Екологічна політика в Україні: природоохоронне законодавство України, міжнародні угоди

Екологічна політика

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади України у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та у межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки є Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди України). Через Мінприроди України Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність таких центральних органів виконавчої влади, як:

• Державна служба геології та надр України,

• Державна служба заповідної справи,

• Державне агентство водних ресурсів України,

• Державне агентство екологічних інвестицій України,

• Державна екологічна інспекція України.

Політика України в галузі охорони навколишнього природного середовища та збереження біорізноманіття

На основі Конвенції про охорону біологічного різноманіття, до якої приєдналася Україна, було створено Концепцію збереження біологічного різноманіття України (1997). Для її реалізації розроблено Національну програму збереження біологічного різноманіття України на 1998-2015 рр. А 2004 року Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки. Згідно з нею біологічне різноманіття України має охоронятись як національне багатство, його збереження і раціональне використання є необхідною умовою стабільного розвитку країни.

Ухвалено такі закони України:

• "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991),

• "Про природно-заповідний фонд України" (1992),

• "Про охорону атмосферного повітря" (1992),

• "Про тваринний світ" (1993),

• "Про рослинний світ" (1999),

• "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" (2000),

• "Про Червону книгу України" (2002),

• "Про екологічну мережу України" (2004) і багато інших законодавчих актів.

Природоохоронна діяльність забезпечується основним законом нашої країни - Конституцією України (зокрема, статтями 16, 50, 66). Правові рамки екологічної безпеки обумовлені встановленими законодавством критеріями якості навколишнього природного середовища, харчових продуктів, одягу, житла тощо. Серед них нормативи екологічної безпеки стосовно гранично допустимих: концентрацій забруднювальних речовин у воді, повітрі, ґрунті; рівнів акустичного, електромагнітного, радіаційного й іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування і тваринних кормах.

Підтримання належного стану навколишнього природного середовища має забезпечуватися дотриманням нормативів гранично допустимих викидів і скидів у довкілля забруднюючих хімічних речовин, рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

Державному контролю підлягають використання й охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів й іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу тощо. Важливим елементом державної політики в галузі охорони біорізноманіття та навколишнього природного середовища є формування екологічної культури громадян за допомогою системи безперервної екологічної освіти та екологічного виховання людей.

Міжнародне співробітництво України в галузі охорони навколишнього природного середовища

Міжнародне співробітництво України в галузі охорони навколишнього природного середовища зумовлене тим, що екологічні проблеми сьогодення не є проблемами окремих країн; сучасна екологічна криза має планетарний масштаб. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони навколишнього природного середовища визначена Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Як член ООН Україна є учасником 18 угод у галузі охорони природи. Вона приєдналася до:

• Конвенції щодо створення глобальних систем моніторингу навколишнього середовища (1972),

• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, які перебувають під загрозою зникнення (1975),

• Конвенції про охорону біологічного різноманіття (1992),

• Конвенції ООН зі зміни клімату (1992) та багатьох інших.

На європейському рівні Україна є учасником таких угод, як:

• Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (1982),

• Конвенція по усуненню причин і запобіганню шкоди лісам Західної Європи (1984),

• Всеєвропейська стратегія збереження біологічного і ландшафтного різноманіття (1995).

Реалізацією міжнародних проектів у галузі охорони навколишнього середовища опікуються не тільки уряди країн, а й різноманітні організації. У 1991 році Світовий банк ЮНЕП створив фінансову природоохоронну організацію - Глобальний екологічний фонд, членами якої є понад 155 країн світу, серед них і Україна. Головна мета фонду - розроблення та реалізація фінансового механізму надання країнам пільгових кредитів для реалізації проектів, пов’язаних з вирішенням глобальних екологічних проблем.

Розширенню співробітництва у галузі охорони природи сприяє проведення численних міжнародних форумів. Так, у Парижі (Франція) у 1968 році було проведено Міжнародну конференцію ЮНЕСКО з раціонального використання та охорони ресурсів біосфери і прийнято програму "Людина і біосфера" (англ. The Man and the Biosphere Programme (скорочено МАВ)), яка є продовженням Міжнародної біологічної програми ЮНЕСКО. У 1972 р. в Стокгольмі відбулася Конференція з питань навколишнього середовища. На ній ухвалено рішення про створення "Програми ООН з навколишнього середовища" (ЮНЕП). Завдяки ЮНЕП уперше створено Всесвітню систему моніторингу за станом і змінами біосфери.

Важливим документом у галузі міжнародного природоохоронного співробітництва, за який проголосувала й Україна, стала Всесвітня хартія природи, яка проголосила про захист права всіх форм життя на виживання. Цей міжнародний документ, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 28 жовтня 1982 року, проголошує такі загальні принципи збереження природи:

• природу потрібно поважати і не порушувати її основні процеси;

• генетична основа життя не повинна бути в небезпеці; популяційні рівні всіх видів, як диких, так і одомашнених, повинні бути збережені принаймні на рівні, необхідному для виживання; із цією метою потрібно забезпечити місця їхнього мешкання;

• усі території Землі, як сухопутні, так і морські, підлягають цим принципам збереження; особливий захист повинен бути наданий унікальним районам та типовим зразкам усіх видів екосистем і місцям проживання рідкісних або зникаючих видів;

• екосистемами та організмами, а також земельними, морськими і атмосферними ресурсами, які використовує людина, слід керувати для досягнення та підтримання оптимальної стійкої продуктивності, але так, щоб не загрожувати цілісності інших екосистем або видів, з якими вони співіснують;

• природа має бути захищена від деградації, спричиненої війною чи іншими загрозливими діями.

Міжнародне співробітництво України в галузі охорони навколишнього середовища та збереження біорізноманіття підтримує Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, Глобальний екологічний фонд, Програма розвитку ООН та інші.

Дайте відповіді на запитання:

1. Яка мета ведення Державного кадастру тваринного світу та Державного кадастру рослинного світу?

2. Яку законодавчу базу щодо охорони природи створено в Україні?

3. До яких міжнародних конвенцій, присвячених охороні навколишнього природного середовища та збереженню біорізноманіття, приєдналася Україна?

Сформулюйте власну позицію щодо дієвості екологічної політики в Україні.