З поверненням повної влади Польщі на правобережних землях відновилася й політика національно-релігійного гніту. Це викликало протест українського суспільства. Очолити організовану боротьбу народних мас проти гнобителів було нікому.

Боротьба народних мас проти соціального та національно-релігійного гноблення на Правобережній Україні набула форми гайдамацького руху, який тривав майже сімдесят років, у окремі періоди переростаючи в могутні повстання.

Рушійною силою гайдамацького руху були селяни, міщани та біднота Запорожжя. Їх підтримувало й православне духовенство. Гайдамацькі загони діяли з весни до осені, завдаючи шкоди власникам маєтків, орендарям, корчмарям. Тактика боротьби гайдамаків була партизанською. Вони з’являлися раптово, швидко виконували намічену справу і так само швидко зникали.

Причини повстання 1768 р. Коліївщина.

У 60-ті роки XVIII ст. гайдамацький рух на Правобережній Україні набрав нового розмаху. Тоді закінчувався пільговий термін слобод на Київщині й селяни повинні були виконувати панщину. Ускладнилося й внутрішнє становище Речі Посполитої. Під тиском Росії на сеймі поставили питання про зрівняння православних у правах з католиками. Цим не погодилася частина магнатів і шляхти, яка створила так звану конфедерацію (об’єднання шляхтичів-опозиціонерів). Своїм центром конфедерати зробили м. Бар на Поділлі. Діяльність конфедератів ще більше загострила національно-релігійні відносини в Україні. Вони жорстоко розправлялися з українським населенням, яке не хотіло відмовлятися від православної віри й переходити в католицьку чи уніатську віру. Ці знущання й сваволя над безвинним народом призвели до вибуху повстання.