Андрій МАЛИШКО. «Пісня про рушник», «Чому, сказати, й сам не знаю"

Мета:

Предметні компетентності: знає основні відомості про поета та його пісні; виразно і вдумливо читає поезії; визначає і коментує основні мотиви, роль художніх засобів, символічність образів.

Ключові компетентності: висловлює власні роздуми; визначає виражальні засоби поетичного й музичного творів; розуміє значення пісенної спадщини українських поетів, усвідомлює важливість відродження і вивчення оригінальної творчості в наш час.

Вивчає напам’ять: 1 вірш (на вибір).

НЛ–2 Емоційно-ціннісне ставлення Усвідомлення важливості морально-етичних цінностей, розвитку естетичного смаку.

Хронологічна таблиця Андрія Малишка

Дата Подія

14 листопада 1912 Андрій Самійлович народився в Обухові (Київської області) в сім’ї шевця. З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі.

1930 Закінчив семирічку в Обухові, вчився в медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти (зараз університет ім. Т.Шевенка). Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».

1932 Закінчив інститут, учителював в Овручі.

1934–1935 Служив у Червоній армії.

1935 Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».

1936 Збірка «Батьківщина»

1938 «Лірика», «З книги життя»

1939 «Народження синів»

1940 «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки», поеми «Трипілля», «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».

1941 — 1944 Поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист.

1941 «До бою вставайте!»

1942 «Україно моя!», «Понад пожари»

1943 «Слово о полку», «Битва»

1944 «Полонянка» dovidka.biz.ua

1944–1947 Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).

1946 «Ярославна»

1947 Поема «Прометей», за яку отримав Сталінську премію.

1950 З’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.

1951 Сталінська премія за збірку «За синім морем».

1956 «Що записано мною»

1959 «Серце моєї матері»

1960 «Полудень віку». Голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини». Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті.

1961 «Листи на світанні»

1962 «Прозорість»

1964 «Дорога під яворами». Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».

1966 «Рута»

1968 «Синій літопис»

1970 «Серпень душі моєї»

1969 Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».

17 лютого 1970 Помер. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

А. Малишко «Пісня про рушник» аналіз (паспорт)

Автор – Андрій Малишко

Рік написання: 1959.

Збірка – “Серце моєї матері”

Рід: лірика.

Жанр: пісня

Вид лірики: інтимна з елементами філософської.

Напрям: модернізм (умовно).

Течія: неоромантизм.

Тема «Пісня про рушник»: оспівування любові до матері, її щирих почуттів до своєї дитини.

Ідея твору: уславлення шанобливого ставлення до матері-святині.

Основна думка «Пісня про рушник» : материнський рушник для її дитини — щастя, доля, любов.

Провідний мотив – материнська любов і відданість своїм дітям.

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір «Пісня про рушник»: 4-стопний анапест

Строфа: чотиривірш (катрен) із двовіршем (рефреном, приспівом).

Кількість строф: 3.

Римування «Пісня про рушник»: перехресне (абаб).

Художні образи-символи:

рушник (символізує життєву дорогу людини та материнське благословення), дорога (життєва дорога), мати (любов, турбота), очі (дзеркало душі), діброви (рідна земля).

Слуховий образ – тихий шелест трав; щебетання дібров.

Зоровий образ – цвіт росянистої доріжки; материнська усмішка/блакитні очі; зелені луги.

Образ-символ – рідної та важливої для кожного Батьківщини; матері, яка є берегинею роду.

Художні засоби «Пісня про рушник»

Звертання: «Рідна мати моя».

Епітети: «далека дорога», «засмучені очі», «незрадлива, вірна усмішка», «тихий шелест трав».

Повтори:

«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала».

«І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші блакитні твої».

«І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов».

Метафори: «цвіте… доріжка», «шелест трав», «щебетання дібров», «оживе…. і дитинство, й розлука, і вірна любов».

Порівняння: «…той рушник простелю, наче долю…».

Тема матері — одна з наскрізних у поезії А. Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов’язане з образом матері. Бо з раннього дитинства узяв він у серце образ рідної матінки, Івги Базилихи, яка навчила його добру, красі, любові до людей. Її образ зливається в поезії Андрія Малишка з іншим найдорожчим образом — рідної Батьківщини. Завжди, коли поет пише про те, що найближче його серцю, він згадує матір.

«Вкраїно моя», «мати», «Сиділа мати, ніби груша дика», «Мамо, я хочу поговорити з вами», поема «Сини», ще багато-багато найкращих поетичних творів… Ця данина подяки й любові народного поета священній пам’яті Матері.

Та з-поміж цих скарбів виділяється «Пісня про рушник», сповнена чаруючої ніжності й простоти, задушевності й безмежної любові.

«Пісня про рушник» — це пісня про матір. Образ матері — один із центральних у творчості Малишка. Передусім це образ конкретної людини, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передала своєму синові «песен дивный дар»,— говорив М. Рильський.

Композиція «Пісня про рушник» 

Пісня невелика за розміром. І слів про матір, власне, сказано зовсім небагато. Але образ її — виразний, яскравий, зігрітий синівським почуттям.

«Пісня про рушник» сприймається як монолог-звернення сина до матері, який знаходить найніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботи, вірну любов і ласку.

Твір складається з шести куплетів, з яких три — по 4 рядки, а решта — по 2. Всі вони перемежовуються. Як у пісенному жанрі, спочатку співається куплет пісні (4 рядки), а потім приспів (2 рядки), і так тричі.

Історія написання «Пісні про рушник»

Найкращою з-поміж Малишкових пісень, а може, й найпопулярнішою, в повному розумінні слова народною піснею, якій судилося довгі роки життя, є «Пісня про рушник». Пісня перекладена тридцятьма п’ятьма мовами світу. Вірш «Пісня про рушник» вміщений у збірці «Серце моєї матері» (1959).

Написана пісня у 1959 року до кінофільму «Літа молоді». Композитор П. Майборода написав музику до вірша поета.

Створена ця пісня на міцній народній основі. З народної творчості взято й сам рушник вишиваний.

Ідейно-художній аналіз «Пісня про рушник» 

Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений з народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.

Світлому, радісному, хоча й пройнятому сумом розлуки звучанню пісні відповідає й сонячний, прекрасний пейзаж. Через картини природи розкриваються почуття материнської та синівської любові. Росяниста доріжка, зелені луги, солов’їні гаї, тихий шелест трав, щебетання дібров — усе це прикмети прекрасного сонячного весняного ранку, бо ще до зорі рушає син у дорогу — створюють відповідний ліричний настрій, викликають у слухача спогади про його дитинство, його шляхи, його долю і, звичайно, про його матір.

Популярність твору, його зв’язок з народною творчістю.

«Пісня про рушник» у народі популярна, оскільки вона бентежить, хвилює кожного. І ще тому, що вона проста, задушевна, що в ній знаходимо картини й образи, знайомі з народних пісень. І рушник вишиваний, і дорога далека, і щастя-доля, і зелені луги — усе це взято із щедрого арсеналу народної творчості, перетоплене в серці поета, збагачене його власними образами (щебетання дібров, солов’їні гаї, незрадлива усмішка) і тому привертає нашу увагу, бентежить, радує, сповнює передчуттям далеких доріг і безмежної вдячності до найдорожчої нам людини — рідної матері.

Вірш «Пісня про рушник» (текст читати)

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю –

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю –

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Прослухай пісню у виконанні Д.Гнатюка

https://www.youtube.com/watch?v=XTEMDTVGiKE

«Чому, сказати, й сам не знаю…» паспорт твору

Автор: Андрій Малишко.

Дата написання: 1970 р.

Жанр: філософська, патріотична, елегійна лірика.


Тема твору: спогади і роздуми ліричного героя про стежину в рідному краю.

Ідея: уславлення любові до Батьківщини, рідного краю, який назавжди залишається в серці людини і нагадує про найбезтурботніші дитячі роки.

Основна думка: рідний край на все життя залишається частиною людської душі, він нагадує про себе, бо саме там пройшло дитинство, з якого й почалась довга дорога життя. Скільки б не було негараздів, але рідний край завжди буде тим рятівним колом, яке допоможе й нагадає про головне.

Віршовий розмір: чотиристопний ямб

Римування: перехресне.

Строфа: катрен

Кількість строф: 6

Рими: знаю – краю, літ – воріт, виднокрузі – лузі, обніма – нема, цвіт – воріт, перемита – літа, даль – жаль

Композиція: Поезія складається з чотирьох куплетів, кожен з яких має 4 рядки.

Художні засоби:

Епітети: в нашім краю, на вечоровім виднокрузі, в темнім лузі, між круглих соняхів, мій ревний біль, ревний жаль, єдина стежина, круглі соняхи.

Метафори: (стежина) живе у серці стільки літ, обрій землю обніма, (стежина) кудись пішла, не повертає, / Хоч біля серця стеле цвіт, (стежина) Дощами мита-перемита, / Дощами знесена у даль.

Риторичне запитання: Чому, сказати, й сам не знаю, / Живе у серці стільки літ / Ота стежина в нашім краю / Одним одна біля воріт.

Повтор: Ота стежина в нашім краю / Одним одна біля воріт; мита-перемита; ревний, ревний; дощами… дощами

Звертання: моя стежино, моя надієчко.

Образи-символи у творі

серце  – джерело почуттів,

стежка – є символом любові до рідного краю,

край – батьківщина,

відчинені ворота – життєвий вибір,

вечір –   символізує плин часу,

цвіт – символ надії та оптимізму,

дощі, сніги – випробування, труднощі долі, сльози жалю

соняхи – симовол дитинства, батьківського благословення

У цій поезії автор піднімає такі проблеми: батьківщина і чужина, людина і мала батьківщина

Поезія Андрія Малишка сповнена глибокої туги за рідним краєм. Саме за малою Батьківщиною сумує ліричний герой, згадує її після багатьох років її покидання.

Стежина в нашім краю виступає не тільки прикметою рідної землі, а й дитинства і юних років, про що свідчить рядок в останній строфі Між круглих соняхів із літа, де літо – алюзія на дитинство. Вона також виступає основою людської долі, вказівником, який допроваджує на великий життєвий шлях. Коли герой звертає на своєму шляху занадто далеко, то його стежина Кудись пішла, не повертає, але біля серця стеле цвіт, чим і нагадує про себе. Жодні життєві негаразди не зможуть стерти з пам’яті спогади про ту стежину, яка є особливою для кожної людини, про що свідчить остання строфа.

А. Малишко «Чому, сказати, й сам не знаю…» текст читати

Чому, сказати, й сам не знаю,

Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,

Де обрій землю обніма,

Нема кінця їй в темнім лузі,

Та й повороту теж нема.

Кудись пішла, не повертає,

Хоч біля серця стеле цвіт,

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

Дощами мита-перемита,

Дощами знесена у даль,

Між круглих соняхів із літа

Мій ревний біль і ревний жаль.

1. Опрацюй хронологічну таблицю життя та творчості поета стор. 261-263.

2. Прочитай вірші - аналізуй зміст - тема, ідея - стор.263-266

3. Вивчи вірш напам'ять стор.263-266