60.П.Куліш – відомий письменник, перший український професійний літературний критик, перекладач автор підручників для школи, українського правопису.

Ознайомся з біографічними даними письменника та законспектуй найголовніше!
Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня 1819 р. в містечку Воронежі. Був дитиною заможного хлібороба Олександра Андрійовича й дочки козацького сотника Івана Гладкого. Таке рідкісне ім'я батьки дали синові тому, що він народився саме в день святого Пантелеймона. Хлопчик виростав кмітливим, основою його само- освіти стали фольклор і художні книжки. П. Куліш так згадував свою матір: «Ніхто не співав таких давніх пісень, як вона. Пісня була в неї не забавкою: вона думала піснями, Сидячи за роботою, ніколи не вмовкала, тільки, було, зітхне, задумається й знову співає. А серед бесіди в неї було що слово, то й приказка».

Хлопець навчався в повітовому училищі, а також у гімназії в Новгороді-Сіверському. Ще підлітком він виявляв нахил до словесності й малювання. Саме через надмірне захоплення малюванням хлопець не встигав із математики, тому й не закінчив гімназії. Але знань мав достатньо, щоб працювати домашнім учителем дітей заможних поміщиків. Вищу освіту П. Куліш здобував на філософському та юридичному факультетах Київського університету, проте не закінчив його. Чому? Річ у тім, що уряд у той час почав вимагати, щоб в університетах навчалися лише діти дворян, тож ректори були зобов'язані призначити комісії для перевірки «благородства» студентів. П. Куліш документально не міг підтвердити свого благородного походження через те, що документи про належність до дворянства були втрачені. Саме в цей час батько судився за землю з багатим сусідом і в суді для доказу прав його супротивника за хабар «загубили» документи Куліша про дворянство. Але за 3 роки навчання в університеті Панько здобув грунтовну освіту. Незабаром він почав працювати викладачем словесності в Луцькій, а згодом у Київській і Рівненській гімназіях.

Великою честю стало для П. Куліша запрошення від ректора Петербурзького університету на посаду старшого вчителя гімназії й лектора з російської мови для іноземних слухачів університету. Про це митець писав: «Але що мені в цьому розумному місті замінить звуки рідної моєї мови й краєвиди моєї батьківщини?»

П. Куліш одружується з Олександрою Білозерською – поетесою, відомою під псевдонімом Ганна Барвінок. Боярином на їхньому весіллі був Т. Шевченко. У спогадах нареченого про ці дні читаємо: «Як же почули Шевченкове співання, ущухли всі так, наче зостався він один під вечірнім небом, викликаючи дівчиноньку свою вірную. Порвалися разом усі розмови й між старими, й між молодими. Посходились із усіх світлиць гості до зали, мов до якої церкви. Пісню за піснею співав наш соловей, справді, мов у темному лузі, серед червоної калини…»

Після весілля подружжя вирушило в мандрівку, проте з Варшави Ганна Барвінок мусила повертатися сама, адже Пантелеймона було заарештовано за участь у Кирило-Мефодіївському братстві й доставлено під конвоєм до Петербурга.

П. Кулішеві було винесено вирок: «Заборонити Пантелеймон Куліш 251 писати й відіслати на службу у Вологду». Через певний час Вологду замінили на Тулу, де молоде подружжя в злиднях прожило 3 роки.

Із заслання повернувся в Петербург. Продовжує займатися письменницькою діяльністю, займається перекладами, видає підручники, відкриває власну друкарню, багато мандрує Європою з дружиною. І письменницька і друкарська справа даються Кулішеві важко через царські заборони.

П. Куліш побував у Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Італії. Життя в Європі не припало до душі письменнику, він так відгукувався про нього: «тут розкіш не знає меж і не соромиться лахміття, що навколо неї». Хутірське життя йому подобалось більше.

Останні роки письменник прожив на хуторі Мотронівка (Чернігівщина). Він продовжував займатися письменницькою та перекладацькою діяльністю. Багато часу присвятив перекладу Біблії. Помер 14 лютого 1897 р за столом, перекладаючи Біблію. Похований у Мотронівці.

Переглянь відео про історичний роман "Чорна рада" та запиши найголовніше:

Прочитай лист Т.Шевченка до П.Куліша та поміркуй яке враження на поета склав роман!

4 – 5.12.1857 р. До П. О. Куліша

Спасибі тобі, Богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки, і особливе, спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрюкував «Чорну раду» по-нашому. Я її прочитав і в «Руській беседі», і там вона добра, але по-нашому лучче. Розумний, дуже розумний і сердечний эпилог вийшов; тілько ти дуже вже, аж надто дуже, підпустив мені пахучого курева; так дуже, що я трохи не вчадів.

Не знав я, що в тебе єсть «Москалева криниця» і «Чернець» од Щепкіна, а то б я тобі послав що-небудь інше. У мене багато дечого зібралось через десять літ, та не знаю, що мені робить з моїм добром, – як його пустить в люде.

Спасибі тобі за «Наймичку». Чи не найдеш там у панночки-хуторяночки в альбомі мого «Івана Гуса»? Добре було б, якби найшов, а то шкода буде, як пропаде.

Що се за дивний, чудний чолов'яга Л. Жемчужников! Поцілуй його за мене, як побачиш. Ще ось що. Чи багато в тебе преномерантів на «Записки о Южной Руси»? Боже мій, як би мені хотілося, щоб ти зробив свої «Записки о Южной Руси» постоянным периодическим изданием на шталт журнала. Нам з тобою треба б добре поговорить о сім святім ділі. Зроби ти ось що. Старий Щепкін на тім тижні хоче до мене приїхать в гості; а що, якби і ти, молодий, забіг за ним в Москву та вкупочці і прилетіли б до мене. Дуже б, дуже б добре ви зробили, други мои искренний! Тут би ми порадились з старим майстром і насчет твоїх «Записок», і насчет мого нікчемного добра. Прилітай, мій голубе сизий, хоч на тиждень, хоч на один день. Може, Варенцов не виїхав ще з Петербурга: то от би з ним разом і приїхав. Я жду тебе, а ти стань мені за рідного брата: поцілуй свою любу жіночку за мене і за себе, та й гайда на залізний шлях.

Поцілуй Маркевича за мене за його ноти; добре, дуже добре, а особливо «Морозенко»: він мені живісінько нагадав нашу милую безталанную Україну. Цілую Михайла, Федора і Семена. Федорові скажи, що я вчора бачився з Кебером, і він його цілує.

Остаюся, ждучи тебе, мій друже єдиний! Остаюся твій искренний Т. Шевченко.

Чи не трапиться в тебе «Літопись» Величка? Як поїдеш, то возьми з собою, а як не поїдеш, то передай Варенцову.