В Україні ще не встигли звикнути до терміну «педагогіка партнерства», оскільки з’явився від доволі нещодавно. Про яке партнерство, власне, йдеться, між ким саме та як організувати цю взаємодію? Деякі освітяни досі не мають відповідей на ці запитання. Ця проблематика потребує додаткового обговорення та осмислення усіма учасниками навчального процесу.
Партнерство, у своєму широкому розумінні, закладене до фундаментальних парадигм концепції Нової української школи. Тому, аби розпочати ефективне запровадження реформи, вчителям необхідно спробувати глибше осягнути один з основоположних аспектів «формули НУШ».
В основі педагогіки партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками.
Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними та зацікавленими однодумцями, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат, – зазначається у
Для того, щоб допомогти вчительству визначити вектор подальшого руху у напрямку ефективного партнерства з батьками, на Київському освітньому форумі «Нова українська школа: Разом до успіху» приділили особливу увагу цій проблемі. Команді «Всеосвіти» вдалося стати частиною тренінгу на тему «Батьки у школі: гості, спонсори чи партнери?», спікером якої була доцентка кафедри мов та літератури ІППО та кандидатка психологічних наук Олена Мерзлякова.
Серед складнощів взаємодії з батьками, вчителі виділили такі найголовніші проблеми:
На їхню думку, саме це заважає нормальній побудові ефективної двосторонньої комунікації педагогів та членів сім’ї школярів. Оскільки, на думку пані Мерзлякової, ці питання не можна вирішити лише зміною форм організації роботи, тому необхідно було колективно знайти вирішення цих проблем іншими шляхами.
Учасників тренінгу поділили на 5 команд, кожна з яких виконувала певну роль («вчителі», «класні керівники», «директори шкіл», «батьки» та «школярі»). Після цього, кожна група написала на аркушах, вжившись у відведену роль, складові, яких не вистачає іншій стороні для повноцінного якісного партнерства.

Результати виявились очікуваними, але нетривіальними.
Пропонуємо і вам ознайомитись із переліком рис, яких, на думку учасників тренінгу, не вистачає кожній ланці освітнього процесу.
Батькам:
Вчителям:
Класним керівникам:
Директорам:
Учням:
Однак, Олена Леонідівна підмітила, що два пункти, зазначених у побажаннях до учнів є абсолютно протилежними. Адже категорія «довіра до дорослих» передбачає сприйняття інформації, вираженої старшим індивідом, як парадигму. Натомість, пункт «свідомість» окреслює використання власного інтелектуального багажу та досвіду для створення певних поведінкових моделей під час вирішення проблем.
Часто нам не вистачає чіткої узгодженості у діях. Варто визнати, що саме вчитель і є комунікативним диригентом у спілкуванні зі школярами та батьками. Тому візьміть на себе відповідальність! Адже тільки від нас залежить ким будуть батьки у школі – гостями, спонсорами чи партнерами, – резюмувала пані Мерзлякова.
Як би там не було, але, вочевидь, що найбільше чому нам необхідно навчитися для хорошої комунікації – це цінувати почуття людини, яка є другою у вашому діалозі.

Лише тоді, коли представники кожної ключової ролі освітнього процесу осягнуть ВЕЛИКУ ІСТИНУ, стане можливим досягнення результату. І цієї істиною є розуміння того, що нам нічого ділити, адже маємо спільну мету – формування інтелектуального та морального суспільства.
Користувач:
Красовська Олена Ігорівна