Астрономія (від грец. Astron – світило, зоря, nomos – закон) – наука, яка вивчає будову, рух, походження і розвиток небесних тіл, їх систем та Всесвіт у цілому.

В основі астрономії лежать спостереження, що істотно відрізняє її від інших природничих наук, в яких основним джерелом знань є експеримент.

Причини появи астрономії:

Потреба у вимірюванні часу;
Визначенні суходільних та морських шляхів;
Передбаченні сезонних явищ (дощів, снігопадів, посух).

З розвитком астрономії її важливими завданнями стали:

Пояснення і прогнозування астрономічних явищ
(сонячні і місячні затемнення, поява комет, проходження повз Землю астероїдів та великих метеорних тіл).
Вивчення фізичних процесів, які відбуваються в надрах та атмосферах відомих планет
(еволюція Землі, ймовірність небезпеки зіткнення нашої планети з іншими тілами, стійкості Сонячної системи);
Відкриття нових об’єктів Сонячної системи;
Дослідження процесів, що відбуваються на Сонці.

Вивчення еволюції далеких зір.

Зв’язок астрономії з іншими науками

Астрономія має велике прикладне і світоглядне значення: вимірювання і визначення точного часу, створення календаря й географічних координат, орієнтування за сторонами горизонту, при складанні географічних і топографічних карт, вирахуванні настання морських припливів і відпливів, визначенні сили тяжіння в різних точках земної поверхні з метою виявлення покладів корисних копалин, багато корисної інформації ми отримуємо завдяки запуску та експлуатації штучних супутників Землі. Перший штучний супутник Землі запустили в СРСР 1957 року.

Галузі астрономії.

Астрономія споріднена з іншими природничими науками — фізикою, хімією, математикою, біологією, філософією, тому що на Землі й у космосі діють одні й ті самі закони природи.Астрономія надзвичайно розгалужена наука, вона включає в себе розділи, у яких використовують властиві лише їм методи та засоби дослідження, розглянемо найголовніші з них:

Астрометрія – розділ, що займається розробкою методів визначення положення небесних тіл та їх систем і відстаней до них у Всесвіті; розв’язання проблем вимірювання часу.

Небесна механіка – розділ , що вивчає закони руху небесних тіл та їхніх систем.

Астрофізика – розділ, що вивчає фізичну природу, хімічний склад і внутрішню будову космічних тіл та їх взаємодії.

Зоряна астрономія – розділ, що вивчає будову нашої Галактики та інших зоряних систем.

Космогонія – розділ, що розглядає питання походження і еволюції космічних тіл.

Космологія – розділ астрономії, що вивчає будову та еволюцію Всесвіту як єдиного цілого.

Радіо…, нейтринна…, рентгенівська…, гама астрономія – дослідження Всесвіту за допомогою електромагнітних випромінювань та частинок.

Історія розвитку астрономії

Перші науковці, які вивчали Всесвіт, були філософи.

Аристарх Самоський (310-230 рр. до н. е.) вперше спробував зрозуміти наш Всесвіт, спрогнозувавши, що в центрі усього – Сонце.

Проте згодом більшість вчених почали схилятись до геоцентричної системи світу, що визначало центром Всесвіту – Землю. Найбільш це вчення набуло розголосу завдяки працям Клавдія Птолемея (бл. 100-170)

Польський астроном Миколай Коперник (1473–1543) у праці «Про обертання небесних тіл» представив власну геліоцентричну систему світу. За його теорією, центральне місце належить Сонцю, а Земля та інші планети обертаються навколо нього по колових (не еліптичних) орбітах.

Остаточно затвердив вчення Коперника, отримавши безперечні докази його правдивості, італійський фізик, механік і астроном Галілео Галілей (1564–1642).

Сучасник Галілея Йоганн Кеплер (1571–1630) уславлений тим, що, здійснюючи спостереження за рухом Марса, визначив три закони руху планет.

Англійський вчений ХVІІІ ст. Ісаак Ньютон відкрив основні закони механіки та закон всесвітнього тяжіння. Він довів універсальність сили тяжіння (гравітації), що керує рухом зір і галактик.

Найвидатніший учений ХХ ст. Альберт Ейнштейн (1879–1955) став основоположником загальної теорії відносності, завдяки якій інтенсивного розвитку набув розділ сучасної астрономії, що вивчає походження, будову й еволюцію Всесвіту як єдиного цілого, — космологія.

Об’єкти досліджень в астрономії

Ми живемо на Землі — одній із восьми планет, що входять у склад Сонячної системи. Ці планети рухаються по своїх орбітах навколо Сонця. Більшість планет (крім Венери та Меркурія) мають супутники, які обертаються навколо своєї планети, супроводжуючи її на орбіті. У Сонячну систему, крім Сонця і планет з супутниками, входять також тисячі астероїдів, або малих планет, та мільйон кометних ядер, які складаються з водяного льоду та льоду інших газів (аміаку, метану) із домішками каміння і пилу.

Відносно Сонця планети знаходяться у такій послідовності: найближча — Меркурій, за ним — Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун

За Нептуном навколо Сонця обертаються ще тисячі холодних і темних планет, які майже не освітлюються промінням Сонця.

Неозброєним оком на небі можна побачити близько 6000 зір, які утворюють 88 сузір’їв. Насправді зір набагато більше, але від далеких світил надходить так мало світла, що їх можна спостерігати тільки в телескоп. Великі скупчення зір, що утримуються силою тяжіння, називають галактиками. У Всесвіті знаходяться мільярди галактик, серед яких розміщується й наша Галактика — Молочний, або Чумацький Шлях, яка утворює на нічному небі сріблясту смугу. Наша Галактика налічує 4∙10¹¹ зір, і її діаметр такий величезний, що промінь світла зі швидкістю 300 000 км/с «мандрує» з одного її кінця до іншого протягом 200 000 років. Всі зорі обертаються навколо центра Галактики, подібно до того, як планети рухаються навколо Сонця.

З інших галактик, які можна побачити неозброєним оком, виділяється Туманність Андромеди. Ця зоряна система за розмірами та формою нагадує нашу Галактику, і світло від неї долітає до Землі за 2 млн років, тобто відстань до неї — 2 млн св. років.

Найбільш віддалені космічні об’єкти, які ще можна побачити у телескопи, — квазари. Вони знаходяться від нас на відстані 10 млрд св. років.

Значення астрономії для формування світогляду та культури людини.

Астрономічні знання є складовою загальної культури цивілізації та відіграють важливе значення у життєдіяльності людини та формуванні її світогляду.

Зокрема еволюція поглядів на будову Сонячної системи і Всесвіту: від плоскої Землі, яка тримається на чотирьох слонах, які стоять на велетенській черепасі і небесні світила, які знаходяться на небі до геоцентричної( у центрі Земля – куля, навколо якої обертаються зорі і планети по сферичних поверхнях) і надалі до геліоцентричної ( у центрі Сонячної системи Сонце, навколо якого обертаються планети).

Астрономія, здобуваючи фундаментальні знання про навколишній світ, збагачує науковий світ результатами досліджень речовини за таких умов, які неможливо відтворити у земних лабораторіях.

Презентація до уроку

https://docs.google.com/presentation/d/e/2PACX-1vQThMw-6Girty5LQVUbpEGK0yQdfjXRVhEk8XlZW5NoqqJTo2PMLsaDf0dUrd0bpA/pub?start=false&loop=false&delayms=30