Діагностична робота до ГР 2. Із видимого пізнай невидиме. 6 клас.

І. Прочитайте текст та дайте відповіді на запитання.

— Клянемось тобі, пане гетьмане, від усіх волиняків і від усіх подільців... Будемо служити вірою і правдою матері нашій Україні... Візьми до себе нас! — Дебелий низькорослий селянин тримав у руках бриля й вклонявся козацькій старшині. Інші селяни постягували з себе шапки й очікувально стежили за полковниками, осавулами, суддями, що тісно обступила кремезного в плечах, з довгими чорними вусами гетьмана.

Він ступив крок уперед, ворухнув широкими розкриллями чорних брів, і гамір тисячного натовпу ніби відлетів з вітром.

У напруженому мовчанні завмерли селяни. По мережаних комірцях, по шапках було знати волинців, подолян, чернігівців, людей з Підгір'я й Покуття. З усіх земель українських прийшли вони в цей табір, під Білу Церкву, до гетьмана, що підняв прапор боротьби з польськими панами.

— Братіє молодці! — трусонув гетьман булавою й так повів вишнево-гарячими очима, ніби хотів увібрати в себе погляди тих, хто приніс сюди під сірими латаними свитами й потемнілими від пилу й поту сорочками свої печалі, болі й сподівання. — Братіє, лицарство славне!.. — голос у гетьмана густий, впевнений. — Нехай же вам стане відомо, що ми підняли шаблі не заради наживи, а задля оборони нашого краю. Бо й звір захищає своє лігво! А нас хочуть зробити невільниками на власній землі у власному домі.

Здригнувся голос у гетьмана. Немов перед ним постали враз усі кривди, усі болі й муки криваві і його, і оцих людей, що з такою гарячою надією дивляться йому у вічі, вірують у нього, чекають рятунку. Бо ж ген там, за обрієм, стогне рідна Україна, димлять попелища спалених міст і сіл... Ніби то й не люди з живими душами і палкими мріями... Ніби якась худоба... А так, польське панство їх має таки ж за тупу скотину, і називає "бидлом"...

— До помсти!.. За тобою!.. — заревів натовп. Ненавистю переповнились очі, покривились обличчя, вуста.

ІІ. Прочитайте текст та виконайте завдання до нього.

Хмельницький супить широкі брови над очима, оповитими задумливою тривогою, аж на переніссі збігаються дві глибокі борозенки. Пройшовся по кімнаті, сів на широкій лаві, підпер підборіддя рукою. Показав гостеві місце біля себе.

— Сідай. Побалакаємо. А ви йдіть собі! — звернувся до козаків, що привели гінця. — Ми тут удвох. Гей, джури, де ваше пиво?

Гість обережно сідає на краєчку лави, кладе на коліна руки, а очі його, немов дві живі істоти, неспокійно вертілися, чіпляючись то за різьблені лутки вікон, то за дубові столи, то за зброю на стінах; нарешті, спиняються на тьмяних іконах на покуті, перед якими тліють важкі темні (певно, із срібла) лампади.

Джури тим часом наливають два кухлі. Лоскітливий бражний дух ворушить ніздрі. Рука гостева сама піднімається назустріч кухлю, який чемно подає йому господар. Що за дух цього напою — пахне полином, і чебрецем, і степовими вітрами, і хмелем...

Ось який він, той бунтівний гетьман запорозький!.. Очі його знову жваво обмацують дебелу поставу співбесідника. Він то супиться, то погладжує довгі чорні вуса і зненацька спідлоба поглядає на гінця.

1. Випишіть з тексту два приклади епітетів.

Випишіть з тексту один приклад порівняння та один приклад метафори.

Розкажіть, що ви знаєте про джур. Які обов’язки вони виконували на Січі?

Яким постає гетьман в уривках повісті «Розлилися круті бережечки»? Опишіть його.