Від дегенаратів до «прибічників сталіна»: на активістів Дисергейту обурилися плагіатори та їхні «захисники»

В Україні вже стає традицією щороку «нагороджувати» премією за академічну недоброчесність усіх освітніх діячів, яких було спіймано на плагіаті або ж неправдивій інформації в їхніх наукових роботах. Цього року серед «лауреатів» міністр освіти, ректори та інші науковці. Гучні імена в статті викликали хвилю обурення у соцмережах, активістів Дисергейту голосно звинувачують у гонитві за рейтингами та хайпом.

Світлана Благодєтєлєва-Вовк, організаторка відзнаки «Академічна негідність року» та координаторка антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» вже після оприлюднення результатів освітянської антипремії, яку можна назвати головною у цій сфері, оприлюднила пост, в якому зазначила:

Я збираю колекцію ярликів, які навішують офіційні особи на посадах та авторитетні члени спільноти на членів #Дисергейт. Учора і позавчора він суттєво поповнився. Так, заступник міністра освіти та науки пан Mychailo Wynnyckyj дозволив собі висловитися, що ми «маргінали» та «неадеквати». Володимир Бугров назвав «фріками». Олексій Панич — «швондерами», «хунвейбінами» та «комсомольцями» — «деградантами». Як вважаєте, чи заслужила група #Дисергейт таких найменувань? Як би ви назвали нас?

З посту випливає важливе питання: чи допустима така поведінка з боку представників влади? Нижче про неї детальніше.

Михайло Винницький показав колекцію посіпак

Заступник міністра освіти Михайло Винницький отримав цього року звання «Посіпака 2023», хоча детального опису його заслуг щодо премії, не було. Проте, він відреагував на «нагороду» та заявив, що він завжди боровся за академічну гідність та не має часу реагувати на маргіналів та неадекватів.

Також очільника міністерства почав викладати на свою сторінку на Facebook зображення мультяшних посіпак.

На це відреагувала й сама пані Світлана, зауваживши, що пан заступник міністра таким чином «дуркує» та що це саме і є відповідь на усі історичні процеси в освіті, що тривають. І частину з яких, Михайло Винницький курує особисто.

Головним плагіатором року став сам міністр освіти Оксен Лісовий, сам міністр ніяк не відреагував на своє «почесне звання». З коментарів очевидно, що Винницький підтримує діяльність чинного міністра.

Михайла Винницького підтримав також мовний омбудсмен Тарас Кремінь:

При цьому, на питання щодо того, що заступник міністра дозволяє собі різкі вислови на кшталт «маргінали», Тарас Кремінь не відповів.

Олексій Панич: «салат» зі сталіним та комсомольцями

Філософ, громадський діяч та член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу Олексій Панич відреагував на публікацію висновків премії Академічної Недоброчесності, назвавши усіх поборників з плагіатом «ідеальним електоратом товариша сталіна». 

Добродії, які вважають, що для боротьби з плагіатом головне і найперше — це покарати всіх причетних до плагіату, у 1930-ті роки були б ідеальним електоратом товариша сталіна. Ментальність та сама. І саме товариш сталін найактивніше пропагував саме цей рецепт боротьби з будь-якими негараздами. Всі стануть боятися — і ніхто не буде порушувати. І одразу буде справедливість. Просто і зрозуміло, і думати не треба.
А якщо серед тих, хто карає, знайдуться недоброчесні, їх потрібно покарати насамперед. Публічно і показово. А потім покарати тих, хто карав тих, хто карав. Бо карати мають лише люди з холодною головою, гарячим серцем і чистими руками, — зауважив викладач філософії.

Пан Олексій вирішив розвинути дискусію далі, розмістивши пост, у якому вирішив поговорити про те, що управління освітою та реформи — це окремий фах, для якого мало бути просто сумлінним науковцем.

Окремо наголошу: ця теза не ставить хрест на всіх критиках реформ «ззовні» (мовляв, «замовкніть, що ви розумієте»), а просто нагадує, що для компетентної критики треба вимагати дечого і від себе, причому вимагати чимало. Оскільки в наших полум'яних антиплагіаторів я таких компетенцій, на превеликий жаль, поки не побачив (а якщо вони є, де їхня альтернативна програма системних освітніх реформ?), то всі їхні ідеї покращення зводяться до одної-єдиної думки, яку вони постійно думають: «геть плагіаторів!». От позбудемося їх (суто каральними методами), і стане харашо, — пише Панич.

Однак як повʼязані плагіат та організація освітнього процесу, адже для посад міністрів, заступників та інших чиновників наукові праці не є обовʼязковими. Інша справа, що міністрами найчастіше стають ті, хто мав освітянський досвід (ректорство, професорство чи вчителювання) та в цьому процесі написав декілька наукових робіт на здобуття звання, наприклад, кандидата наук. Про реформи окремо під постом Панича залишили такий коментар:

Проте, дискусії можна не розпочинати, адже на думку Панича:

Присудити Оксену Лісовому премію «Плагіатор 2023» — це дурість. Присудити Михайлу Вінницькому (Mychailo Wynnyckyj) премію «Посіпака 2023» — це ідіотизм. Поставити на одну дошку Володимира Бугрова (Володимир Бугров) і Максима Луцького — не набагато менший ідіотизм, — пише філософ та зауважує, що ініціатива Світлани Вовк «перетворилася на фарс». 

Володимир Бугров: про фріків та хайп

Ректор Київського національного університету ім. Шевченка Володимир Бугров у 2024 році посів друге місце у номінації на звання найтоксичнішого ректора. Варто зауважити, що сам пан Бугров вже неодноразово потрапляв у скандали. Лише нещодавно, за словами журналістів, ректор разом з проректором з адміністративно-господарської роботи ВНЗ Олегом Федевичем уклали дуже «цікаві» контракти з Міноборони.
Так, для харчування курсантів була закуплена вода по 8 грн за літр, хоча були варіанти по 5,5 гривень або ж заморожений хек по 333 грн за кілограм, хоча у фірмі Ігоря Гринкевича риба коштувала по 120 грн за кг. Загальна сума угоди склала 51,45 мільйона гривень.

За подібні порушення ректора КНУ вважають найкреативнішим щодо порушень, через що він й потрапив до списку премії. Проте, сам Володимир Бугров вважає все це фейками заради хайпу.

1. Чи справді громадянське суспільство у нас громадянське, а чи його узурпували фріки, що живуть на хайпі та заказусі! 2. Чи справді журналісти-розслідувачі в нас компетентні і незалежні і чи справді хтось їх переслідує. В обидвох випадках спіткав картезіанський сумнів. Може так, а може ні! Нині одна громадська діячка написала, що це я її та її товариство назвав фріками, — пише Бугров.

Ще й зауважує, що жодних імен названо не було. Проте, навіть на його сторінці громадськість висловлює зовсім іншу думку.