Берестейська церковна унія 1596 року.

У другій половині XVI ст. у складі католицької і православної церков збільшилася кількість прихильників міжцерковної унії. Поштовхом до цього стало прагнення усунути вплив проголошеного в 1589 р. Московського патріархату на православне населення Речі Посполитої.

Прихильники укладення унії бачили її по-різному. Римсько-католицька спільнота прагнула не об’єднання двох рівноправних церков, а приєднання православної до католицької.

В.-К. Острозький і його однодумці виступали за рівноправ’я об’єднаних церков, реформування Православної церкви і гарантії її збереження. Православні єпископи домагалися лише об’єднання церков у межах Речі Посполитої без змін церковного життя. Суперечки тривали декілька років.

За підтримки Папи Римського польський король Жигмунт (Сигізмунд) ІІІ Ваза в 1596 р. скликав церковний собор у місті Берестя, де мало відбутися урочисте проголошення унії. Для участі в його роботі прибули православний митрополит і його єпископи.

Однак на початку роботи прихильники унії християнської церкви і традиційного православ’я не знайшли спільної мови й розділилися.

ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XVI ст.

Основні причини кризового стану

Більшість українських дослідників дотримується думки, що ініціатором таємних переговорів про об’єднання церков став львівський єпископ Гедеон Балабан, який наприкінці 80 – на початку 90-х рр. XVI ст. мав гострий конфлікт зі Свято-Успенським братством.

Противники об’єднання засудили діяльність митрополита Михайла Рогози та єпископів, які прийняли унію. Натомість митрополит і вірні йому єпископи офіційно затвердили акт унії православної та католицької церков.

За умовами Берестейської церковної унії унійна (греко-католицька) церква зберігала свою обрядовість і звичаї, але визнавала зверхність Папи Римського. Хоча, відповідно до панських документів, унію розглядали не як об’єднання двох окремих церков, а як «примирення» і навернення руських єпископів до католицької церкви «після засудження й відкинення єресей, помилок і схизм». Тобто до римської церкви приєднувалася не руська церква, а сукупність окремих єпископів і вірян. Через це противники унії ще сильніше почали її критикувати. Водночас єпископи – прибічники об’єднання – тримали свої приготування в таємниці, тому чимало православних вірян не мали можливості брати в цьому участь. Учасники обох соборів у Бересті не знайшли порозуміння.

Король Речі Посполитої підтримав прибічників унії й скасував усі рішення православного

📜 БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ

Основні причини укладення:

Через рік Вальний сейм підтвердив рішення Берестейського собору з питань унії. Після цього православну церкву оголосили незаконною установою в Речі Посполитій. Так українське суспільство було розколоте на прибічників православної та української унійної (греко-католицької) церкви. Відбувся поділ Київської митрополії на унійно і православну церкви. Тобто об’єднання церков закінчилося тим, що на терені однієї держави за законну визнавалася унійна церква, а православна опинилася у складному становищі.

Розпочалася тривала боротьба «Русі з Руссю» – між православними і греко-католиками. Очікуваного зрівняння в правах греко-католиків і католиків не відбулося. Обіцяних місць у сенаті греко-католицькі єпископи не отримали. За «правом патронату» в Речі Посполитій від світської влади залежало, яка саме церква (греко-католицька чи православна) пануватиме на підконтрольній їй території. Поступово греко-католицьке духовенство змогло добитися визнання в суспільстві та переконати вірян, що є окремою християнською церквою. Українська православна церква після укладення унії опинилася у складному становищі.

Після укладення Берестейської церковної унії 1596 р. греко-католицьку церкву називали «унійна церква», у XVII ст. – «руська унійна церква». Назву «греко-католицька церква» запровадили в 1774 р. імператриця Марія-Терезія для західноукраїнських земель, що перебували у складі Австрії.

У XVI — першій половині XVII ст. на українських землях значного поширення набули твори полемічної літератури. Під час обговорення ідей унії православної та католицької церков першим осередком антикатолицької полеміки на українських землях стало місто Острог. На заклики Петра Скарги приєднатися до унії церков православні відповіли антиунійним «Посланням до латинян із їх же книг». Цей твір був написаний у 1582 р., імовірно, Іваном Мотовилом за дорученням князя В.-К. Острозького. Таку саму думку містили твори ректора Острозької школи Герасима Смотрицького «Ключ Царства Небесного» і «Календар римський новий» 1587 р. У своїх працях він критикував католицизм, обґрунтовував шкідливість календарної реформи Папи Римського Григорія ХІІІ.

Серед найвідоміших православних письменників-полемістів були Клирик Острозький, Мелетій Смотрицький, Стефан Зизаній, Захарія Копистенський, Іван Вишенський.

В антиунійній полемічній літературі початку XVII ст. вирізнявся твір «Пересторога» невідомого автора, у якому знайшли відображення ідеї гуманізму. На боці прихильників унії в полеміці брав активну участь один із її головних організаторів Іпатій Потій.

Завдяки підтримці влади Речі Посполитої та Папи Римського становлення унійної (греко-католицької) церкви відбувалося досить успішно. Однак нерідко це супроводжувалося утисками й обмеженням прав православних вірян.

Наступником першого унійного митрополита Михайла Рогози став Іпатій Потій. Він активно залучав до унійної (греко-католицької) церкви русинську (українську) шляхту. Так, завдяки його наполегливості до греко-католицтва перейшли представники 50 родів волинської шляхти. У 1605 р. Іпатій Потій отримав від короля Жигмунта (Сигізмунда) III право зверхності над усіма церквами «грецького та руського обрядів» на території Речі Посполитої. Він заснував першу греко-католицьку семінарію у Вільно та школу в Бересті, створив чимало полемічних творів і проповідей на захист католицизму.

Реформи устрою унійної (греко-католицької) церкви здійснив його наступник митрополит Йосиф Велямин Рутський. Для покращення освіти унійнного (греко-католицького) духовенства він домігся від Папи Римського дозволу на його навчання в західноєвропейських католицьких семінаріях. Прагнучи перешкодити полонізації та окатоличенню українського й білоруського населення, Йосиф Велямин Рутський у 1615 р. за згоди Риму зрівняв статус унійних (греко-католицьких) і єзуїтських шкіл. У 1617 р. за зразком католицького чернецтва митрополит створив унійне (греко-католицьке) чернецтво, об'єднавши його у Василіанський орден. На його вимогу ченці-василіани майже при кожному монастирі відкривали школу.

Берестейська церковна унія спричинила розкол між прихильниками православної та унійної (греко-католицької) церков в українському суспільстві. Одразу після її укладення польський король Жигмунд (Сигізмунд) III видав універсал із вимогою до всього православного духовенства й вірян прийняти унію. Користуючись «правом патронату», він призначав єпископами лише тих, хто визнав унію, фактично ліквідувавши православну ієрархію. У православних силою відбирали церкви й монастирі та передавали унійцям (греко-католикам).

Православне населення чинило опір цьому. Так, коли в 1599 р. польський король призначив унійного (греко-католицького) митрополита Іпатія Потія архімандритом Києво-Печерської лаври, міщани й козаки не пустили його всередину. У 1609 р. невдоволені православні кияни напали на Видубицький монастир, де перебував представник унійного (греко-католицького) митрополита Антоній Грекович. За підтримки влади він мав намір підпорядкувати Софійський собор, Києво-Печерську лавру та Михайлівський Золотоверхий монастир. Проте в 1618 р. на знак протесту козаки схопили та втопили Антонія Грековича в Дніпрі. Результатом тривалої боротьби православної шляхти на Вальному сеймі Речі Посполитої стало визнання Києво-Печерської лаври за православними.

Упродовж 1618–1625 рр. унійну (греко-католицьку) церкву в Києві через спротив православної спільноти фактично ліквідували. У наступному десятилітті влада унійного митрополита в місті була обмежена володіннями Видубицького монастиря.

Однак проти православних, як і раніше, чинили свавілля та примус. Монастирі й церкви передавали унійцям (греко-католикам), православну шляхту спонукали до полонізації й окатоличення, участь православного міщанства в роботі магістратів обмежували.

Дати відповідь на питання:

• Назвіть двох митрополитів, які очолювали уніатську (греко-католицьку) церкву після її заснування.

• Яку назву мала література, яка обговорювала проблему об’єднання православної і католицької церков?

• Хто з імператриць і коли запровадив назву «греко-католицька церква»?

• Який орден для уніатського чернецтва створив митрополит Йосиф Велямин Рутський у 1617 р.?

Який головний наслідок Берестейської унії для українського суспільства та Київської митрополії?