Ласкаво просимо на роботу до школи! Частина 2: зі знаком «плюс»

Раніше ми писали про те, що складні реалії життя педагога знайшли своє відображення у мемах. У першій частині «Зі знаком «мінус»» ми проаналізували негативні аспекти у роботі вчителя. Тож тепер звернімо увагу на позитивні сторони: 

Колеги влучно доповнили список висловів, представлених у мемах:

• Ласкаво просимо на роботу до школи! Тут платять мало, але лише в школі відкриються всі ваші таланти, навіть ті, про які ви й самі не знали.

• Ласкаво просимо на роботу до школи! Тут платять мало, але вам разів триста за день побажають доброго дня.

• Ласкаво просимо на роботу до школи! Тут платять мало, але ви зможете відчути себе будь-ким (артистом, режисером, сценаристом, аніматором, поліціантом, менеджером тощо).

Радію, що є ось такі коментарі:

Інна Борисенко: «Ласкаво просимо до школи! Тут платять мало, але тільки вчитель бачить щоденно зірочки-оченята, які надихають, нагадують, наскільки важлива для майбутнього наша робота! Адже саме з учителя починається мандрівка дитини у безмежний світ знань. Саме від учителя залежить, чи захопить дитину ця мандрівка, а чи стане нудним, одноманітним шляхом тривалістю у 9-11 років!».

Оксана Косар: «Ласкаво просимо бути учителем: тут жодний день не схожий на попередні, тут найвища радість – очі дітей, які пізнали нове завдяки Вам. Тут є найкрутіші колеги, які завжди обіцяють не говорити про роботу на відпочинку, але не можуть, бо вона така захоплива...».

Тетяна Рогозянська: «Ніколи не подобалось бути пафосним учителем, і не вірю таким. Бо саме такі вчителі фальшиві. Треба просто професійно виконувати свою справу».

Як виявилось, дуже легко знайти демотиватори зі знаком «мінус» і досить важко розшукати мотиватори зі знаком «плюс». До того ж є неймовірний скептицизм та шалений спротив пошуку позитиву.

Звісно, треба йти далі констатації проблеми, тож пропоную зосередитись на ключових варіантах зміни ситуації на краще.

По-перше: високий соціальний статус вчителя – понад усе!

Дослідження, яке провела громадська спілка «Освіторія» разом з GFK Ukraine у травні 2017 року, показало, що 82% вчителів не задоволені своїм соціальним статусом. На жаль, немає анінайменших підстав сподіватись, що з того часу ситуація змінилась на краще.

«Маємо, що маємо»: низький соціальний статус вчителя і високі (а часто і конкретно завищені!) вимоги; маленький вчитель, велика дитина та гігантські мама-тато, які розказують вчителеві, що він має робити.

По-друге: вкрай потрібна ефективна система мотивації до праці педагогічного персоналу та адекватне оцінювання цієї праці.

Адже у разі її відсутності люди одразу ж розуміють, що для них є лише невтішна перспектива роботи в школі – «зав'язнути у цьому педагогічному болоті».

Створювати систему стимулювання праці вчителя треба як на рівні держави, так і на рівні місцевої громади та закладу освіти. Наприклад, у гімназії, в якій я багато років був директором, існувала власна програма «Кар’єра вчителя». Ми вивчали мотиваційні профілі вчителів і на основі цього вибудовували мотиваційну стратегію щодо кожного педагога. Особливий акцент робили на соціально-психологічних аспектах стимулювання праці.

Бо є, наприклад, є категорія вчителів «дружини забезпечених чоловіків», для яких заробітна плата – абсолютно другорядний фактор. Вони будуть працювати, якщо є можливість для самореалізації та сприятлива морально-психологічна атмосфера у колективі, а якщо цього не буде – просто накивають п’ятами.

І є, наприклад, матері-одиначки, які живуть за вчительську зарплату. На них впливають насамперед два вагомі стимули:

1. Можливість більше заробляти як у школі, так і в ролі репетитора.

2. Вільний час, який потрібен як для власних дітей, так і для додаткових заробітків.

Культивування у вчителів «совкових» стереотипів про покликання чи психологію жертви тільки на перший погляд видається зручним для працедавців. Насправді ж це лише утверджує у масовій свідомості принцип: як нам платять, так ми й працюємо!

На завершення ще раз сформулюю дві прості рекомендації:

1. Забезпечення високого соціального статусу вчителя має бути загальнодержавною стратегією освітніх реформ.

2. Побудова ефективної моделі стимулювання праці на всіх рівнях системи освіти є завданням №1, без реалізації якого неможливий будь-який серйозний прогрес.

Що у підсумку?

Для того, аби реформи стали реальністю, нам, замість знецінення освіти й тих, хто в цій сфері працює, насамперед варто запустити процес професійної реабілітації* учительства. Тільки це відкриє шлях до глибокої внутрішньої трансформації шкільної освіти.

* Професійна реабілітація – це система заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливим подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та побажань особи.

Вас також можуть зацікавити такі матеріали: Ласкаво просимо на роботу до школи! Частина 1: зі знаком «мінус»