Прийоми вчителювання на кожен день: як зробити урок цікавим та ефективним

Написати урок і викласти учням біля дошки ще не означає зробити його вдалим та результативним.

У мене є досвід роботи у класичній школі – тобто до появи НУШ, – та три роки у самій #НУШ. Не скажу, що мені довелось кардинально змінювати стратегію власної роботи, але деякі моменти я все ж вдосконалила та можу зауважити, що нові підходи дійсно працюють.

Урок – це насамперед діалог. Дітям не завжди потрібно відповідати чітко у рамках, лише за піднятою рукою. Заняття стає цікавішим та одразу пожвавлюється, коли учні перетворюються на активних помічників вчителя.

1. Пам’ятайте, що кожен має право на власну думку. Наприклад, я ніколи не сварюсь, не ображаюсь на своїх учнів, якщо їхні погляди відрізняються від моїх, не забороняю міркувати інакше. Під час уроку я завжди даю змогу висловити своє ставлення до теми, передбачити майбутній результат, уявити перспективи роботи, проаналізувати власний поступ – такі моменти дозволяють встановити певний рівень довіри між учнями та педагогом. Крім того, діти вчаться поважати чужу думку.

На занятті я намагаюсь створювати таку ситуацію, яка вимагає від учнів самостійних дій, тож вони – у пошуках відповіді на запитання, – починають самі регулювати свою пізнавальну діяльність. Звісно, не всі учні володіють навичками самоорганізації, тому педагог може стикнутися з певними труднощами, але спробувати все ж варто.

2. Написати конспект уроку і використати із заготовленого матеріалу лише 10% – це про мене. Якщо чесно, я б дозволила вчителям взагалі не писати такі конспекти. Скільки років працюю, стільки й дивуюсь: як я можу знати наперед, що учням «зайде», а що я повторюватиму по три рази? Тому у мене є внутрішня позиція: «Краще менше, але результативніше!».

3. Якщо виникає певна професійна необхідність – наприклад, учень ігнорує шкільні правила, – я завжди намагаюсь активно залучити його до процесу навчання, пропоную: «Ти зараз можеш самостійно розв’язати цю задачу, і я перевірю її, або ж ти можеш стати капітаном, й увесь клас, як команда, звірить свої відповіді з твоїми». Такий підхід вчить дитину брати відповідальність за певні дії на себе.

4. Ще один корисний прийом – сторітелінг. Це використання невеличких сюжетних розповідей з метою досягнення певних педагогічних цілей. Я до цього прийшла випадково. Коли я починала працювати у школі, мені було 20 років, а учням – майже 10. Тому діти часто запитували мене: «А як було у вас у школі?», «А як ви робили у тій чи тій ситуації?», «А у вашому класі траплялось те й те?». Так я зрозуміла, що учням цікаве життя /навчання/робота/відпочинок/вподобання/творчі захоплення вчительки.

Ви цікавите їх не лише як педагог, але і як старший друг чи навіть родич.

5. Я ніколи не сварю за невиконане домашнє завдання. Якщо до початку уроку дитина мене попередила про таку ситуацію, я реагую спокійно. Вважаю, що необхідно поважати особисті обставини учнів. До речі, ніхто цим не зловживає.

6. Сучасну дитину складно здивувати, і якщо кожен день проводити заняття у звичайному форматі – це швидко набридне. Тому я часто використовую нетрадиційні сценарії уроків. Так, учням подобаються уроки-ігри «Поле чудес», «Що? Де? Коли?», «Брейн-ринг», «КВК» та інші.

Популярністю користуються й так звані «завдання на випередження»: кільком учням необхідно знайти інформацію з теми, яка лише вивчатиметься. Діти готують невеличку доповідь і знайомлять клас з новими цікавими фактами – це дозволяє підтримувати інтерес учнів до певної теми, розділу або предмета в цілому.

У пригоді стануть й практичні роботи, експерименти та досліди. Звісно, підготовка займає набагато більше часу ніж сам урок, але якщо головна мета – досягти педагогічних цілей, тоді необхідно фантазувати та поєднувати теоретичну й практичну частину матеріалу.

Крім того, використання на уроках QR-кодів, хмаринок слів, онлайн-квестів та тестувань допомагає постійно утримувати увагу учнів. З різними видами завдань діти залюбки працюють самостійно, у парах і групах.

7. Щоб кожен навчальний день був несхожий на інший, перевіряти домашні завдання варто різними способами, наприклад:

Вчитель читає відповіді, а учень перевіряє свою роботу.
Вчитель читає відповіді, а учень перевіряє роботу сусіда.
Вчитель записує відповідь на дошці, а учні працюють у парах і перевіряють роботу.
Учні зачитують відповіді хором.
Одні учні коментують відповіді, інші – перевіряють.
Учні по черзі називають відповіді й самі вказують, хто буде наступним доповідачем.

У дітей виникає жага до знань тоді, коли кожен новий день наповнений цікавими вправами, сучасними прийомами роботи та взаємодією з друзями. І тоді дитина затамовує подих в очікуванні наступного завдання.

Вас також можуть зацікавити такі матеріали: Вербальне оцінювання учнів: фрази, які стануть у пригоді вчителю