Читання мовчки уривку повісті К.Штанко "Дракони, вперед!"

1. Прочитай текст.

   Один хлопчик (звали його Михась) дуже любив рослини. Не собак, не котів, не хом'ячків, не папужок і навіть не акваріумних рибок, а саме рослини. Як на хлопця — трохи дивне захоплення, бо зазвичай лише дівчата панькаються з усілякими квіточками. Міг би грати в футбол чи відвідувати секцію карате… Але рослини?

   Ні, взагалі Михась був не проти поганяти з хлопцями м'яча, покататися на скейті чи посидіти перед монітором, але рослини — це зовсім інше.

   А почалося все ось із чого.

   Якось взимку під час прибирання Михась знайшов за холодильником стару порепану цибулину і вже хотів було жбурнути її в смітник. Однак дідусь порадив покласти її у склянку з водою.

   — Та з неї нічого не проросте — вона ж суха! — обурився хлопчик.

   — То, може, поб'ємося об заклад? Я кажу, що проросте, — хитро усміхнувся дідусь.

   — А я кажу — ні.

   Михась програв, бо вже за три дні на сухій порепаній цибулині проклюнулися тоненькі зелені пір'їнки. За вікном лежав сніг, з даху звисали довжелезні бурульки, а в хлопця з'явилася його власна маленька весна. Звісно, не така вже й дивина проростити цибулину, але Михась уперше спостерігав за народженням живої пір'їнки, бо тепер це була не просто зелена цибулина, а його особлива зелена цибулина.

   Щоранку він ретельно вимірював паросток лінійкою — на скільки сантиметрів він подовшав. Та якось сталося лихо: мама зрізала зелені пір'їнки й покришила в тарілку з борщем. На вигляд було дуже гарно і пахло смачно-пресмачно. Проте Михась страшенно обурився, відмовився від обіду і цілий вечір просидів у своїй кімнаті на самоті.

   З мамою він помирився лише наступного дня, коли вона принесла йому справжній горщик зі справжньою землею. Вони разом посіяли справжнє насіння, і мама пояснила, як про нього дбати.

   Невдовзі його кімната почала нагадувати джунґлі. Звідусіль з кількох горщиків тяглися стебла, всюди зеленіло листя, розпускалися пуп'янки.

   Тепер усі в їхній родині точно знали, що саме подарувати Михасеві на день народження — звісно ж, якусь рослину.

   Михасеві подобалося спостерігати, як із землі спочатку обережно вигулькують маленькі живі зелені цвяшки, потім довшають, розгортають листя, витягують стебла, а деякі з них навіть квітнуть.

   Тепер хлопець не міг пройти повз будь-який цікавий пагін, і де тільки міг, добував насіння, викопував і пересаджував паростки. Проте особливо його приваблювали рідкісні рослини.

   Премудрі латинські назви лунали для нього неначе найкраща музика.

   "От якби мені пощастило здобути вельвічію дволисту, яка тисячу років росте в пустелі без води, або пухирчасту альдрованду з джунґлів Амазонки, листя якої нагадує колесо водяного млина, або орхідею-привид, що росте в темряві! Або, може, хтось подарує мені на день народження японський бансай?" — мріяв Михась.

   Батьки не завжди схвально ставилися до Михасевого захоплення. Іноді хтось із них радив йому позбутися якогось особливо страхітливого екземпляра. Однак їхній син ніколи не погоджувався розлучитися з жодним із своїх зелених вихованців і цілими днями лікував, поливав і підгодовував їх добривами. Хлопець навіть розмовляв зі своїм садом, коли його ніхто не чув.

   Чи ж треба дивуватися, що цей несамовитий садівник ще в першому класі вирішив стати Ботаніком. У школі до нього міцно пристало це прізвисько. Хтось, можливо б, образився, бо так зазвичай дражнять зубрил, але Михасеві навіть подобалося, коли його називали Ботаніком. Для нього це означало одне — знавець рослин.

   Того літа Михась разом з батьками та маленьким братиком Костиком відпочивав у Ялті. З першого дня хлопець переконував батьків, що йому неодмінно треба відвідати знамениту колекцію Нікітського ботанічного саду, бо він ціле життя мріяв на власні очі побачити ті рідкісні рослини […]

   У Нікітському ботанічному саду Михась бездумно завернув у першу-ліпшу хвіртку, що трапилася на шляху. Шкода, що не помітив табличку при вході.

   А там було сказано:

   УВАГА!

   дослідна ділянка № 77

   вхід категорично заборонено!

   ТРЕТІЙ РІВЕНЬ НЕБЕЗПЕКИ!!!

   Невідомо, хто й чому саме в цей день залишив хвіртку незамкнену на жоден замок (а замків було аж сім!). І ось Михась уже чимчикував піщаною доріжкою, не помічаючи, що всі довколишні рослини були напрочуд ретельно обгороджені.

   Зненацька до Михасевої кросівки втрапив камінець. Хлопчик нахилився, щоб його витрусити, — і тут зовсім поруч пролунав ніжний голосок:

   — Зірви мене! Будь ласка, зірви!

   Хлопець озирнувся. Навкруги нікого не було — самі рослини.

   — Я тут, біля твого коліна, — озвався лагідний голосок.

   Михась глянув униз і побачив, що крізь щільні сріблясті ґрати проросла маленька червона квіточка. Вона була така яскрава, аж сліпила очі.

   — Нарешті ти мене побачив! — зрадів голосок.

   Лише тепер хлопчик зауважив: вимовляючи слова, пелюстки квіточки ворушилися, наче людські вуста.

   "Ти ба, виявляється, он які рослини бувають…" — здивувався Михась.

   — Не вагайся, зривай швидше! Гарнішої за мене квітки нема в цілому світі! — гарячково зашепотіла квіточка і пелюстки її склалися в привітну усмішку.

   Хлопчик уже й руку простяг, щоб виконати прохання говіркої рослини, аж раптом побачив на ґратах табличку із застереженням:

   Поряд у маленькій скриньці за склом виднілася велика червона кнопка із написом "ALARM!" (у перекладі з англійської "тривога").

Ознайомся з корисною інформацією.

Ця квітка називається антуріум. Сік цієї квітки містить солі щавлевої кислоти. Потрапивши на шкіру, сік може викликати сильне почервоніння, печіння і болісний свербіж. Якщо сік антуріума випадково потрапить всередину, він може викликати набряклість гортані і незначний опік верхніх органів травлення. Поводитися з рослиною слід обережно і тримати подалі від маленьких дітей.

Уяви, що антуріум - улюблена матусина квітка, тому вона стоїть у кімнаті і тішить око своїм цвітінням. Склади і запиши декілька правил поводження з цією квіткою (що можна робити, а чого НЕ можна?)