Гімнастика

Історія розвитку гімнастики

Гімнастика (від грецького «гімназо» — навчаю, треную) — система фізичних вправ, що склалася у Давній Греції задовго до нашої ери. Метою гімнастики були всебічний фізичний розвиток та самовдосконалення.
За іншою версією, слово гімнастика походить від грецького «гімнос» — оголений (як відомо, давні греки займались тілесними вправами оголеними).
Найперші згадки про гімнастику датуються третім тисячоліттям до н. е. Система гімнастичних вправ існувала вже тоді в Індії, адже саме там почала свій шлях славнозвісна система індійських йогів. Є зображення тих часів, на яких зображені гімнасти, які брали участь у ритуальних святах, демонструючи свою силу та спритність.
У той же час на теренах давнього Китаю гімнастичні вправи використовували як лікувальний і профілактичний засіб.
Значний внесок у розвиток і поширення гімнастики зробили давні греки. Крім загальнорозвивальних і військових вправ, вправ із верхової їзди, плавання, імітаційних і ритуальних танців, давньогрецька гімнастика складалася із вправ, що проводились як публічні змагання — біг, стрибки, метання, боротьба, кулачний бій, їзда на колісницях, які, у свою чергу, складали програму античних Олімпійських ігор.
У часи Ренесансу гімнастика набула нового поштовху ідей античності. Вона стала складовою системи виховання. Значну роль у її відродженні відіграв твір італійського лікаря Ієроніма Меркуріаліса «Про мистецтво гімнастики» (1573 р.). Саме з початком епохи Відродження починають більше використовуватись гімнастичні прилади — кінь і перекладина. Фізичне виховання молоді знову виявилося на першому плані системи освіти, а широке використання гімнастичних приладів і розвиток акробатики стали основою спортивної гімнастики, розвиток і становлення якої почалися вже у XVIII—XIX ст. спочатку в Німеччині, а потім у Швеції, Франції та Росії.
У другій половині ХІХ ст. Європа, а пізніше й Америка переживають справжній гімнастичний бум. Саме у той час закладалися основи сучасної гімнастики, методика навчання і особливості стилів. Наприклад, німецька гімнастична система відрізнялась чітким виконанням рухів, прямими лініями і багаторазовими повторами вправ на спортивних приладах; швецька система схилялася до вільних вправ, а російська гімнастична школа пропагувала природноприкладний, майже індивідуальний підхід до гімнастичних вправ. Оригінальні системи гімнастики були створені у Франції Ф. Аморосом (1770—1847), у Швеції — П.Г. Лінгом (1776—1839), у Чехії — М. Тиршем (1832—1884).
Сучасна програма гімнастичних змагань визначилась не відразу, змагання гімнастів досить часто організовували на відкритому повітрі. Спочатку не існувало і єдиних технічних вимог щодо гімнастичних приладів: дуже часто збірні команди у міжнародних змаганнях брали участь із власним «реквізитом».
У 1896 р. на перших Олімпійських іграх в Афінах програма зі спортивної гімнастики складалася з виступів на різноманітних гімнастичних приладах: кінь, кільця, опорний стрибок, бруси, перекладина, лазіння по канату. На той час фактично не було командних змагань і не розігрувалось абсолютна першість. Не існувало на цій Олімпіаді й змагань серед жінок. Уперше жіноча гімнастика дебютувала на 9й Олімпіаді в Амстердамі у 1928 р. Спочатку жінки змагались лише у командній першості, а з ХV Ігор (1952 р., Ґельсінки, Фінляндія) почали виступати в особистій першості в багатоборстві (опорні стрибки, бруси, колода, вільні вправи) і з окремих видів. З ХІ Ігор програма змагань у чоловіків стабілізувалась і набула сучасного вигляду. Перший чемпіонат світу зі спортивної гімнастики відбувся у 1903 р. в Антверпені. Його переможцем став француз Дж. Мартінес. Жінки вперше взяли участь у світовій першості у 1934 р. (перша чемпіонка світу — чешка В. Даканова).