Етапи індивідуального розвитку.Лабораторне дослідження різних етапів ембріонального розвитку тварин.

Індивідуальний розвиток організмів – онтогенез – розвиток особини від зародження до смерті, що при статевому розмноженні починається з утворення зиготи та характеризується необоротними змінами (збільшення маси тіла, розмірів, появою нових тканин та органів).

У багатьох рослин до ембріонального розвитку відносять процеси, які відбуваються у зародковому мішку насіннєвих рослин.

Онтогенез кожної особини це коротке і швидке повторення філогенезу (історичного розвитку) виду, до якого він відноситься.

Тривалість онтогенезу у різних організмів можуть бути дуже відмінними. Наприклад, метелик Соленобія живе менше однієї доби, а черепахи можуть жити більше 150 років, річкова щука проживає більше 300 рокі,; рослини, в основному травянисті, часто бувають однорічними, а секвоя росте понад 3000 років, мексиканський кипарис зростає більше 10000 років.

Деякі вчені стверджують, що чим довше спиш, то довше живеш. Це зрозуміло: уві сні уповільнюються всі обмінні процеси.

Онтогенез поділяють на ембріональний та постембріональний.

Ембріональний період – час, коли нова істота зароджується та розвивається в всередині материнського організму або яйця, насінини, тощо. Даний процес завершується народженням.

Постембріональний розвиток – супроводжується збільшенням розмірів (кількісні та якісні зміни). Цей період триває від моменту народження і до смерті.

Дроблення зиготи починається одразу в матковій трубі. Перше ділення відбувається в вертикальній площині, утворюються 2 однакові клітини – бластомери. Вони діляться ще раз та утворюють 4 бластомери і так далі. При цьому, після поділу, вони не збільшуються в розмірах. Онтогенез – індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи (або активації яйцеклітини) до природної смерті.

Термін “онтогенез” запропонував німецький вчений Е.Геккель у 1866 р. Тривалість онтогенезу у рослинних і тваринних організмів різна: у деяких водоростей сягає кількох годин, а мамонтове дерево живе кілька тисяч років.

Ембріональний розвиток (ембріогенез, зародковий розвиток) – період онтогенезу від моменту утворення зиготи до народження чи виходу із оболонок. Етапи:

Запліднення

Дроблення

Гаструляція

Нейруляція

Гістогенез

Органогенез

Етапи онтогенезу у рослин: зигота – зародкова меристема – зародок (зародковий корінець, листочки або сім’ядолі та брунечка).

Розповідь про ембріональний розвиток – ембріогенез.

У 1906 р. професор М.А.Варнак встановив, що після запліднення починається дробіння зародкових клітин.

Дроблення – етап ембріонального розвитку у всіх багатоклітинних тварин, що становить ряд послідовних мітотичних оділів зиготи або активованої яйцеклітини. Дроблення призводить до утворення одношарового зародка – бластули. При цьому маса зародка і його обєм не змінюється, тобто вони залишаються такими ж, як у зиготи, а яйце розділяється на все дрібніші клітини – бластомери.

Дроблення відбувається доти, доки розміри бластомерів не досягнуть значень, характерних для соматичних клітин. В результаті дроблення створюються умови для диференціювання. Клітини, що утворилися з різних ділянок яйцеклітини, отримують неоднакову цитоплазму і набувають здатності до переміщень, які забезпечують формування органів майбутнього організму.

Тип дроблення залежить від кількості жовтка і його розташування в яйцеклітині. Якщо жовтка мало – відбувається повне дроблення, якщо багато – неповне дроблення.

Якщо жовтка мало і він рівномірно розподілений в цитоплазмі (у голкошкірих, плоских червів, ссавців) спостерігається повне рівномірне дроблення (бластомери однакові за розміром, дробиться вся яйцеклітина). Якщо жовток розподілений нерівномірно (у земноводних), спостерігається повне нерівномірне дроблення (бластомери різної величини: ті, які містять жовток – більші, яйцеклітина дробиться повністю.).

За неповного дроблення жовтка в яйцеклітині настільки багато, що борозни не можуть розділити його повністю.

Дроблення яйцеклітини, у якої ділиться лише сконцентрована в певному місці частина цитоплазми, де знаходиться ядро, називається неповним дискоїдальним (у плазунів, птахів). При неповному поверхневому дробленні (у комах) в глибині жовтка відбуваються перші синхронні ядерні поділи, що не супроводжуться поділом цитоплазми, рівномірно розподіляються в жовтку. Коли їх стає длстатньо багато, вони мігрують в цитоплазму, де потім виникає бластодерма.

В результаті ділення еластомерів утворюється морула, що за розмірами така сама як і зигота. Коли бластомерів стає 32, вони утворюють порожнисту сферу, що має один шар клітин. Порожнина всередині бластули – бластоцель. Стадію бластули проходять зародки всіх типів тварин. Дроблення зиготи людини повне, нерівномірне й асинхронне закінчується утворенням бластоцисти .

Після імплантації зародка на одному з її полюсів клітини починають ділитися швидше, чим на іншому, впинаються всередину бластоцелі. Цей процес називається – гаструляція. З тих клітин, які впинаються всередину, утворюється другий шар клітин зародка. Ця двохшарова сфера називається – гаструла. Зовнішній шар клітин – ектодерма, внутрішній – ентодерма. Ці шари називається зародковими листками. На місці вгинання утворюється первинний рот, який веде в замкнену кишкову порожнину.

У більшості тварин після завершення гаструляції між зовнішнім та внутрішнім зародковими листками формується третій зародковий листок – мезодерма. В подальшому, у вищих тварин, первинний рот замикається, а рот дорослої особини з’являється на протилежному кінці тіла. Таких тварин називають вторинноротими, на відміну від тих, які зберегли первісне розташування роту – первиннороті.

Наступна стадія – нейрула. На цьому етапі відбувається формування частин зародка: нервова трубка і хорда.

С_221_2_Лаб_досл_Вивчення ембріонального розвитку - копия.pdf