49. Ніна Бічуя. «Шпага Славка Беркути». «Максимальне навантаження» як вияв моральності та відповідальності в житті. Проблема особистості в сучасному світі

Прочитай та законспектуй!

Василь Сухомлинський колись сказав: «Виховати людину інтелектуально, не виховавши її морально, − значить вирощувати загрозу для суспільства...»
Самовиховання – це свідома діяльність людини, спрямована на вироблення позитивних рис і подолання негативних. Це процес, у якому взаємопов’язано проявляється весь духовний світ людини. Це вольове зусилля, яке регулює весь спосіб життя. Самовиховання містить декілька складових.

Самопізнання − процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких проявів своєї особистості.

Самоставлення − ставлення людини до себе, яке виражається в самоповазі.

Самоповага − це особисте оцінне судження, виражене в позитивному ставленні до себе. Самоповага формується на основі усвідомлення особистістю своїх чеснот, результатів діяльності, ставлення оточення та виявляється в самооцінці. Від самооцінки залежать взаємини людини з оточенням, її самокритичність, самовимогливість, ставлення до своїх успіхів і невдач. Вона впливає на ефективність діяльності людини й подальший розвиток її особистості.

Саморегуляція − здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення своєї поведінки та психічних процесів.

Юлько Ващук

Славко Беркута

Пригадайте, кому належать слова та розділ, у якому вони вжиті.

1. «Максимальне навантаження – справа немаловажна. Це… вимір характеру і людських сил» (Батько Славка Беркути, «Максимальне навантаження»).

2. «Добре б завтра прокинутися раптом кимось іншим …, ні, ким завгодно, аби не ... Звичайним, буденним. Встати, вмитись,… і вийти на вулицю − також звичайну, буденну, − і бути байдужим до каменів, до форми вікон, до кольору дахів» (Юлько Ващук, «Чому ти так зробив, тату!»).

3. «Навіщо ти вчинив це побоїще? Ще й заховався після всього. Чого завгодно міг сподіватися, але … щоб Славко Беркута заховався…» (Андрій Степанович, «Битися із беззбройним»).

4. «− Бачиш, Юльку, от… Я таки думаю… Ти сам винен. Ти перший почав. Якби не почав, усього цього не трапилося б…» (Лілі Теслюк, «Лілі не хоче удавати»).

5. «У тебе все добре, все просто, ти думаєш − два по два − чотири, і ніяких сумнівів, хіба ж неправду я кажу? Добре тобі, у тебе все гаразд…» (Юлько Ващук, «Два по два – чотири»).

6. «Коли б я знала, хто це зробив, ну як він міг, як у людини язик повернувся – зробити щось паскудне… і прикритися чужим іменем?» (Лілі Теслюк, «Кінець щасливий, немов у казці»).