У світі величезна кількість людей, які бояться визнавати свою приналежність до ЛГБТ, проте суспільство продовжує це ігнорувати. Голова Об’єднання ЛГБТ військових, ветеранів та волонтерів Віктор Пилипенко хотів би на реальних історіях розповісти про те, до чого може призвести таке ставлення і як уникнути булінгу таких людей.
Якщо ми не будемо говорити про цю проблему, то вибудуємо такий лицемірний світ, в якому частинка населення живе нещасливо, а ми просто будемо закривати на це очі.
ЛГБТ-підлітки
Звичайно, діти, які відносять себе до ЛГБТ, спочатку бояться розповідати про це батькам чи друзям, адже ми чуємо дуже часто в нашому суспільстві приховані засудження гомосексуальності. Вони проявляються у жартах, насмішках або відкритих заяв про те, що людина не любить геїв. Звісно, дитина буде це чути та стримувати себе від того, щоб говорити про свою орієнтацію. Більш того, вона може навіть почати засуджувати себе, намагатись змінитись, стати таким, як всі.
Єдиним виходом з цього є сексуальна освіта в школі, коли кожній дитині буде надана достатня кількість інформації для того, щоб вона вже сама розібралась в собі й пройшла цей етап якомога легше, сказавши самій собі ким вона є, а потім не боялась зізнатись батькам.
Як шукати підхід до таких дітей?
У першу чергу, для дитини потрібно створити безпечний простір. Учень має розуміти, що ким би він не був за своєю природою, він буде прийнятий. Тобто, якщо вчителі будуть показувати своє гідне ставлення до людей з інвалідністю або до людей з іншим кольором шкіри, коли вони повністю вилучать зі свого мовлення будь-які натяки на гомофобію, тоді дитина буде відчувати себе в безпеці й завжди зможе звернутись до вчителя та почати вільно ставити запитання.
На жаль, небажання педагогів сприймати цю тему може обернутись для дитини закриттям в собі, ігноруванням навчання, відчуттям ворожості середовища, самодеструктивною поведінкою чи навіть суїцидом.
Прайди
Віктор Пилипенко зазначає, що ЛГБТ-спільноті необхідно каталізувати соціальний діалог, а створити видимість цієї крихітної групи людей можливо тільки такими заходами як ЛГБТ-марші. У першу чергу це випробування готовності суспільства, тому, що якщо у людини такі речі викликають злобу, то, можливо, їй слід замислитись нам тим, чи на правильному вона шляху, якщо її дратує такий дрібний факт. Саме це право на мирні зібрання дає можливість ЛГБТ-спільноті заявити про себе.
Це чи не єдиний спосіб таким людям заявити на всю країну про те, що є певні проблеми, які треба вирішити.
Окрім того, такими заходами вони також допомагають іншим дискримінованим групам, таким як люди з інвалідністю, ветерани війни. Тобто, це певна заява світові про рівність прав для всіх людей.
ЛГБТ-учні в українській школі
На думку спікера, українська школа вже готова сприймати ЛГБТ-учнів, адже вже існує досить багато прогресивних закладів, які приймають таких дітей, і там вони можуть вільно висловлюватись, виголошувати те, що вони є нетрадиційної орієнтації.
Нам усім варто зрозуміти, що вчитель має стати другом для учня і вибудувати з ним довірливі стосунки. Проте, на жаль, в Україні це поки що не є тенденцією.
Історії порушення прав ЛГБТ
Віктор Пилипенко розповідає історію про свого знайомого з Покровська з об’єднання ЛГБТ-військових, хлопець якого загинув у війні. Він не робив камінг-аут та переживав втрату на самоті і лише нещодавно він розповів батькам про свою орієнтацію. Мама сказала йому, що краще б зробила аборт, а тато вдарився в істерику. Мама увірвалась в кімнату сина, забрала всю його готівку та сказала, що він має покинути їх дім. Зараз хлопець переїхав в Київ та знайшов тут роботу.
У другій історії інший військовий будучи на війні розповів про свою гомосексуальність своєму психотерапевту, а той, будучи непорядною людиною, розповів про це його побратимам та прописав йому легку форму шизофренії, через що його комісували. Більш того, його батько, підполковник, дізнався про гомосексуальність сина та позбавив його спадку. Зараз цей хлопець намагається через суд скасувати довідку, яку йому прописали для того, щоб знайти нормальну роботу.
Вчителі та ЛГБТ
Зараз нові покоління дітей більш прихильно ставляться до теми ЛГБТ, проте вчитель все ж має інформувати дитину про ризики камінг-ауту, адже не всі можуть добре це сприйняти. Для деяких батьків це може бути великим стресом, тож дитина вже має вирішувати сама, як саме це робити і чи варто взагалі.
Вчитель має обов’язково сам піднімати цю тему і доносити інформацію про ЛГБТ до всіх дітей, навіть якщо в класі є учні, які не хочуть про це чути, адже навіть серед них можуть бути люди нетрадиційної орієнтації, які це приховують.
Віктор Пилипенко вважає, що хорошим вчительським колективом є саме той, який спокійно ставиться до відкритих геїв та лезбійок-вчителів. Викладачі, які розповідають про свою орієнтацію в першу чергу дають свій приклад учням, таким чином показуючи, як бути сміливими, відкритими і щирими, а це найцінніше, що може дати вчитель.
Ми маємо зробити все для того, щоб проблема несприйняття ЛГБТ-спільноти зникла, а це можливо лише тоді, коли люди нетрадиційної орієнтації зможуть вільно заявляти про себе, а суспільство буде нормально до них ставитись.
Для того, щоб дізнатись більше про міфи навколо ЛГБТ-спільноти переходьте за посиланням та дивіться весь виступ Віктора Пилипенка у третій день марафону — https://vseosvita.ua/marathon/tolerantna-osvita-zaporuka-zdorovoho-suspilstva-3.html
Користувач:
Фещенко Юлія Вікторівна
