8 березня. Про що та навіщо?

Короткий екскурс в історію

В серпні 1910 року в Копенгагені (Данія) проходив з'їзд жінок-соціалісток. Саме тоді відома німецька активістка та теоретикиня жіночого й робітничого руху Клара Цеткін запропонувала започаткувати Міжнародний жіночий день. За її ідеєю в цей день жінки могли б виходити на демонстрації, відкрито говорити про свої права, відстоювати їх та вимагати рівності. Понад 100 учасниць з'їзду з 17 країн підтримали цю пропозицію – днем жіночої солідарності призначили 8 березня.

Вже наступного року 8 березня на вулиці європейських країн вийшли понад 1 мільйон жінок. Вони виступали проти нерівної оплати праці, дискримінації у виборчих процесах, недоступності вищої освіти тощо.

У Києві жінки вперше вийшли на публічну акцію вже в 1914 році. А потім прийшла радянська влада, й цей день у 20-х роках навіть зробили державним святом.

Чому це не про свято весни й краси?

Із самого початку 8 березня не було святом. Це був день, коли жінки організовано в багатьох країнах могли заявити про себе. Вони влаштовували страйки та вимагали зрівняння прав. Це зароджувалося на заході, так було й на теренах України.

Ба більше, в перші роки радянська влада доволі ліберально ставилася до жіночих рухів на своїй території. Утворювалися жіночі відділи, які вимагали урівняння робітничих прав жінок та чоловіків.

Ситуація починає змінюватися вже в 30-ті роки. В 1934 році Сталін проголосив, що жіноче питання вже вирішене. З того часу усі жіночі рухи починають зводити нанівець. І саме тоді й з'являється оце “свято”. Усі збори, мітинги починають доповнювати дешевими фуршетами. А їжа –  це один з обов'язкових атрибутів традиційного свята. Промови та вимоги зрівняння прав замінюють цифрами: скільки жінок виконали та перевиконали плани, що було зроблено за рік жінками чи для жінок. А з часом й ця звітність йде, залишаються лише привітання.

Вже у 45-му році з'являються перші вітальні листівки. А згодом цей день стає золотою жилою для квіткового бізнесу.

Жінки з 20-х років вимагали для себе оплачуваний вихідний. І в 1965 році його таки проголошують в Радянському Союзі. Щоправда, вихідний не тільки для жінок, а й для чоловіків. Так свято перетворюється на “праздник” - день, коли можна нічого не робити, тобто “праздний”.

Жінок вітають на виробництвах й вдома. Це не подобається жінкам-активісткам. Вони стверджують, якщо їх шанують та помічають, це має відбуватися щодня, а не раз на рік. Але для іншої частини жінок – це свято стає порятунком. Для жінок, що працювали на важких роботах, а вдома мали ще другу зміну: нагодувати чоловіка та дітей, прибрати в хаті, випрати речі, підготувати одяг тощо. Для таких жінок 8 березня стало тим днем, коли вони можуть нічого не робити й не бути за це зацькованими. Адже патріархальні стереотипи в Радянському Союзі зміцнювалися із неймовірною швидкістю. Тому жінка, яка не хотіла народжувати дітей, або виконувати вдома так звану “жіночу роботу”, відчувала тиск суспільства: “Ти не така”, “Ти зобов'язана обслуговувати свого чоловіка, бо він втомився”.

Саме в такій формі 8 березня перейшло в сьогодення.

Чому це не про Радянський Союз?

Після початку декомунізації в Україні, багато людей говорили про те, що варто скасувати 8 березня, бо це радянське свято. А тепер прочитайте попереднє речення ще раз та знайдіть в ньому парадокс. Так, те, як сьогодні 8 березня бачить значна кількість українців –  це радянське свято, та його варто скасувати. Але саме 8 березня – це не свято. І вже точно не надбання Радянського Союзу.

8 березня у 1857 році робітниці Нью-Йорка вийшли на акцію, де вимагали рівної оплати праці з чоловіками. Це назвали “маршем порожніх каструль”. 8 березня 1908 року жінки Нью-Йорку знову вийшли на марш, де вимагали зрівняння оплати праці, знову ж таки, та зрівняння прав в цілому. Такі акції на початку ХХ століття проводили в різні дати та в різних містах в Америці та Європі. Й тільки в 1910 році, як ми пам'ятаємо, 8 березня було обрано Міжнародним жіночим днем.

Саме Радянський Союз викривив сутність цього дня та перетворив його на свято. Оздобив листівками та квітами й запровадив “індульгенцію” жінкам за відпочинок від праці.

За цією логікою, вимоги тих, хто хотів скасувати це, раціональні - 8 березня, як свято, має відійти в минуле.

А що ж тоді робити 8 березня?

В 1975 році вперше ООН звернула увагу на цей день. Вже у 1977 році на Генеральній асамблеї прийняли резолюцію про те, що країни-члени ООН мають виділити в календарі один день, щоб говорити про проблеми жінок в сучасному світі.

Кожного разу, коли ми проводимо в навчальних закладах, закладах культури тощо, свято “весни й краси”, ми стимулюємо життя радянської традиції, яка має мало спільного з ідеєю цього дня. Це такий величезний життєвий оксюморон – зводити жінку до об'єкта привітань раз на рік –  в день захисту прав жінок.

Кожного разу, коли ми влаштовуємо конкурс “Міс весіння квіточка”, ми нівелюємо роль жінки в суспільстві та заплющуємо очі на реальні проблеми, що є сьогодні у світі.

• Сьогодні жінки отримують в середньому на 20-30% меншу заробітну плату ніж чоловіки, які виконують ту саму роботу.
• У середньому жінки працюють на 50 хвилин у день, а отже на 39 днів за рік більше, ніж чоловіки.
• Кожна третя дівчина чи жінка у світі стає жертвою фізичного, сексуального чи психологічного насильства.
• Половина всіх загиблих жінок у світі помирають від рук своїх партнерів чи членів родини.
• 200 мільйонів дівчат та жінок піддаються примусовому жіночому обрізанню. (2018 рік)
• Жінок і досі викрадають та одружують без їхньої згоди.
• В деяких країнах жінки все ще не можуть здобувати бажану освіту.
• В низці країн жінкам не можна виїжджати зі своєї країни самим. А деяким жінкам не можна навіть виходити зі свого будинку без дозволу чоловіків. Й не важливо цьому чоловіку буде 10 років чи 50.
• Тільки нещодавно в Саудівській Аравії жінкам дозволили водити машини та їздити на велосипеді без супроводу.

І цей перелік можна продовжувати ще довго.

Саме тому так дивно дивитися на всі прояви “святкування”. Що ж ми святкуємо, якщо ми так й не наблизилися до цілей, що були закладені в цей день –  рівні права та можливості для всіх.

Як відзначити цей день? О, тут вас може обмежувати лише ваша фантазія.

Кіноклуби, лекції про права людей, проєктна діяльність, бесіди та участь в акціях й жіночих маршах –  це лише ті форми, що лежать на поверхні.

Дуже важливо говорити про дискримінацію та права людини зі школярами. Адже тільки так можна сформувати у них громадянську свідомість, активність та розуміння своїх прав та можливостей.

Коли ми продовжуємо використовувати патріархальні стереотипи в таких, здавалося б, незначних подіях, як 8 березня, ми продовжуємо вкорінювати стереотипи у все наше життя. Ба більше, ми передаємо їх нашим дітям й одночасно жаліємось, як несправедливо, що на телебаченні так багато оголеного тіла, що жінок б'ють їхні партнери, що жінки не можуть розвиватися в кар'єрі тощо. 

І наостанок цитата з сайту ООН: «Кожен день має бути міжнародним жіночим днем».