Бароко

Стиль бароко з його поривом набув значного розвитку в музиці, він став закономірним продовженням Ренесансу і передував стилю класицизм. Найвищим досягненням цього періоду стала творчість німецьких композиторів Й. С. Баха і Г. Ф. Генделя. Водночас багато інших інших обдарованих митців цього часу зробила помітний внесок у розвиток європейської музики.

Світовою вершиною музики й кульмінацією музичного бароко є творчість Йоганна Себастьяна Баха, німецького композитора, органіста, клавесиніста і скрипаля. Бульшу частину свого життя він працював при церкві. Його творчі пошуки тісно пов’язані з лютеранською традицією. За 50-річний період творчості лише протягом 5 років інтереси Баха були зосереджені на світській музиці. Один з кращих виконавців на органі у ті часи, Бах створив для цього інструменту твори, які стали вершиною розвитку органної літератури. Творивши практично у всіх музичних жанрах, Бах оминув провідний жанр свого часу – оперу. Композиторові з його глибоким складом думки, далеким від усього поверхневого і розважального, придворна опера була абсолютно чужа. Найвідоміші твори композитора: “Добре темперований клавір”, Месса сі-мінор, “Пристрасті за Іоаном” , “Пристрасті за Матвієм” , більше 200 духовних і світських кантат, інструментальні концерти, багаточисленні твори для органу та ін.

Улюбленим інструментом Баха був орган, у майстерності гри й головне імпровізації на ньому він був справжнім віртуозом. Складною виявилася і доля його спадщини. За життя Баха добре знали, проте після смерті композитора його ім'я і музику почали забувати. Справжній інтерес до його творчості виник лише у 1820-ті роки.

Орган називають королем музичних інструментів, адже він найбільший і один з найдавніших. Він може звучати голосами будь-якого іншого інструмента, адже численні органні труби можуть створювати різноманітні тембри. Кількість труб сучасних органів досягає десятків тисяч. Мистецтво гри на органі потребує від виконавця складних технічних умінь, зокрема координації роботи рук і ніг.

Йоганн Себастьян не лише написав багато пар прелюдій і фуг, але й вигадав незакінчену Органну книжечку — збірку з 46 коротких хоральних прелюдій, у якій демонструвалися різні техніки та підходи до створення творів на хоральні теми. Після від'їзду з Веймара Бах став менше писати для органа; тим не менш, після Веймара були написані багато відомих творів (6 тріо-сонат, і 18 Лейпцизька хоралів). Все життя Бах не лише складав музику для органу, але й займався консультуванням при будівництві інструментів, перевіркою та налаштуванням нових органів.

Й.С. Бах. Токката и фуга ре мінор.

Мистецька скарбничка

Аранжування (з фр. arranger— упорядковувати) — перекладання музичного твору для іншого складу виконавців, обробка мелодії для виконання на музичному інструменті або для голосу із супроводом.

Фуга (з лат. «біг») — жанр поліфонічної музики, у якому основою розвитку теми є імітація, яка звучить послідовно в різних голосах.

Ораторія (італ. Oratorio від лат. oro — говорю, багато розмовляю) — великий концертний твір на певний сюжет (для солістів, хору і симфонічного оркестру).

Сучасник Баха німецький композитор і органіст Георг Фрідріх Гендель близько півстоліття працював у Лондоні. В історію музики він увійшов як блискучий майстер монументальної ораторії, переважно на біблійні сюжети (32 твори, зокрема найвідоміша у світі «Месія»). Також він автор понад 40 опер та багатьох інструментальних творів. Композитор створив новий тип ораторії, грандіозної за масштабами й демократичної за музичною мовою.

Генделя вважають найбільшим, поряд із Йоганном-Себастьяном Бахом, композитором пізнього бароко і раннього класицизму. Він створив новий музичний жанр — «Англійську ораторію», яка відрізняється од італійської більш піднесеною мелодикою і монументальним аранжуванням. Моцарт вважав Генделя найбільшим майстром хорового письма. Генделеві приписують створення популярної музики: принаймні він керував оркестром просто неба, і ці виступи міг слухати кожен. Прикладами «популярної» барокової музики можуть слугувати «Музика на воді» (1717) та «Королівський феєрверк» (1749), які в своєму роді не мають рівних.

У культурі бароко з-поміж музичних інструментів почала домінувати скрипка. Її дзвінкий і сильний «голос» порівняно з приглушеним звучанням популярної в попередні часи віоли зумовив її вихід на перший план у творчості й виконавстві. Скрипка мала широкі можливості для вираження людських емоцій. Віртуози-скрипалі знаходили нові ефектні прийоми виконавської техніки.

У спадщині Антоніо Вівальді нараховують 450 сольних концертів, зокрема понад двохсот для скрипки та концерти для багатьох інших інструментів: віолончелі, флейти, гобоя, мандоліни, валторни, органа та різних мішаних складів. З-проміж них є програмні твори: пейзажні замальовки («Буря на морі»), втілення душевного стану людини («Тривожність») тощо.

Два концерти «Ніч» стали першими симфонічними ноктюрнами у світовій музиці, у яких оркестровими засобами втілено різні стани природи — спокій і тривогу (відповідно в мажорі й мінорі). Відомим твором є «Пори року»
— цикл з 4 скрипкових концертів, ранній зразок програмної симфонічної музики. А. Вівальді зумів майстерно передати весняне радісне оновлення природи, жарку літню спеку, пишне осіннє в'янення природи і зимову холоднечу.

А. Вівальді «Пори року, Весна»

Зазвичай концерти А. Вівальді написані у формі тричастинного циклу, де перша і третя частини швидкі, а друга повільна. Головна тема-рефрен чергується із сольними епізодами в улюбленій композитором формі рондо. Контрасти досягнуто й іншими музичними засобами, насамперед динамічними протиставленнями, тембровими нюансами. Яскрава емоційність, мелодична фантазія та оркестрова палітра А. Вівальді співзвучні з пишністю барокових храмів, щедрим декором палаців і буянням фарб розписів.

Відомим композиторм був Джузеппе Тартіні, який заснував в Падуї школу для скрипалів. З неї вийшло багато першокласних музикантів. Тартіні зробив істотний внесок у подальший розвиток мистецтва гри на скрипці. Він удосконалив конструкцію смичка, подовживши його, й виробив основні прийоми ведення смичка, визнані всіма сучасними йому скрипалями Італії, Франції. Ці прийоми стали загальновживаними. Його гру відрізняла чистота інтонації, прекрасна техніка лівої руки, а особливе звучання його скрипки стало вважатися еталонним. Великий внесок Тартіні зробив і в розвиток жанрів сонати та концерту. Композитор створив величезну кількість творів. Серед них численні тріо-сонати, близько 125 концертів, 175 сонат для скрипки. Найбільшою і, безперечно, заслуженою популярністю в сучасному репертуарі користується соната Тартіні «Sonate du diable» або «Trille du diable» («Диявольська соната» або «Диявольські трелі»), про яку він говорив, що почув її вперше уві сні у виконанні Диявола. «Диявольські трелі» можна розглядатися як художнє кредо Тартіні, як творче узагальнення не лише образно-смислового й емоційного змісту його творчості, але і властивої йому мелодійної, гармонійної та ритмічної мови, а також окремих композиторських та виконавських прийомів.

Д. Тартіні «Диявольська соната»

Складання схеми «Особливості музики бароко»:

- Які жанри музики набули розвитку в епоху бароко?

- Що є основою розвитку жанру концерту? Для яких інструментів композитори писали концерти в епоху бароко?

Вправа для очей

Наприкінці XVІ ст. спочатку в Італії, а потім і в інших країнах Європи розпочав формуватися стиль бароко, що виражав нову концепцію природи та світу, взаємин між людьми і ролі мистецтво в суспільстві.

Саме слово «бароко» в перекладі з італійської означає «схильний до надмірностей». Поява цього стилю була обумовлена занепадом Італії в той період часу на міжнародній арені. І щоб продемонструвати свою могутність перед іноземцями італійська знать звернулася до мистецтва для створення ілюзії багатства і зверхності.

Основні риси мистецтва бароко:

- парадність, урочистість, пишність та видовищність;

- складність композиції та яскравість кольорів;

- динамічність і емоційна виразність;

- прагнення до синтезу мистецтв.

Джамбаттіста Маріно - італійський поет, який користувався у XVII столітті славою і визнанням у всій Європі говорив: «Мета поета - здивувати, вразити».

В свою чергу мета мистецтва бароко – розбурхати, пробудити людську душу, спонукати її до пошуку вічних істин, себе, Бога. Особливе місце в іспанському живописі займає Ель Греко, який своїми картинами намагався пробудити людську душу і всі його персонажі: люди, дерева, природа, одяг здаються живими.

Досягнення стилю бароко в мистецтві

В архітектурі:

асиметрія конструкцій,

контрастність об’ємів,

вигадливість декору, ефекти світлотіні та кольору.

Живописі і скульптурі:

декоративність композиції,

театральність образів,

динамізм поз, парадність.

Бароко (буквально – перлина неправильної форми) – стиль у європейському мистецтві кінця XVІ-XVІІІ ст., який прийшов на зміну Відродженню і характеризувався примхливістю форм і декоративною пишністю.

Архітектура
Характеристика стилю

- у церквах - широкі нави, іноді овальної форми;

- часткова або свідома неповнота архітектурних елементів;

- ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, як у церкві Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за допомогою кількох вікон (наприклад, як в абатстві святого Мартіна поблизу Штутгарту);

- розкішне використання кольорів і орнаментів (фігур з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру або обробки);

- великомасштабні стелі вкриті фресками;

- зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом;

- інтер'єр являє собою місце для живопису, скульптури і ліпнина;

- ілюзорні ефекти, такі як оптичні ілюзії, поява тривимірних об’єктів, а також змішання живопису та архітектури;

- грушоподібні купола в баварському, чеському, польському та українському бароко.

Талановиті митці, які творили у стилі бароко

архітектори

Джерела архітектури бароко

Витоки бароко йдуть з архітектури Розвиненого Відродження Риму. Адже перший дійсно великий і величний архітектурний ансамбль створив в Ватикані Браманте (1444—1514). Це двір Бельведер завдовжки 300 метрів, що був побудований в єдиному стилі при збереженні різних функцій будівель (Бельведер з античними скульптурами, регулярний сад, Ватиканська бібліотека і театр просто неба). Але всі форми архітектури досить спокійні, врівноважені, це ще не бароко.

Ідею Браманте по створенню ансамблю з декількох будівель підхопив Віньола (1507—1573). Він не мав потужних можливостей Браманте в використанні багатьох будматеріалів і площ. Тому його ансамбль вілли Джуліа для папи римського Юлія ІІІ (понтифік у 1550—1555 роках) невеликих розмірів. Але віллі притаманні вже всі риси бароко — єдиний ансамбль з павільйонами, садом, фонтаном, німфеєм, сходами різних типів, що пов'язують тераси різного рівня. Вілла ще сильно відокремлена від навколишнього середовища, замкнена на собі, як більшість будівель Відродження, а її архітектура теж врівноважена, як і більшість споруд доби Відродження.

Архітектурні шедеври бароко

Церква Сан-Карло алле Кваттро Фонтане -

еталон химерної барокової криволінійності.

Храм спроектований і побудований у Римі одним із найекстравагантніших майстрів бароко – Франческо Борроміні

Ф. Борроміні. Фасад церкви

Сан-Карло алле Кваттро Фонтане

XVІІ ст. Рим

XVІІ –XVІІІ ст. – час бурхливого будівництва палаців та замків, значна частина яких збереглася до наших днів

Лоренцо Берніні – один із талановитіших архітекторів та скульпторів бароко. У його творах яскраво втілилися головні принципи стилю: підвищена емоційність, театральність, активна протидія простору і масі.

Палац Шенбрунн

Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах

Віденський палац Шенбрунн був в основному літньою резиденцією імператорської родини Габсбургів. Це одна з найвизначніших архітектурних споруд австрійського бароко (архітектор – Йоганн Бернгард Фішер фон Ерлах). Окрім палацу до комплексу Шенбрунн входить французький парк, прикрашений численними скульптурами міфологічних персонажів і увінчаний біля підніжжя пагорба фонтаном Нептуна.

Розгляньте зображення величних палаців. Які характерні риси барокової архітектури ви помітили? Поділіться своїми враженнями від цих споруд.

А. Бареллі. Палац Німфенбург. 1664-1675рр. Мюнхен, Німеччина

А.Спецца, Дж.П’єроні. Валдштейнський палац. 1624-1630рр. Прага, Чехія

Палацово-паркові комплекси

Однією з характерних рис барокової архітектури є палацово-паркові комплекси

Дрезденський Цвінґер – історичне місце в Дрездені, ансамбль із чотирьох будівель.

Назва походить від його розташування – у середні віки “цвінґером” називали частину фортеці між зовнішньою і внутрішньою фортечними стінами.

Перлиною комплексу є фонтани, зокрема Німфенбад (Купальня німф). Серед численних скульптур увагу привертає фігура Геракла, який підтримує земну кулю.

Гет-Лоо – найбільший серед палацово-паркових ансамблів Нідерландів, побудований у стилі стриманого голландського бароко кінця XVІІст.

Я.Ромейн, Д.Моро Мереживний партер у саду Гет-Лоо.

Кін. XVІІст. Апелдорн, Нідерланди

Первісний план Гет-Лоо

Які музичні жанри розвинулися в добу бароко?

Як на вашу думку, сучасне музичне мистецтва користується

досягненнями епохи бароко в галузі теорії музики? Чи використо-

вують сучасні композитори ті форми й жанри, що були закладені в добу бароко? Наведіть приклади.

Які напрями розвивалися у мистецтві XVІІст.? Дайте їх визначення.

Назвіть характерні ознаки барокових споруд.

Розкажіть про особливості барокових палаців.