Архіватори. Типи архівних файлів. Операції над архівами

Які функції виконують програми-архіватори?

При передаванні даних через комп’ютерну мережу, а також при збереженні резервних копій файлів суттєвим є їх обсяг. Тому часто застосовують стиснення файлів. Стискати можна не лише один файл, а й папку, що містить кілька файлів чи папок. Результатом стиснення є запакований файл, або архів. Створювати такі файли та пра­цювати з ними дають можливість спеціальні програми, які називають ар­хіваторами і програмами резервного копіювання.

Часто вживаними є програми-архіватори 7-Zip (мал. 5.11), WinRar, WinZip. Архіви, створені за допомогою цих програм, мають розширення відповідно 7z, rar, zip.

До базових функцій, які виконують більшість сучасних архіваторів, відносять:

• створення нових архівів;

• розпакування файлів з архівів (розархівування);

додавання файлів до архіву;

• створення архівів, що саморозпако- вуються;

• створення розподілених архівів на носі­ях малої ємності;

• тестування цілісності структури архівів;

• повне або часткове відновлення пошко­джених архівів;

• захист архівів від перегляду й несанкці­онованої модифікації.

Архівація передбачає упакування та стис­нення даних. Упакування й стиснення (комп­ресія) — не одне й те саме. Упакування — це злиття кількох файлів або папок у єдиний файл, який називається архівом. Стиснення ж — скорочення обсягу вихід­ного файла або групи файлів.

У різних архіваторах застосовують різні способи стиснення, тому об­сяг файла архіву порівняно з вихідним файлом може різнитися залежно від програми-архіватора, за допомогою якої його було створено.

Швидко створити файл архіву із значеннями його властивостей, що встановлені за замовчуванням, або розпакувати архів можна за допомо­гою вказівок контекстного меню. Якщо на комп’ютері встановлено про- граму-архіватор, то вказівки для виконання найбільш вживаних опера­цій з архівами виносяться в контекстне меню (мал. 5.15, 5.13).

Для додавання файлів до щойно створеного або відкритого архіву слід вибрати в програмі-архіваторі вказівку Додати, а потім знайти та позна­чити потрібні файли та ще раз скористатися вказівкою Додати, тобто під­твердити виконання раніше вибраної вказівки.

Для видобування з архіву одного або кількох файлів спочатку слід знайти архів. Потім за допомогою програми-архіватора виділити ті фай­ли, які слід розпакувати, та вибрати вказівку розпаковування, вказавши відповідне місце на диску для розміщення файлів, що розкриватимуться. При створенні архіву та занесенні до нього файлів і при його розкриванні залишаються незмінними файли-джерела: при архівуванні — файли, що стискаються; при розкриванні архіву — стиснені файли.

ОС Windows 7 має вбудовані засоби для роботи із zip-архівами, які ще називають zip-папками. Відрізнити zip-папку від звичайних папок мож­на за значком — він містить «застібку-блискавку»

Якщо двічі клацнути на такому значку, то можна побачити перелік файлів, які підлягали стисненню, а також у режимі Таблиці можна поба­чити обсяг вихідних файлів та «упакований» обсяг. За необхідності пере­гляду файлів, що містяться в zip-архіві, можна двічі клацнути на значку відповідного файла. Однак внесення змін у такі документи можливе лише тоді, коли файл розархівовано, або кажуть, файл витягнутий з архіву. Щоб розархівувати файли із zip-архіву, треба його виділити та вибрати вказівку Видобути всі файли (мал. 5.15).

У тих випадках, коли архівація виконується для передавання пакета документів іншому користувачеві, слід передбачити наявність у нього програмного засобу, необхідного для розпаковування вихідних даних з архіву. У тому разі, коли користувач не має необхідної програми-архіва- тора, на основі звичайного архіву можна створити архів, що саморозпа- ковується, шляхом приєднання невеликого програмного модуля. Файл архіву отримує розширення exe, що свідчить про те, що він є виконува­ним файлом. Користувач зможе запустити цей файл як звичайну про­граму, після чого розпакування архіву відбудеться на його комп’ютері автоматично.

Крім того, кожна з програм-архіваторів має багато додаткових функцій.

У чому полягають основні методи стиснення даних?

Характерною особливістю більшості форматів даних, з якими тради­ційно працює користувач, є певна надлишковість. Ступінь надлишковос- ті залежить від типу даних.

Прикладом надлишковості є повторення в тексті фрагментів, напри­клад, деяких слів або буквосполучень у текстових документах. Подіб­ний надлишок зазвичай усувається заміною повторюваних послідов­ностей коротшим значенням — кодом. Наприклад, нехай є файл, який містить багато однотипних слів: комп’ютер, комп’ютера, комп’ютерна, комп’ютеризація тощо. Якщо сполучення 9 букв «комп’ютер» замінити простою комбінацією символів «чц», то розглянутий набір слів перетво­риться на систему: «чц», «чца», «чцна», «чцизація» тощо.

Інший вид надлишковості пов’язаний із тим, що деякі значення в да­них, що стискаються, трапляються частіше за інші. При цьому можна замінювати дані, які часто трапляються, коротшими кодами, а ті, що трапляються рідко — довшими.

У відеофайлів надлишковість, як правило, в кілька разів менша, ніж у графічних, а в графічних — у кілька разів менша, ніж у текстових. Крім того, ступінь надлишковості даних залежить від прийнятої системи кодування.

Існує велика кількість алгоритмів стиснення даних, але всі вони пра­цюють за одним принципом — зменшення надлишковості даних у файлі за допомогою різних математичних методів. У результаті, залежно від до­сконалості алгоритму й типу вихідного файла, його розмір може суттє­во зменшитися: типовим значенням для документів є 40-50 % і більше. Наднизькі показники у відео- й аудіофайлів. І це цілком логічно, адже дані, що зберігаються в них, піддавалися компресії й практично не міс­тять надлишковості.

Розрізняють такі види стиснення:

• стиснення без втрат, при якому можливе відновлення вихідних даних без спотворень;

• стиснення із втратами — відновлення можливе з незначними спотво­реннями.

Стиснення без втрат використовується, зокрема, при опрацюванні та збереженні комп’ютерних програм і даних, коли такі втрати є неприпус­тимими. Стиснення із втратами зазвичай застосовується для зменшення обсягу звукових, фото-, та відеоданих.

В основі роботи програм-архіваторів лежить процедура по­шуку та перекодування однакових фрагментів вмісту файла.

Кожна з програм-архіваторів працює за різними алго­ритмами стиснення даних різних типів. У реальних про- грамах-архіваторах процедура пошуку та перекодування даних відбувається значно складніше.

Перегляньте навчальне відео за покликанням: https://youtu.be/98KS264VU8g?si=0eEdzBbsYe3hLkfS

Пройдіть тестування за покликанням https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=8442265 та прикріпити скрін у віконце нижче