Від язичництва до наших часів: історія свята Коляди та обрядових колядок, що стали оберігами українців

Нова радість стала, яка небувала… Бʼємося об заклад, що цей рядок ви проспівали разом з нами! Колядки сьогодні сповіщають нас про наближення Святвечора, передодня Різдва, коли молодь разом з Колядою, що символізує Вифлеємську зірку, ходить по домівках та закликають Бога прийти до кожного порога та прославляють народження Христа. Однак так було не завжди. Розповідаємо історію Коляди від язичництва до наших днів та про те, як її хотіли заборонити більшовики (хоча чого тут вже дивуватися).

Коляда або колесо сонця

Наприкінці грудня, коли мороз сховав під собою швидку воду Дніпра, Дністра та інших великих річок, з лісових хащів приходить він — великий Коляда, що уособлює собою річний цикл та зміну пори року. У червоно-білій чумарці, з великим посохом з диском, що символізує Сонце, Коляда крокує світом та символізує зміну зимових вітрів на весінні. Адже 22 грудня наставав найкоротший день у році, після чого кількість світлових годин збільшувалася, а усі вже чекали на весну.

Джерело: Коляда Андрія Шишкіна

Його посох зверху був прикрашений або чотирикутною зіркою, що символізувала пори року, або ж сваргою — давньословʼянським символом створення Всесвіту. Сварга та зірка були замкнені в коло, яке символізувало сонце та календар. До речі, другим імʼям Коляди було саме Календа, що перекладається з латини як «перші числа місяця». Цього міфологічного персонажа наші пращури знали ще задовго до виникнення християнства, а саме тому символу коляди, за підрахунками фахівців, більш як три тисячі років. Наприклад, такі дані записував відомий український етнограф Микола Костомаров, який також вбачав у Коляді зв'язок зі словом «коло» — «круг, колесо», що символізує сонце та початок нового року.

Однак також існує версія, що нашій, словʼянській коляді, більш як п'ять тисяч років, адже символ сварга, як і коло сонця є також атрибутами індуїзму — однієї з найдавніших релігій світу. Коло символізує в індуїзмі колесо сансари, тобто — круговорот життя та пор року, що є схожим значенням зі словʼянською колядою.

Цікаві й обряди, повʼязані з Колядою. У давнину в день зимового сонцевороту колядники, тобто «рокові гості» зʼявлялися надвечір, коли, за повірʼями, межа між світом живих та мертвих зникала. Разом з Колядою ряджені обходили сусідів, родичів та приятелів, співали ритуальні пісні та зичили доброго року усім членам родини. А натомість отримували подарунки, хоча й обдаровувати смаколиками було не прийнято. В основі звичаю колядування лежить прадавня віра в силу побажання й магію словом творити те, що воно описує.

Джерело: pon.org.ua

Як Коляду змінило християнство?

Цікаво, що традиції коляди християнська церква майже не заборонила, змінивши лише деякі поняття у святкуванні:

• Заборонили магію. У християнстві вірити в чаклунів, магію та забобони вважається гріхом, тому ходіння колядників віднесли саме до прославляння Бога та його сина, Іісуса Христа, а також самому факту його народження. А от час ходіння залишився незмінним, адже колядки співають з першою зіркою.

• Коляду замінили на Вифлеємську зірку. Замість сварги на посох тепер встановлювали зірку на честь першої зірки Святвечора. Однак на відміну від шестикутної зірки Давида, українська мала вісім кутів, на честь вічного царювання Бога.

• Зʼявився вертеп. Під час святкування колядники показували біблійні сцени народження Христа у хліву поруч з овечками та інші сценки. У 17 столітті український ляльковий театр-вертеп був дуже популярною розвагою на Різдво, а пізніше це дійство стало масовим. Театралізовану виставу колядників показували навіть у великих містах.

Однак найголовніше, що змінилося — це самі колядки. У дохристиянську пору обрядові пісні співали про силу роду та духу, Сонце та врожаї, не привʼязуючись до релігії та спираючись саме на природні сили.

Яскравим прикладом є одна зі стародавніх слов'янських колядок «Ой як то ще було із нащада світа» яка нараховує майже три тисячі років. У канонічному варіанті ця колядка розповідає історію про створення світу трьома птахами (голуб або орел). Цікаво, що вона є космогонічною, тобто відображає не лише Землю та Сонце, а ще й Всесвіт (небесну силу) та природу. Ось лише подивіться одну з версій давнього тексту:

Ой як ще не було ні Землі ні Неба

А що тільки було та Синєє Море

А посеред Моря Зелений Явір

На Явороньку три Синії Птахи

Три Синії Птахи та Радоньку радять

Та Радоньку радять як Світ засновати

Тай пірнули Птахи в Світові Глибини

Тай винесли птахи Жовтий Красен-Камінь

Стало з того каменю та Яснеє Сонце

Тай пірнули Птахи в Світові Глибини

Тай винесли Птахи Злоту Павутинку

Стала з Павутинки Ясна Твердь Небесна.

Такі глибокі пізнання давніх словʼян про простір та існування небесної тверді по-справжньому вражають! Однак за кілька віків, вже після прийняття християнства, колядка трансформувалася у «Ой як же було ізпрежди віка», куди вже було додано апостолів Павла та Петра, а роль творця світу віддана Богові.

На синєму морі [стояло] три явори,

На тих яворах три крюлечки,

На першому кріслі сам Господь сидить,

На другому кріслі святий Петро,

На третім кріслі святий Павло.

Рече Господь до святого Петра:

Пірни, Петре, на дно в море,

Достань, Петре, жовтого піску,

Та посій (Петре) по всьому світу.

Сотвори (Петре) небо і землю,

У 18 столітті колядки отримують свою популярність та входять у фольклор завдяки «Богогласникам» — збіркам християнських обрядових пісень на євангельські сюжети. Однією з найпопулярніших стає колядка «Нова радість стала», де співають про різдвяну ясну зірку, що засяяла на весь світ на знак народження Христа.

У Святвечір молодь (парубки та ще незаміжні дівчата) збираються у так звані «дружини», де головує вже досвідчений ватажок, якого називають березою. Колядки дружинники вчать протягом всього Різдвяного або ж пилипівського посту. Гурт колядників складається із 10—20 учасників.

Традиції українців були вже тоді, коли на москві квакали жабки

Колядка, якій три тисячі років доводить, що за часів, коли на території майбутньої Київської Русі словʼяни вже колядували, зустрічали Коляду та поклонялися сонцю, на території майбутньої московії не існувало сталих традицій чи вірувань.

У російському фольклорі майже не зустрічається тема вертепу, ходіння по хатах з Колядою, а також не існує колядок дохристиянської пори тих місць. У російській культурі коляда згадується лише як традиція колядування вже з усіма атрибутами християнства: Вифлеємською зіркою, вертепом та традицією Святвечора. Навіть за часів царизму та російської імперії, вчені, такі як Олександр Потебня, зазначали, що колядки, вертеп, ряджені прийшли «з малої Русі», як тоді називали Україну.

У сучасному світі, коли злочинна російська влада намагається приписати собі історію Київської Русі, історики-русофіли, такі як Олександр Страхов чи Володимир Петрухін звернулися до Візантії та Давнього Риму. У своїх працях вони наголошують, що символ Коляди та інші обряди були запозичені з візантійського християнства та не мають жодного відношення до язичництва (мовляв, цей звʼязок штучно навʼязали давні церковні повчання). Чому це є хибними ствердженнями, зрозуміло: тоді доведеться зізнаватись, що жителі північної території Київської Русі майже не згадують про язичницьку культуру, що досить дивно. А пояснення на поверхні, адже східні міста Київської Русі були утворені пізніше, а також, після початку міжусобних війн, довгий час знаходилися під впливом монголів, що наклало свій відбиток та остаточно розвело по різні боки два народи. 

Трутовський К. А. у творі ХІХ століття відніс колядки до Малоросії, чим закріпив авторство за українцями

Як більшовики колядки заборонили

Якщо сучасні московити можуть лише брехати та переписувати історію обрядів та звичаїв, то століття тому їхні прадіди пішли на справжній злочин, заборонивши їх повністю під страхом смерті. Таким чином більшовики намагалися вирвати значний шмат національної памʼяті разом з кровʼю.

У 1918 році зʼявляється декрет про заборону прославляння культу — тобто, усіх церковних та обрядових свят. Разом з церковними обрядами були заборонені також колядки, щедрівки та інші словʼянські традиції. Однак до 1930-х років у селах все ж збиралися віряни та співали колядки, хоча й від масштабних свят вже відмовились. Вертепи існували, проте тепер вони були більше як базарний театр, а не обрядовий.

Спалення богів під час «комсомольського Різдва». Малюнок з газети «Трудовой Дон», 7 січня 1923 року

У 1931 році, з початком колективізації, яке стало просто пограбуванням селян, за традиційні святкування та згадки релігійних обрядів почали садити у вʼязницю, таких людей називали ворогами «радянських людей». Таким чином, до Другої світової війни більшовики домоглися, щоб справжні колядки зникли з території України або ж співалися пошепки. У 1945—46 роках, у розпал масової депортації українців, зʼявляється «Голодна колядка» або ж «Сумний святий вечір» — перша за довгий період пісня, що відображає не лише любов до Бога, але й скрутну долю борців за волю України:

Сумний святий вечір в 46-ім році.
По всій нашій Україні плач на кожнім кроці.
Посідали до вечері мати з діточками.
Замість мали вечеряти – залились сльозами.
Плаче стара мати, а діти питають:
«Мамо, де наш тато, чом не вечеряють?»
А наш тато, діти, в далекім Сибірі,
Пригадує Святий вечір в нашій Україні.
Пригадує Святий вечір, всю свою родину –
Батька, матір, жінку, діток, неньку Україну.

З колядниками та українськими традиціями продовжували боротьбу та у 1970 — 80-х, коли називали їх «збориськами», а учасників привселюдно стидали перед комсомольськими зборами або ж змушували відпрацьовувати «хуліганство».

Фрагмент першої сторінки повідомлення КДБ УРСР про колядників у Києві 31 грудня 1971 року. Галузевий державний архів СБУ

І лише після розвалу срср українські традиції знову зажили в «сімʼї вольній, новій», де кожне Різдво ми згадуємо усіх, хто проніс ці обереги до нашого часу та зберіг для нащадків. У 2022 році було встановлено навіть рекорд: в селі Підгірʼя, де 4471 колядників заспівали «Нова радість стала», що стало наймасовішим виконанням різдвяних пісень у незалежній Україні.

Раніше ми розповідали історію новорічної ялинки та які вона мала аналоги у народних віруваннях.