Галина Римар. "Чарівна флейта"

В однім славнім королівстві
завжди лад був, добрі всі.
Від світання й до смеркання
працювали
                      і пісні 
найпрекрасніші творили,
у достатку, мирі жили.
Гарно ниви обробляли,
квітники, сади плекали.

І в садочках, на баштанах
все родило-достигало.

Діти старших поважали,
їм в усьому помагали, 
вчились змалечку добру.
І жилося в краю тім
добре старшим і малим.

За горами, за крутими
жив зміїще лютий, злий.
І дізнавсь про край привільний -
розлютивсь, бо заздрив всім.

І на край Добра і Світла
наслав злий і лютий вітер,
що розносив сум, незгоду,
сварки, бійки між народу.

Вже у кожнім домі лихо,
сваряться дорослі й діти.
Лад і мир війна змінила,
нема згоди, нема діла.

Діти в школах неслухняні,
не слухають тата, мами.
Став той край занепадати...

Ось і зимонька прийшла,
сипле сніг на всі поля.

Сніжиночки здивувались:
- Що із добрим краєм сталось?
Нас матусенька Зима
вчила землю укривати,
все живе оберігати
від морозів, від вітрів...

Люд став непривітний, злий...
- Не радіють нам, пухнастим,
не виходять зустрічати!

Королева снігова
в краю мерзлоти жила
(королева дивиться в люстерко):
- Вже моя прийшла пора!

Повно діток неслухняних,
подарую їм кристали
замість серця крижані -
служать хай тепер мені!

У тварин перетворю,
в свої сани запряжу!
(Виходять троє хлопчаків.)
- Ось вони, ледачі діти!
(Махає на них своїм жезлом.)
Будете мені служити!
Санки Кая підійдуть. 
Нас чекає до-о-вга путь!

(Хлопці самі впрягаються в "сани" (візочок на колесах) і важко тягнуть, витираючи мокре чоло, королеву за ялинку)