Російська мова програла: закон про права нацменшин не стане платформою русифікації

Верховна Рада запровадила у законодавстві про національні меншини постійне обмеження для російської мови. Таким чином, страхи на тему того, що новий законопроєкт дасть можливість розвивати мову московії та дозволити знову її використання в медіа під виглядом «мови нацменшин або громад». Це продовження нашого матеріалу про суперечливу ситуацію з законом про інтеграцію нацменшин в українське суспільство.

Євроінтеграція чи російський хвіст?

Після скандального законопроєкту №10288, який нібито захищає права нацменшин, у суспільстві почалися гарячі суперечки. Адже за пʼять років перехідного періоду у ньому фактично дозволялося розширювати вплив будь-якої мови нацменшин в країні. І якщо у питанні польської, словацької чи угорської це не було проблемою, то от з москальською мовою питання було гострішим. Адже вона досі не є офіційно забороненою до використання та не має жодного статусу. Таким чином, під цей законопроєкт ті люди, що все ще мають симпатії до росії чи цієї мови, могли відродити дискусії щодо «мови регіонального значення» та повернути її у публічний простір. Адже законом передбачалося, що будь-яка мова нацменшин зʼявиться у

1. приватних та державних школах, причому першим дозволять навіть обрати будь-яку мову Євросоюзу (та, відповідно, якщо вона не має забороненого статусу) як основну в навчанні;

2. зʼявляться спеціальні книгарні для реалізації прав національних меншин та спільнот, де буде більше друкованої продукції обраною мовою;

3. І головне: мови нацменшин зʼявляться у медіа, де частка таких ЗМІ може становити не більше ніж 30%.

Перший заступник міністра освіти та науки України Євген Кудрявець пояснив, що цей законопроєкт є першим кроком назустріч добросусідських відносин у Європейському союзі. Однак, він не спростував застороги щодо російської мови:

Звісно, багато норм будуть змінюватися й корегуватися. Це еволюційний процес. Щодо інших сфер — там також є винятки для російської мови. Але вже зараз готуються правки до першого читання. Я думаю, там буде враховано ширше виключення російської мови, — зауважив Кудрявець.

Однак такі законопроєкти потребують ретельного опрацювання, адже у будь-який момент можуть загрожувати затвердженню та позиції української мови у всіх сферах життя.

Як російській гідрі хвіст рубали

До тих, хто розкритикував проєкт, приєднався й мовний омбудсмен Тарас Кремінь, який зауважив, що у законопроєкті послаблені гарантії прав представників національних меншин на навчання державною мовою в закладах освіти.  Мовний омбудсман подав до Верховної Ради відповідні зауваження. Зокрема, у них він зазначив, що через запропоновані зміни представники нацменшин не зможуть вивчити українську мову на належному рівні.

Фактично, це поверне ситуацію у сфері освіти до періоду до 2017 року, коли в окремих регіонах України значна кількість здобувачів освіти навіть не володіли державною мовою на рівні, необхідному для складання ЗНО, про що свідчать відповідні офіційні дані. Така ситуація матиме наслідком повернення на рівні вищої освіти до системи, яка має сегрегаційний характер, на неприпустимості чого так само наголошує Конституційний Суд України, — йдеться у зауваженнях уповноваженого із захисту державної мови. 

Тобто, ми повертаємось у 2018 рік, коли українська мова стала обовʼязковою на усіх рівнях, проте ані з мовами нацменшин, ані з російською мовою питання не було вирішене. На це звернув увагу й ексзаступник міністра освіти та науки Єгор Стадний.

В освіті закон пропонує повернути нас до стану речей, який був до 2018 року, коли приблизно 15–20% учнів у Закарпатській та Чернівецькій областях навчались від першого і до останнього класу румунською або угорською мовами.  Я не зовсім розумію, навіщо треба було 5 років відстоювати українські позиції та доводити партнерам в ЄС, що ці діти мають потім проблему з інтеграцією та реалізацією своїх прав в Україні. Проблема ж нікуди не ділась, як її будуть тепер вирішувати? — ділиться думками Єгор Стадний.

Варто також зауважити, що цей закон активно лобіюють угорські депутати та сам премʼєр-міністр Орбан. Окрім того, мовні конфлікти з нацменшинами найчастіше виникали саме з представниками Угорщини ще з 2016 року. Ця країна ж сьогодні активно підтримує росію та блокує вхід України до ЄС. Цей звʼязок, відверто кажучи, напружує.

Однак у Раді дослухалися до думок деяких депутатів, омбудсмена та громадських активістів, а тому ухвалили законопроєкт №10288-1, у якому обмежили використання російської: «обмеження щодо мов національних меншин, які є державною мовою держави, визнаною Верховною Радою державою-агресором або державою-окупантом». Тобто, прихильники повернення російщини в освітній, громадський чи політичний процес, не зможуть протягнути її ані як «мову нацменшин», ані як «регіональну», адже вона є мовою держави-агресора. Ці положення переносяться до тіла документа закону й тому не мають часових рамок.

А от також зміни, що стосуються інших положень законопроєкту:

• Заклади вищої освіти приватної власності мають право вибору мови навчання, що є офіційною у Європейському Союзі. Проте, державна мова (українська) має бути забезпечена як окрема навчальна дисципліна.

• Мову нацменшин можна використовувати в освітньому процесі, але лише поряд з державною, щоб забезпечити повноцінну інтеграцію в суспільство.

• А от у медіа нацменшин норма зниження української мови дозволена до 30%, але така можливість не поширюється на російську (адже це мова держави-агресора).

До офіційних мов Євросоюзу належать 24 мови: англійська, болгарська, грецька, данська, естонська, ірландська, іспанська, італійська, латиська, литовська, мальтійська, німецька, нідерландська, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, угорська, фінська, французька, хорватська, чеська, шведська.

Чому цей закон важливий?

Уся річ у тому, що питання нацменшин є гострим, адже принцип Євросоюзу — це відсутність мовної, расової, національної дискримінації. Тому закон №10228 був необхідним для початку переговорів щодо вступу у ЄС.

Виконуючи рекомендації Венеційської комісії, ми захистили суспільство від потенційного зниження ролі української мови в освіті, ЗМІ, книговидавництві та загроз русифікації країни. В політичній рекламі, приватних школах і університетах, класах нацменшин, медіа дозволяється використання мов ЄС та нацменшин, окрім мови країни – агресора.При цьому реклама має дублюватися українською, а вивчення української як державної буде обовʼязковим у всіх закладах освіти, хоча навчання може проводитися мовами ЄС, — повідомила Ірина Геращенко. 

В Україні мовний процес наразі на стадії узгодження та розробкам. Саме тому доречним є звернути увагу на досвід Євросоюзу. Ось дві головні тези:

Єдність у різноманітності. Це девіз Євросоюзу, який було вжито у 2000 році. Він відображає одну з головних цілей: єдність культур, миру та традиції. Саме тому зʼявилася також європейська політика багатомовності — ще у 1958 році Рада обʼєднання ініціювала постанову, що офіційні мови країн-членів повинні стати офіційними мовами співтовариства, так і робочими мовами установ.

Політика щодо офіційних та регіональних мов ЄС. Офіційними у союзі є 24 мови, але у межах Євросоюзу використовується також понад 60 регіональних мов або мов національних меншин. Наприклад, баскі в Іспанії, лапландці у Швеції та Норвегії, фламандська у Бельгії. Правовий статус цих мов і їх розвиток забезпечують уряди країн ЄС, однак інтеграція нацменщин є обовʼязковою з вивченням державної мови.

До речі, ще один важливий крок до євроінтеграції — це поширення англійської мови в Україні, для цього їй надали спеціальний статус.