Свобода як головний ресурс розвитку освіти

Як очистити освітянські авгієві стайні? Нам усім разом треба здійснити шостий подвиг Геракла.

Згадайте, що цей найулюбленіший еллінський герой взявся за очищення авгієвих стаєнь, які 30 років ніхто не чистив. Злопам'ятна Гера підказала діяння не лише нездійсненне, а й принизливе навіть для звичайної людини. Та Геракл знайшов нестандартний варіант дії: він прорив канали від двох гірських річок Алфеї та Пенеї аж до огорожі занедбаних стаєнь. Бурхливий потік вимив увесь гній ще до заходу сонця, і перед розгубленим Авгієм стайні засяяли чистотою.

Перша бурхлива річка, яка змете масу бруду в освіті, зветься «Свобода». Саме розкріпачення дрімотної енергії вчительства, відкритість системи освіти до змін, свобода вибору, потік нових ідей, ланцюгова реакція творчості змінять все і відразу.

Друга бурхлива річка, яка змете увесь бруд, що лишиться, зветься «Гроші». Саме бурхливий фінансовий потік автоматично ліквідує купу дратівливих тем – від поборів з батьків до приниженого становища вчительства (гроші – це теж свобода і людська гідність).

Школа має стати територією свободи, де свобода педагогічної думки і дії є головним секретом успіху. Досягнутий рівень свободи всіх учасників освітнього процесу стає головним критерієм оцінки успішності роботи освітніх систем нового тисячоліття.

Свобода як простір можливостей

Критерієм ефективності будь-якого нормативного документа є те, чи розширює він межі свободи для всіх учасників освітнього процесу, чи знімає хоч якісь бар'єри на шляху до використання цього найголовнішого ресурсу розвитку освіти. Адже шкільний організм може дихати тільки повітрям свободи. Якщо його бракує, настає задуха…

Тож завдання №1 для того, аби по-справжньому відкрити  простір можливостей: пошук ефективної моделі здійснення управлінського впливу, яка була б спрямована на побудову механізму економії праці наших освітян. Моделі, яка б унеможливила чи принаймні мінімізувала сізіфову працю як самих управлінців, так і педагогів на передовій.

Ще Василь Сухомлинський зазначав: «Вільний час учителя – це корінь, який живить гілки педагогічної творчості!». Навіщо ж рубають усе під корінь?!     

З огляду на те, що управління якістю шкільної освіти – це не абетка, а вищий пілотаж освітнього менеджменту, я провів на своїй сторінці у фейсбуці бліцопитування:

Який відсоток чинних керівників шкіл (станом на 2021 рік) можуть успішно оволодіти управлінням якості шкільної освіти та запровадити його на практиці упродовж наступних трьох років – за умови належного ресурсного забезпечення та адекватного навчання?

• 75% респондентів відповіли: не більше 5%.

• 20% опитаних – не більше 10%.

Тож для понад 90% керівників шкіл ініціатива з побудови системи управління якістю – не розширення простору можливостей, а лише додаткові папери.

А чи хтось прораховував трудовитрати, коли пропонував ще одне нововведення – «Свідоцтво досягнень» замість табеля? Один з моїх читачів – Олександр Вікторович, – порахував:

Розглянемо процес заповнення (без урахування підготовки до заповнення) «табеля» учителем. Щоб ото все правильно повписувати, потрібно витратити 10-15 хвилин на 1 табель = 4-5 табелів за 1 годину. У класі 20 (30) учнів = 5 (8) годин тільки на заповнення табелів (повний робочий день!).

Так у вчителя крадеться повний робочий день, який він міг би використати для якоїсь корисної справи, якби мав свободу вибору.

Тому під час складання будь-яких нормативних документів треба аналізувати:

• чи розширює цей документ свободу просунутого директора творити неповторну педагогічну систему школи;

• чи дає свободу вчителеві самостійно складати навчальні програми на основі чинних стандартів;

• чи відкриває можливості учням для вільного вибору індивідуальної освітньої траєкторії.

Свобода вирішувати, «як»

Цей напрямок є вкрай важливим як для вчителя, так і для директора школи. З власного багаторічного досвіду керівництва гімназією знаю, наскільки ефективнішою стає робота педагогічного колективу, якщо є реальна свобода творити і витворяти!

У кропивницькій гімназії імені Тараса Шевченка ми досягли феноменального успіху не тому, що в нас працювали висококласні вчителі (таких вчителів немало й в інших школах міста). Не завдяки прихильності до ідей авангардної педагогіки, не тому, що у нас найрозумніші учні й не через сучасну матеріально-технічну базу. Ми стали справжньою гімназією тому, що були справжнім островом свободи: нікого не боялись, ні перед ким не вислужувались. Ми звикли робити не те, що хочеться, а те, що треба!

Моя польська колега Гражина Четвертиньска каже: «Коли вчитель закриває двері у клас – для нього немає обмежень».

А я постійно кажу вчителям:

За зачиненими дверима свого класу все визначаєте ви і тільки ви. Якою б не була програма, яким би не був підручник,   саме ви визначаєте все, що стосується вивчення вашого предмета.

Кажу директорам шкіл:

За зачиненими дверима своєї школи ви і тільки ви визначаєте освітню політику. Яким би не був дивним ваш безпосередній начальник, як би не тиснула вертикаль, тільки ви можете створити іншу школу.

Свобода – це спектр можливостей робити вибір, ухвалювати рішення, керуючись власним розумом, незалежно від стороннього впливу чи дії. Це відкриті двері для творчого пошуку нових шляхів і можливостей.

Свобода вибору школи

Не лише право на освіту, а й право на вибір освіти! У Загальній декларації прав людини, стаття 26, п.3, йдеться про те, що батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.

Якщо ми звузили для батьків можливість вибору школи до варіанту «у нас на районі», ми зробили ведмежу послугу нашим співгромадянам. Навіть у далекій Індії ще у 2007 році започатковано кампанію «Вибір школи» (School Choice Campaign), яка спрямована на проведення вкрай необхідних реформ у системі шкільної освіти з використанням трьох напрямків: освітніх ваучерів, регуляторних реформ і заохоченні працівників закладів освіти. Мета кампанії – підвищити активність участі батьків у відповідальному навчанні своїх дітей, надавши їм право вибору школи.

В Індії розуміють, що сприяти рівному доступу та якості освіти можна лише шляхом посилення різноманітності (а не поверненню до одноманітності!) та шляхом всеосяжної лібералізації.

Свобода вибору змісту власного навчання

Насамперед слід відмовитись від печерно-предметного сприйняття школи як тоталітарного закладу, у якому практично відсутня свобода вибору змісту власної освіти.

Ми звикли, що дорослі краще знають, як робити добро і що кому треба, а тому й беремо на себе сміливість визначати зміст освіти кожного учня – ще до того, як він переступить поріг школи. А справжня педагогіка гуманізму має забезпечити кожному учневі у кожній школі свободу залишатись самим собою, можливість знайти власні крила. Звісно, можливості для вільного вибору змісту власного навчання залежать від віку дитини.

Щоб було зрозуміліше, уявімо, що кожна ланка освіти – це своєрідний тип закладу харчування. Схематично це можна зобразити так:

Чому «хочемо як краще, а виходить як завжди»?

На мій погляд, є три основні причини цього:

• Залежність від шляху – це явище, коли історія має значення, бо те, що відбувалося в минулому, зберігається через опір змінам. Про цю проблему писав американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки Дуглас Норт, який є автором теорії про «проблему залежності від шляху».

Зокрема, залежність від попереднього командно-адміністративного шляху призвело до того, що ми ще ніколи не пробували використати ресурс свободи в масштабах освітньої системи. У нас на всіх рівнях вертикалі управління освітою вміють лише тиснути та гнобити, а для того, щоб був розвиток, тепер треба розвивати та окрилювати.

• Страх втратити контроль. Парадокс контролю створює замкнуте порочне коло: якщо робити акцент на здійсненні контролю, в освітянських начальників усіх рівнів виникає враження, що існує загроза втрати контролю – а це своєю чергою призводить до постійного зростання попиту на додаткові заходи з контролю і, відповідно, до зростання бюрократії, яка це здійснює.

• Страх опинитися на межі хаосу. Старше покоління пам’ятає, що небачений злет педагогічної творчості відбувся на початку 90-х років минулого століття, коли після падіння СРСР вся система освіти опинилась на межі хаосу, і адміністративний пресинг на вчительство було дещо послаблено.

Ми, освітяни, тоді відчули вітер свободи і самотужки взялись будували школи нашої мрії, сповна скориставшись ресурсом свободи. Після «педагогічної відлиги» 90-х настав етап «закручування гайок»... На жаль, до наших керівників так і не вдалось донести думку про те, що зараз старі, стабільні способи розвитку освіти більше не працюють. Прориви відбуваються лише на межі хаосу.

Реформи, які наповнюють відчуттям свободи

У ХХІ столітті успішною може бути лише реформа освіти, яка наповнює вас відчуттям свободи, і це пробуджує потужну внутрішню енергію для змін. Якщо не наповнює, а лише спонукає продукувати якісь папери чи імітувати наліпочками створення нового освітнього простору, це точно не той шлях, який веде до нової освіти України.

Тому важливо оцінити адекватність відповіді школи на виклики, породжені свободою, на усіх рівнях освітньої системи за такими напрямками:

• Утвердження свободи педагогічної думки і дії вчителя.

• Спрямованість на розвиток критичного мислення(свобода від стереотипів, індоктринації тощо).

• Спроможність позбутися «оборонного мислення» (будь-який виклик розглядати як загрозу, а зовнішнє оточення – недоброзичливим апріорі) як шлях до справжньої свободи та відкритості.

• Свобода від рутини (можливість зосередитись на розвитку творчих здібностей, замість того, щоб накопичувати і запам'ятовувати інформацію).

• Реальне дотримання прав дитини, зокрема на свободу самовираження (вибору), на свободу висловлювання тощо.

Вас також можуть зацікавити такі матеріали: Читання літератури як вид покарання: найгуманніше рішення суду щодо двох крадіїв