Мовне питання в Україні: чи є підґрунтя для конфлікту?

16 січня 2021 року набула чинності стаття 30 мовного Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Багатьох громадян України найбільше обурило те, що у разі систематичних порушень нового мовного законодавства відтепер можуть притягнути до адміністративної відповідальності й стягнути штраф. А деякі освітяни навіть сприйняли ухвалену постанову як цілеспрямовану дискримінацію мов національних меншин.

Наприклад, викладачка філософії та культурології столичного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова Євгенія Більченко на своїй сторінці у фейсбуці вважає мовний закон про перехід української сфери обслуговування на державну непристойним:

Мовний закон – лише ланка ланцюга, чергова пухлина лімфовузла в тілі онкохворої американської колонії. Боляче дивитися, як налякано перелаштовується під новий маразм мій бідний непереможний народ.

У відповідь на цю публікацію з’явилася реакція #МОН:

Тема мови може та має обговорюватися у демократичному суспільстві, винятково з повагою і толерантністю. Україна обрала свій шлях щодо мовного питання. Він – про турботу навколо державної мови, що є важливим для країни.
Нас, україномовних та російськомовних, об’єднує те, що ми всі – українці. І ми всі маємо турбуватися про нашу країну та нашу мову.
Наше завдання як суспільства, що постійно розвивається, – дійти однієї системи координат.
Усі дискусії щодо мовного питання не можуть доводитися до абсурду. І повинні мати винятково риторику поваги, незалежно від позиції. А також розуміння, що ми всі живемо в одній країні, в якій повага є нашою невід’ємною національною рисою.

В Україні, на жаль, мовні скандали не є поодиноким явищем. Так, викладач Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» звільнився з посади, бо не хотів викладати українською. Одна зі студенток подала на нього скаргу через відмову вести лекції державною. Професор не вважав доцільним прислухатися і покинув стіни вишу.

Подібні ситуації трапляються не тільки у закладах вищої освіти, їх повно й у школах. В Одеській гімназії №4 вчителька малювання насварила ученицю, бо їй не сподобався тон школярки, а також те, що на її запитання дівчинка відповіла українською:

Піднялась, кажу! Піднялась! Як ти мені відповідаєш? Як ти сказала? Постій і заспокійся. Встань, постій і подумай, що так не можна відповідати. Думаєш, якщо ти говориш українською — то ти вище всіх? Я ж з тобою не розмовляю таким тоном, недобре так відповідати.

Вчительку Раїсу Пірогову після цього випадку звільнили за ст. 41, п. 3 «Вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи».

Шановні освітяни, чи дотримується ваш заклад освіти статті 30 мовного закону? Чи траплялися у вас подібні ситуації і як ви їх розв'язували?