30 листопада 2023 о 15:15
8 0

30 листопада 2013 року: ніч, що назавжди змінила Україну

Рівно 10 років тому масове побиття студентів на Майдані пробудило національний спротив, а історія України змінилася назавжди. Згадуємо, як це було погодинно, а також у спогадах очевидців, серед яких — і автор цієї статті.

30 листопада — це день, який назавжди запамʼятався, як початок Революції Гідності, що триває вже 10 років. Саме в ніч на 30 листопада 2013 року силовики вирішили за допомогою кийків розігнати студентів, але натомість лише пришвидшили кінець режиму Януковича та політики сили. Згадаємо цей день погодинно у нашому матеріалі.

28—29 листопада: саміт у Вільнюсі

Ці два дні можна вважати справжньою кульмінацією подій на Майдані. 
28 листопада, близько 15:00 на Майдан стікалися студенти з різних вищих навчальних закладів. Окрім КНУ ім. Шевченка, до страйку приєдналися також студенти КНЕУ, КПІ, медичного університету ім. Богомольця (попри опір керівництва ВНЗ, адже за їхнім наказом були зачинені центральні ворота університету) та інші. Серед протестувальників була й авторка цієї статті, тоді ще другокурсниця університету культури. Страйк тривав до пізньої ночі, того ж дня нічні акції на Майдані стали більш масовими, адже залишалося вже декілька тисяч людей.

29 листопада, 10:00. До протестувальників приходить так звана «зміна» — інші студенти. Тим часом у Вільнюсі починається другий, вирішальний день саміту у Вільнюсі, де йшли перемовини про підписання договору про асоціацію з Євросоюзом. 28 листопада переговори ні до чого не призвели, жодних офіційних заяв не пролунало. Однак мітингувальники не розходяться та кожної години співають гімн.

Наступного дня останні надії на євроінтеграцію розвіялися, як попіл: офіційна позиція влади підтверджує, що процес зближення з Євросоюзом пригальмували, взявши «час на роздуми». Фактично це означало, що союз з росією стає все ближчим.

29 листопада, 15:00 Увесь день мітингувальники на Майдані виступають з трибуни, співають гімн України та інші українські пісні, а також протистоять спробам комунальників пройти до Майдану Незалежності, щоб встановити «йолку».

17:30 Зʼявляється повідомлення про мирний мітинг ввечері за участі політиків та громадських активістів.

19:00 Починається акція протесту, яка збирає разом майже 10 тисяч студентів та небайдужих людей. З трибуни виступають лідери трьох опозиційних партій, також громадські активісти та декілька ветеранів ОУН-УПА.

21:00 Перша спроба міліції та «Беркуту» вигнати частину мітингувальників з Майдану. Це не вдається, адже активісти створюють живий ланцюг спинами до силовиків. Таким чином акція продовжується, хоча ряди мітингувальників міліють. З рештою, на місці залишається близько тисячі людей.

22:00 Зачиняються виходи метро «Майдан Незалежності» та «Хрещатик», територію мітингу повільно оточують, хоча на початку це помітно лише з боку Європейської площі та готелю «Україна». Мітинг продовжується, на Майдан волонтери привозять їжу, гарячий чай.

Авторка цієї статті прибула в той день до Стели Свободи близько 22-ї години вечора і вже ледь дісталася до своїх товаришів по протестах — загорожа з міліційних автобусів була дуже щільною. Вдалося це зробити, зокрема, й тому, що на той час сила українського духу вміщувалася у 150 см зросту та 45 кг ваги. Це дозволило знайти прогалину у турнікетах та пройти непоміченою до мітингувальників.

Ніч, що створила Революцію Гідності

Близько першої години ночі, 30 листопада, на Майдані залишилося до тисячі людей, також розʼїхалися майже усі представники ЗМІ. Саме цей фактор був одним з вирішальних у розгоні беззахисних студентів та громадських активістів. 

Спогади про ту ніч відкриваються другою годиною. Тоді ми звідкись дізналися, що померла мама Георгія Гонгадзе — Леся. Для нас, майбутніх журналістів, імʼя Гонгадзе у ті дні мало особливий сенс, тому ми скооперувалися та запросили усіх охочих доєднатися до хвилини мовчання. Вже тоді у повітрі відчувалася напруга, адже «беркутівці» зайняли позиції дуже близько до загорож. Але ще було тихо і співала Руслана, — розповідає Андріана Схолатська, одна з тих, хто тієї ночі ховався від силовиків.

03:30. Починаються великі проблеми з мобільним звʼязком. При чому, одразу у декількох мобільних операторів, чого раніше не було зафіксовано.

03:50. Студенти, що стояли біля Стели та вище, по Інститутській вулиці, помічають активізацію руху «беркутівців» — формуються загони та починають спускатися вниз. Водночас на Європейській площі силовики починають потроху відтісняти мітингувальників ближче до Хрещатику. Лідери протестів просять студентів організуватися та не допустити прориву оборони.

AFP

04:00. Дії «Беркуту» переходять до активної фази — силовики починають тиснути з усіх боків, при цьому починають застосовувати спеціальні вибухові пакети, щоб налякати людей та шумові гранати.

Близько третьої ночі я ходив заряджати телефон до кавʼярні, яку відкрив для нас якийсь небайдужий власник. Вже повертаючись до своїх, я побачив, що силовики стоять набагато ближче до центру протестів, ніж було, коли я йшов. Десь метрів 100 вони вже пройшли. Люди скупчилися, але ще було сяк-так спокійно, — розповідає Дмитро, учасник протестів, що потім потрапив до злочинного суду над мітингувальниками.

04:15 «Зачистка» триває: люди розбилися на декілька груп, одна з них була заблокована біля Стели, ще частина намагалася сховатися на Хрещатику, а хтось зміг пробратися через загорожу і побігти наверх, до Михайлівського собору та Михайлівської площі. Не всім це вдавалося, адже «беркутівці» намагалися спіймати якомога більше активістів.

Ми з якоюсь дівчинкою зі Львову змогли прослизнути повз силовиків, коли вони відвернули увагу на двох студентів-хлопців. Можливо, ті хлопці навмисне відволікли їх, адже бачили, що самостійно ми не зможемо уникнути грубої сили. Хай там як, нам вдалося перебігти Хрещатик та щосили бігти в сторону собору. Але ми розуміли, що за нами вже женуться й лише вдача нас врятує. Так і сталося: якийсь чоловік відчинив перед нами двері й впустив у кафе, а потім — заховав у службовому приміщенні. Коли «беркутівці» пробігли повз, він випустив нас через чорний хід, а далі ми дворами обережно дісталися до Михайлівської площі. Вже потім я дізналася, що це був нічний охоронець, такий самий студент, як і ми. Ось що таке братерство.

04:27. Силовий розгін було майже завершено, хоча здавалося, що тривало усе декілька годин. Було побито 79 людей, затримано близько 150 осіб, троє зникли без вістей. Відповідальність на себе взяв начальник ГУМВС України Валерій Коряк, а от Янукович та Азаров відхрестилися від силової акції.

Проте, реальної реакції не було: жодних кримінальних справ не порушено, розслідувань не призначено, свідків не опитано. Навіть більше — 4 грудня 2013 року Азаров заявляє, що на Майдан «побили не студентів, а провокаторів», як доказ використавши сфальсифіковане відео.

З протестів виникла нова Україна

Тодішня влада помилилася, вважаючи, що силовий розгін Майдану зможе когось налякати чи відвернути від ідеї євроінтеграції, яку підтримувала майже половина населення. 
30 листопада зранку на Майдан сходяться ті, хто вцілів після нічної розправи й зміг уникнути затримання. Багатьох активістів, побитих, привезли до міліційних відділків, де влаштували допити та змусили підписувати показання. При цьому, медичної допомоги майже не надавали.

Відвезли у відділок, там ми пробули до самого ранку, писали якісь показання. Потім відпустили додому, а пізніше кілька судів було. На останній я вже не ходив, адже це було після втечі Януковича. Усі обвинувачення зняли, а справу анулювали, — розповів Дмитро, який у ту ніч опинився у відділку.

Вдень, 30 листопада, «беркутівці» виїхали розганяти також мітингувальників у Львові, Тернополі та інших містах. У облрадах країни пройшли позачергові засідання, але висновки були різні: хтось підтримав силовий розгін Майдану, але більшість засудила насильство (хоча й не назвала конкретних винуватців подій). Проте, Львівщина, Тернопільщина та Івано-Франківщина висловили недовіру владі Януковича та оголосили обласні страйки, що супроводжувалися мітингами та акціями протесту.

1 грудня почалася нова історія. Суспільство вразив силовий розгін людей, в яких не було агресивних намірів та зброї. О 12:30 люди збираються на Всенародне віче і, за даними BBC, на цей раз Майдан вмістив майже пів мільйона людей, після чого стало зрозуміло: побиття студентів стало тією поворотною крапкою історії, після якої починається нова глава.
Авторка цієї статті також була на Всенародному Віче, а також на мітингах 27 листопада, де потрапила до об'єктива фотографа Євгена Малолєтки. Пізніше це фото стало ілюстрацією книжки «Ким бути», яку, неможливо знайти у продажу. Якщо ви маєте примірник цієї книги, будь ласка, напишіть нам.

Саме в той день, на Віче, вперше пролунала теза, що Євромайдан — це справжня Революція Гідності української нації, волю якої сьогодні ми відстоюємо зі зброєю в руках!