Частинами мови називають певні групи слів, які можна умовно об’єднати в різні класи за спільними ознаками. Наприклад, за граматичним чи загальним значенням, синтаксичною роллю тощо.

Скільки частин мови існує в українській мові? Усього нараховують десять. Перша група (самостійні) налічує шість частин мови, а друга (службові) – три. Також виокремлюють ще одну частину мови – вигук.

Частини мови: таблиця

Іменник як частина мови

У реченні іменник використовують тоді, коли необхідно позначити предмет, речовину, природне явище, певну істоту. Він відповідає на питання «хто?» або «що?», і найчастіше виступає головним членом речення – підметом. Іноді також може бути додатком чи іншим членом речення.Дієслово

Дієслово відповідає на питання «що робити?», «що зробити?». У реченні його використовують для позначення певної дії (бігати, говорити) чи стану предмета (проспівав, станцював).

Прикметник

Прикметник завжди виражає ознаку предмета. Він відповідає на питання «який?» та «чий?».

Займенник

Займенник вказує на предмет, його ознаки та кількість, проте не називає його. Відповідає на питання «хто?», «що?», «який?», «скільки?», «чий?». В українській займенники використовують для уникнення тавтології та збільшення виразності мови.

Числівник як частина мови

У реченні числівники використовуються для позначення кількості предметів та їхнього порядку при лічбі. Числівник відповідає на питання «котрий?» та «скільки?».

Прислівник

У реченні прислівники називають ознаки дій і предметів, а також вказують на обставини, за яких відбуваються певні явища чи події. Прислівник відповідає на питання «як?», «коли?», «куди?», «де?».

Головні члени речення — це підмет і присудок.

Підмет — головний член речення, що означає дійову особу або предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що?

Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке? Присудок завжди пов’язаний із підметом.

Другорядні члени речення — це додатки, означення, обставини. Вони пояснюють або уточнюють головні члени речення й залежать від них.

Додаток — другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія або стан, і відповідає на питання непрямих відмінків (кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?). Додатки найчастіше виражаються іменниками або займенниками, а також усіма іншими частинами мови у значенні іменника.
Означення — другорядний член речення, що вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? (у всіх родових, числових і відмінкових формах) та скільки? (лише в непрямих відмінках). Означення найчастіше виражається прикметником, займенником, числівником.
Обставина — другорядний член речення, який виражає різноманітні ознаки дії або іншої ознаки (місце, час, причину, мету, спосіб, умову) і відповідає на питання де? коли? чому? з якою метою? як? та ін. Обставини найчастіше виражаються прислівниками або іменниками з прийменниками.