Європейська демократія та свобода
Після Другої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи як спільного дому націй, де всі питання мають вирішуватися демократично. Це, власне, і вважається початком європейської інтеграції.
У травні 1950 року в Парижі міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом було запропоновано новий план часткової економічної інтеграції (ідея була висунута Жаном Моне). 9 травня 1950 – підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонує створення організації, що контролює видобування вугілля та виробництво сталі в ФРН та Франції. Саме тому 9 травня зараз святкують як День Європи.
План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року, коли було підписано Паризький Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі. Членами нової організації стали: Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.
Наступні угоди поглибили співпрацю та розширили коло країн співтовариства.
25 березня 1957 р. були підписані угода про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Європейської агенції з атомної енергетики (Євроатом). За цими європейські країни координували зусилля в економічній та енергетичній сферах. До успішного проєкту 1973 року доєдналися Велика Британія, Данія та Ірландія, 1981 р. - Греція, 1986 р - Іспанія та Португалія.
7 лютого 1992 р. в Маастрихті була підписана Угода про Європейський Союз (ЄС), яка створювала спільну валюту, зовнішню та безпекову політику і співпрацю у сфері правосуддя та внутрішніх справ. Також договором запроваджувалися посади європейського омбудсмена, європейського інспектора з захисту даних, Комітет регіонів, узгоджувалася процедура спільного ухвалювання рішень, а також розширювалась сфера застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю. 1995 року до спільноти долучилися Австрія, Фінляндія та Швеція, 2004 р. - Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, 2007 - Болгарія та Румунія, 2013 - Хорватія. 2020 року Велика Британія вийшла із ЄС
13 грудня 2007 р. підписана Лісабонська угода. Даний договір визначає цілі та цінності ЄС: забезпечувати людям простір свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів; працювати задля сталого розвитку Європи; сприяти соціальній справедливості та соціальному захисту; сприяти економічній, соціальній та територіальній згуртованості держав-членів ЄС; підтримувати та поширювати цінності ЄС; робити внесок у захист прав людини, зокрема прав дитини.
Договір зміцнює голос громадянина в процесі ухвалення рішень. Новий інструмент залучення громадян до ухвалення рішень – так звана «Ініціатива громадян» - означає, що один мільйон осіб з декількох держав-членів може подати петицію до Європейської Комісії для внесення пропозицій щодо тих чи інших законопроектів. Таким чином, громадяни вперше отримують можливість прямо висловлюватися щодо законотворчого процесу в Європейському Союзі.
Договір збільшує кількість сфер діяльності ЄС, щодо яких Європейський Парламент та Рада Міністрів діятимуть за процедурою «спільного ухвалення рішень». Це означає, що депутати ЄП, обрані напряму громадянами ЄС, мають більший вплив на законодавство та бюджет Союзу.
Крім того, національні парламенти країн-членів отримали більше можливостей безпосередньо впливати на процес ухвалення рішень в ЄС. Нова система так званого завчасного попередження надає їм право вносити коментарі до законопроектів. Це гарантуватиме, що Європейський Союз не перебирає на себе вирішення питань, які краще розв’язувати на національному або місцевому рівнях.
Наразі існує три головні законотворчі інституції ЄС:
Найвищим політичним органом Європейського Союзу є Європейська Рада. Як нарада глав держав на рівні, Рада фактично визначає завдання Союзу та її відносини з державами-членами. На сесіях головує президент чи прем'єр-міністр країни, яка головує у керівних органах ЄС по черзі протягом півроку.
Вищий виконавчий орган Європейського Союзу – Європейська Комісія (КЕС, Комісія європейських спільнот). Єврокомісія складається з 27 членів, по одному від кожної держави-члена. Комісія відіграє головну роль у забезпеченні повсякденної діяльності ЄС. Кожен комісар, як і міністр національного уряду, відповідає за певний напрямок роботи.
Європейський Парламент є зборами з 786 депутатів, які безпосередньо обираються громадянами країн-членів ЄС терміном на п'ять років. Депутати об'єднуються відповідно до політичної орієнтації.
Судовим органом ЄС найвищої інстанції є Європейський суд (офіційна назва – Суд Європейських Співтовариств). Суд складається з 27 суддів (по одному від кожної з держав-членів) та дев'яти генеральних адвокатів. Суд регулює розбіжності між державами-членами, між державами-членами та самим Європейським Союзом, між інститутами ЄС, дає висновки щодо міжнародних угод.
Для проведення єдиної валютно-фінансової політики та вирівнювання рівня економічного розвитку різних регіонів усередині ЄС було утворено: Єдиний центральний банк, Європейський інвестиційний банк, Європейська рахункова палата, Європейський фонд розвитку, Економічний та соціальний комітет, Комітет регіонів.
Отже, Європейський Союз – це сім’я демократичних Європейських країн, які об’єдналися заради миру та процвітання. Країни, що входять до його складу, заснували спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень. Завдяки цьому стало можливо приймати рішення з тих питань, які становлять спільний інтерес.