45. "Шістдесятництво". Новизна творчості

Вітаю всіх присутніх!

Сьогодні ми будемо говорити про ціле покоління наших співвітчизників, які здивували світ своєю силою духу, волі, інтелекту.

Вслухайтесь у поетичні рядки Василя Симоненка.

Вірш «Перехожий» присвячувався Ліні Костенко:

Як він ішов!

Струменіла дорога,

Далеч у жадібні очі текла

Не просто ступали —

Співали ноги,

І тиша музику берегла.

Як він ішов!..

Зрозуміло, це не випадковий перехожий, а маестро краси, високого мистецтва, його хода — це музика руху.

Раптом —

Шепіт поміж перехожих:

Що там?

Спіткнувсь чоловік... —

Одні співчували йому убого,

Інші не втримались докорять...

Та, незважаючи ні на бездумні погляди, ні заздрість, ні ворожість, маестро дороги вже вирівнявся і знову «натхненно творив ходу».

Цей вірш постає як символічна притча, яка є духовним портретом покоління Василя Симоненка і Ліни Костенко, Василя Стуса ,Григора Тютюнника, Дмитра Павличка, Миколи Вінграновського, Алли Горської, згодом пойменованого шістдесятниками.

Тож розгорніть ваші зошити та запишіть:

Класна робота

"Шістдесятники". Новизна творчості

• ЗАСВОЄННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

— 1956 рік, XX з'їзд КПРС — запам'ятайте цю дату і цю подію, бо саме її можна вважати точкою відліку в історії українського шістдесятництва. Так звана «хрущовська відлига» після смерті Сталіна (1953) стала поштовхом для пробудження української нації. Першими це усвідомили інтелігенти. Це було покоління проти течії, покоління, яке навіть народилося — всупереч. Більшість із шістдесятників прийшли в цей світ двома роками раніше чи пізніше сумнозвісного 1937 — року найбільших сталінський репресій, коли було винищено цвіт нації, її духовну еліту. Відтак покоління шістдесятників ознаменувало природну регенерацію українства, засвідчивши незнищенність національного духу. Цією генерацією природа начебто компенсувала нашому народові ті жахливі втрати, особливо в 30—40 роки — добу голодоморів, розстрілів і Другої світової.

Рух шістдесятників виразно протримався ледве одне десятиліття. Вже 17-го грудня 1962 на спеціально скликаній нараді-зустрічі творчої інтелігенції з керівництвом держави їх гостро розкритикували. Після внутрішнього перевороту в КПРС та відставки Хрущова восени 1964 тиск державної цензури на інтелігенцію різко посилився.

Рух «шістдесятників» було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» арештами 1965—72 pp.

У цьому процесі частина шістдесятників без особливого опору перейшла на офіційні позиції (В. Коротич, І. Драч, В. Дрозд, Є. Гуцало та ін.), декого на довгий час (Л. Костенко), а інших взагалі перестали друкувати (Б. Мамайсур, В. Голобородько, Я. Ступак), так що їх подальша доля зовсім невідома.

Опорний конспект

Шістдесятництво — соціокультурний рух опору, започаткований у 60-х pp. ХХ ст., духовна революція проти тоталітаризму.

Шістдесятники — покоління творчої молоді початку 60-х pp. ХХ ст., сформоване в період тимчасової лібералізації суспільного життя в СРСР у 1956—1964 pp.

Представники шістдесятництва: поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, Б. Олійник, В. Стус, І. Капинець), прозаїки (Г. Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шевчук, Р. Іваничук, Р. Федорів, Н. Бічуя), майстри художнього перекладу (М. Лукаш, Г. Кочур, А. Перепадя, А. Содомора), літературні критики (І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, М. Коцюбинська).

Соціально-історичні витоки шістдесятництва:

• 60-ті pp. в СРСР — «хрущовська відлига» — період деякої лібералізації радянського суспільства у 1956— 1964 pp. (від XX з'їзду КПPC до усунення від влади М.Хрущова).

• 60-ті pp. в усьому світі — час великих духовних зрушень, домагання національної свободи, пора оновлення мистецтва (авангардизм у літературі).

Культурно-історичні витоки шістдесятництва:

• світова культура (зокрема модерна література);

• українська література (як класична, так і доби Розстріляного Відродження);

• народна творчість.

• дисидентство (відверта опозиція до режиму);

• конформізм (пристосуванство);

• «внутрішня еміграція» (ізоляція у власному внутрішньому світі).

До естетичних засад шістдесятників можна віднести:

- критику інакшістю — заперечення соцреалізму власною творчістю;

- естетичну незалежність, відстоювання свободи митця;

- єдність традицій (національних і світових) та новаторства;

- індивідуалізацію (посилення особистісного начала);

- інтелектуалізм, естетизм, елітарність.

Серед світоглядних засад шістдесятників слід виділити

- лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи особистості, нації, свободи духу);

- гуманізм (культ людської особистості — центру Всесвіту);

- духовний демократизм (культ простої, звичайної людини-трудівника);

- духовний аристократизм (культ видатної творчої особистості);

- моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсолютного мірила людських вчинків);

- космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту до космічних процесів);

- активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації;

- культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості).

Отже, явище «шістдесятництва» було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями. Тут є і модерністи (І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і неонародники (В. Симоненко, Б. Олійник), і постмодерністи (В. Стус). Таке розмаїття свідчило про багатство відновлюваної української літератури. Воно не вкладалось у жорсткі рамки «соціалістичного реалізму», загрожувало його існуванню, і тому радянська влада та слухняна критика намагалися його дискредитувати, звинувачуючи в «естетизмі», «абстракціонізмі», відірваності від життя .