередні роки. Здали селяни державі продподаток, але раптом оголосили другий , а потім і третій. Почали їздити по селах спеціальні продзагони і забирати все до нитки…

Учень 1 . Хай світло від свічки у небо летить -

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла –

Й у Вічність до Бога вона відійшла.

Учениця 2. « Боже , врятуй мою маму!»

Мамо! Матусю ! Рідненька!

Не покинь мене , моя ненька!

Не лети ти до синього неба ,

Бо для доні тобі жити ще треба.

Твоя донечка їстоньки хоче.

Ось і мишка про жито шепоче …

Хоч не хліба мені , а зернинку знайти,

І до тебе тоді були б сили дійти.

Це зернятко тобі я б усе віддала,

Аби тільки , матусю , була б ти жива!

Боженьку! Чуєш ? врятуй мою маму!

Братика й тата вже кинули в яму.

Від голоду вмерло все наше село…

А людей тут , багато- багато жило!

Залишились тільки я і матуся!

Тож до тебе ,Єдиного, я зараз молюся!

Ведуча 1. Як можна забути, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?

Ведуча 2. Ні, не забудемо! Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933 р. помирало в Україні 17 чоловік на хв.., 25 тис. щодня. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення.

Ведучий 1. Страшна арифметика, та не вся , бо до неї треба додати розкуркулених і висланих у Сибір, розстріляних і замордованих у 1937-1939 Р.Р.

Ведучий 2. Про штучний голодомор, як один із найжахливіших способів нищення народу свідчать спогади зібрані в книгах про цю страшну трагедію

Ведучий 3. Тож схилімося в скорботному доземному уклоні перед пам’яттю жертв страшного голодомору і нехай мертві не судять нас живих за черствість душ. І нехай навіть запізнілими дзвонами, але покличемо мільйони людських душ, щоб вписати їх в історію пам’яті. Бо пам'ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини І життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним..

Ведучий 4. Як ніде, може стогне від трупів українська земля. Від кісток похованих без трун. Від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не повинен знайти місця ні на цьому світі ні на тому.
Тому що , більшого злочину , як відібрати хліб у того хто його вирощує і приректи на голод селянина життєдайної України, селянина, який ніколи не образив святого хліба,ніколи клав перевернутий буханець на стіл, бо ж хліб не можна було ображати, він був від Бога.

І сьогодні, дякувати Богу і натрудженим рукам ми маємо святий хліб щодня , адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу.

На нашому столі присутній і хліб і зерно . Зерно. Як символ життя і перемоги над молохом голоду, а хліб для того , щоб причаститися ним , як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…
Вмикається музика..

Рефлексія від 0 учнів

Сподобався:

Так: 0

Ні: 0

Зрозумілий:

Так: 0

Ні: 0

Потрібні роз'яснення:

Ні: 0

Так: 0