Богдан-Ігор Антонич

Опрацюй!

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиці Горлицького повіту, у родині священика. Справжнє прізвище батька було Кіт; родина змінила прізвище перед народженням Ігоря. Початкову освіту Антонич здобував удома, під наглядом приватної вчительки, а гімназію закінчив у Сяноці. Антонич почав писати вірші ще дитиною, продовжував писати їх у середній школі, але тому, що школа була польська і він перебував тоді майже виключно в польському оточенні, його юнацькі твори були написані по-польськи.

Восени 1928 року Антонич переїхав до Львова і вступив до Львівського університету. Цей етап життя мав вирішальне значення для розвитку творчої особистості майбутнього літератора. Уні­верситет хоча й був польський, велика частина його студентів складалася з українських інтелі­гентів. Вони заохочували молодого поета писати по-українськи й допомагали вивчити українську літературну мову. Перші свої українські вірші він читав у колі студентів-українців, які захоплюва­лися тоді новітніми європейськими тенденціями в мистецтві.

Антонич пристрасно включився в літературне й громадське життя столиці Західної України й наполегливо почав вивчати нюанси україн­ської мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України, які на той час задавали тон у національному мистецтві слова.

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року в пластовому журналі «Вогні». Потім він уміщу­вав поезії в багатьох періодичних виданнях. Не­зважаючи на велику творчість у поетичному на­прямку й складний процес засвоєння української літературної мови, митець усе-таки знаходив час на працю в інших жанрах, зокрема літе­ратурознавстві й пу­бліцистиці. Він висту­пав з доповідями про українську та світову літератури; робив пе­реклади; писав етапі та рецензії; на сторінках пре­си, під псевдонімом Зоїл, сперечався про політичні та громадські справи на теренах України; публіку­вав сатиричні фейлетони та пародії, у яких виявив гостру дотепність. У часописі «Дажбог», де він був редактором, Антонич вів літературну хроніку. З Володимиром Гаврилюком він працював у жур­налі «Карби».

Крім того, він пробував сили в прозі та драма­тургії. Залишилася незакінчена новела «Три ман­доліни» та великий фрагмент повісти, що мала називатися «На другому березі». Антонич склав лібретто до опери «Довбуш», яку мав написати Антін Рудницький.

У поета були й інші захоплення: він гарно малю­вав, грав на скрипці і компонував музику, навіть мріяв бути композитором. Ці види мистецтва органічно синтезувалися в його поетичній мо­вотворчості, у якій прозоріють словесні зама­льовки, лунають мелодії, створюючи органічну картину розкішного українського довкілля.

Помер Б.-І. Антонич у Львові, на двадцять вось­мому році життя (1937) від перенесеної хвороби. Широкого визнання зазнав лише із середини 1960-их років. Критики відзначають помітний вплив Антонича на розвиток української поезії І пол. ХХ ст. Саме він додав тодішній поезії філософічності, релігійності, космічності, медитативності, виявив­ши оригінальний та упізнаваний художній стиль.

Запиши!

1931 - поетична збірка «Привітання життя»,

1933 - поетична збірка «Три перстені»,

1936 - поетична збірка «Книга Лева»,

1937 - поетичні збірки «Зелена Євангелія», «Ротації»

Прочитай!

Вірші Богдана-Ігоря Антонича "Дороги", "Різдво", "Зелена Євангелія", "Автопортрет"