НУШ-дизайн: ефектна картинка чи новий зміст освіти, який трансформує простір?!

«Дітей вчить те, що їх оточує». — Марія Монтесоррі

Ми всі хочемо, щоб наші діти хотіли ходити до школи як до місця з функціональними та яскравими просторами для навчання й спілкування. Але…

Якщо провести бліц-опитування на тему «Що таке НУШ-дизайн?» серед вчителів та батьків учнів початкової школи, відповіді будуть наступні:

• Одномісні парти.

• Килимки на підлозі.

• Розцяцьковані коридори.

• Навчальні осередки в класі.

• Емоційні семафори на вході до класу тощо.

Тобто будуть зазначені суто декоративні, але вже стереотипні ознаки «нового освітнього простору».

Звісно, таке спрощене бачення освітнього середовище далеке від сучасних уявлень про нього як про «третього вчителя».

На жаль, ніхто не вчив педагогів найелементарнішим базовим принципам побудови освітнього простору чи законам колористики. Вкрай не часто залучають і професійних дизайнерів, які б могли підказати, наприклад, доречні поєднання кольорів.

Спробуємо надолужити цю прогалину.

10 ознак сучасного освітнього дизайну

1. Спочатку функція, потім форма

Це принцип сучасної архітектури і дизайну, який націлює на те, що форма об'єкта повинна співвідноситися з його цільовою функцією або призначенням.

Принцип «форма має наслідувати функцію» ще у 1896 році сформулював американський архітектор Луї Салліван (Louis Sullivan), якого називали "батьком хмарочосів  та модернізму".

Та чи інша форма освітнього дизайну повинна бути наочним результатом втілення певної навчальної мети. Простір розвивається у тому напрямку, у якому люди ним користуються, а не навпаки. Тож треба , щоб спочатку реально з’явився новий зміст освіти, який з часом трансформує освітній простір.
Якщо ж функція не змінюється, форма теж не змінюється. Наприклад, не раз спостерігав ситуацію: попри наявність одномісних парт у школі, зберігається їхнє традиційне розташування і вони стоять зсунуті по двоє, по суті і по формі знову перетворюючись у двомісні.

Звісно, одномісні парти не працюють і не запрацюють до того часу поки вчителі не почнуть застосовувати динамічні форми занять, роботу в групах тощо.

Розробка певних зон навчання (осередків, станцій тощо) в класі також повинна слідувати тій чи іншій функції. Тільки після появи чіткого бачення того, що буде відбуватись у класі, можна почати робити  дизайн кожного його закутку.

На жаль, в процесі НУШ-будівництва ми, як правило, спочатку створюємо форму, а результат? Форма заради форми з тим, щоб видати гарну картинку?!

Принцип «спочатку функція, потім форма» стосується і будь-яких елементів простору.

Наприклад, яку функцію зараз у інформаційну епоху виконує «Класний куток»? Точно не функцію інформування. Якщо ритуальну функцію з підтримки стереотипного дизайну класу, то навряд чи його варто зберігати тільки тому, що «так було завжди».

Який сенс купувати одномісні парти, якщо їх немає куди поставити в класі з типовою площею в 50 кв. метрів на яких розміщуються близько 30 дітей? 

За такої конфігурації як на фото вони стають чотиримісними, а, у кращому випадку, їх доведеться зсунути як двомісні...

Народна мудрість хоч і грубо, але правильно каже про це дизайнерське божевілля: "Нащо попу баян, якщо він не грає?!"

Згадайте популярну книгу Алана Піза «Мова рухів тіла», там пояснюється, що "фішка" в тому, щоб сворити умови за яких діти не будуть вторгатися в особистий простір один одного. Тож, одномісні парти мають стояти хоча б на  віддалі 40 см., інакше вони нічого не змінять.

А от зразок того, як легким рухом руки парти перетворюються… з двомісних на одномісні. Якщо є в цьому сенс.

Зонування освітнього простору: у всьому винна Вероніка Лопес! Але вона про це не знає…

Консультантка з питань освіти з Техасу Вероніка Лопес (Veronica Lopez) у серпні 2014 року розповіла про "практику, яка працює" зонування простору класу.

Через кілька років після публікації її статті, про цю далеко не нову ідею почули у нас, сприйняли за абсолютну істину, довели до абсурду і почали поширювати як обов'язкову до "впровадження" вимогу до нового освітнього простору НУШ з обов’язковими «осередками» (так перейменували немилозвучне для українського вуха слово «зона»).

Поки ми цим переймаємось, концепція зонування освітнього простору в початковій школі стала вже застарілим підходом.

Зараз провідною характеристикою сучасного освітнього простору є його гнучкість, багатофункціональність і динамічність. Ось у цю мить це "Осередок відпочинку", а через хвилину вже "Осередок для гри", а ще через 10 хвилин — "Осередок художньо-творчої діяльності"... Тож, не варто зациклюватись на статичних осередках(локаціях, зонах тощо).

Розробка певних зон навчання (осередків, локацій, станцій тощо) в класі також повинна слідувати функції. Тільки після появи чіткого бачення того, що буде відбуватись у класі, там можна почати робити дизайн кожного його закутку.

Звісно, я розумію чому реалізація на практиці їхньої застарілої концепції «зонування» навчального середовища призвела до створення наших осередків з "наліпочками", але все одно не можу второпати: а що має відбуватись в "Осередку дружби"?

Килими з бабусиної стіни над ліжком тепер є ознакою нового освітнього простору?!

«Я сьогодні отримала культурно-освітній шок. Поїхала в школи району, щоб подивитись там на новий освітній простір, але побачила там суцільний треш. Більшість вчителів майбутніх першокласників накидали на підлогу килимів, які скоріш за все колись висіли на стінці у бабусі й… фсьо. Ті килими вдарили по мені ніби електричний струм, бо то привіт із Радянського Союзу (Back in the USSR!?), а не НУШ. Та найсумніше, що більшість директорів шкіл сприймає це як належне…», — ось таку рефлексію отримав від молодої, розумної методистки з одного потужного центру професійного розвитку.

2. Принцип «Що занадто, те не здраво»

Організація простору — це один з ключових елементів менеджменту класу. У канадських вчителів є неписане правило — краще "недоприкрасити", аніж наліпити забагато.

Декорацій на стінах у вигляді українських стендів немає взагалі, проте є декілька магнітних дошок,  а також дерев'яних обтягнутих мішковиною.

У класі висить абетка, цифри, все інше — це дитячі роботи, малюнки, правила для учнів, створені самими учнями, слова чи правила, які вивчають, і які вчителька періодично змінює. — Oleksandra Zhuravlova, місто Calgary, Канада.

Багато хто із наших «змінотворців» вважає, що розцяцьковані в яскраві кольори НУШ-коридори від яких аж пре візуальною агресією, чомусь мають подобатись нашим дітям.

Зайве доводити, що в освітньому дизайні треба враховувати закони колористики і фундаментальний принцип: люди самі роблять кольори!

На жаль, етап "малинових піджаків" в освітньому дизайні наших шкіл є неминучим.  Це пройшли так звані «нові українці» в 90-х роках минулого століття і пройде так звана «нова українська школа» в 20-х роках ХХІ століття. Зрештою ми пройдемо від радянської "сірості" через етап "малинових піджаків" до розуміння сутності сучасного освітнього дизайну...

Перш за все має прийти усвідомлення, що розцяцьковані НУШ-класи (анг.  Heavily Decorated Classrooms) заважають навчанню, тож слід припинити візуальний терор у початковій школі.

Тетяна Гребенюк‎ підсумовує і рекомендує:

"Надто багато наочності розвішаної по класі, абсолютно не має ніякого відношення до знань учнів. Це, швидше за все, — "показуха", бажання сподобатися перевіряючим, бути в тренді "НУШ"...

Наочність повинна виставлятися поступово...Те, що вивчаємо, — те і показуємо дітям... Має бути постійне " очікування новизни"!  Увага дітей нестійка... Це заважає дітям бути уважними... Хоча, найціннішим є — не готове, куплене, роздруковане, шаблонне..., а виготовлене дітьми чи разом з дітьми!

Змінювати треба не стіни)))), а — МЕТОДИ навчання! Тоді і буде ВИСОКИЙ РЕЗУЛЬТАТ!".

Мова не йде про те, щоб усім привити гарний смак. Мова про те, щоб ми почали враховувати хоча б елементарні норми колористики. Є навчальна дисципліна і посібники з назвою «Колористика інтер’єру», які допоможуть у цьому.

Звісно, директор школи чи вчитель, який у нас «і швець, і жнець, і на дуду грець» не може ще й знаходити час на опанування  основних законів створення гармонії кольорового рішення інтер'єрів, принципів побудови композицій, вивчення взаємодії кольору і світла,  на пошук оптимальних кольорових рішень інтер'єрів класів та коридорів тощо. Треба активніше залучати професійних дизайнерів, якщо ми хочемо створювати гармонійне комфортне середовище.

3. Принцип «люди самі роблять кольори», який націлює нас спиратись на здатність дитини самостійно облаштовувати середовище під власні завдання

Колись мій колега з Нідерландців згадував, що коли вони переселились у новозбудовану будівлю закладу освіти, дехто нарікав, що стіни виглядають якось безбарвно. Він відповів: «люди самі створюють кольори». Так і сталось.

Тому не потрібні заздалегідь розцяцьковані коридори, їх оживляють діти та вчителі в процесі навчання.

Для того, щоб так відбувалось, слід нарешті розпочати перехід від школи «яєчного ящика» з однотипними класами-коробками до школи з  «мислячою навчальною програмою» (“thinking curriculum”) та простором, який самоорганізується, в якому є можливості для усамітнення, персоналізації частини простору тощо.

Як влучно підмічає Лінда Дарлінг-Геммонд, у конвеєрній класно-урочні системі вчителі ізольовані один від одного, працюючи в класах, які нагадують «яєчні ящики». А великі міські школи, які вміщують півтори-дві тисячі учнів, нагадують величезні склади. Персонал більше турбується про безпеку (щоб яйця не побились), аніж про розвиток. Батьки теж розглядають школу перш за все як камеру зберігання, а вчителя як квочку на яйцях.

Якщо ми на практиці почнемо спиратись на здатність дитини самостійно облаштовувати середовище під власні завдання, ми відмовимось від статичних куплених готових стендів для перевіряльників чи «для краси» на користь рухливих власноруч зроблених стендів чи постерів в(біля) кабінетах.

Наша ще совкова стендоманія вже не буде підґрунтям для суперприбуткового бізнесу, бо замість стандартних статичних стендів у нас будуть динамічні нестандартні, які ми власноруч робитимемо разом з учнями. А на місці «вічних» помпезних панно у нас з’явиться креативний простір, який самоорганізується.

4. Принцип «комфортного учіння»

Я все своє дитинство робила домашнє завдання лежачи на підлозі або сидячи «по-турецьки» на дивані, навіть писала на колінах. І примудрилась закінчити школу з золотою медаллю і інститут з червоним дипломом.

Anna Dudich, перша вчителька з України, яка ввійшла до п'ятдесятки фіналістів конкурсу Global Teacher Prize

Як ти маєш сидіти на уроці, якщо ти дитина?! Невже ось так?

«А тепер, дітки, сіли як у школі!» — Досі ця фраза лунає, наприклад, з вуст виховательки дитячого садочка.

З радянських часів у нас береглась звичка вчити дітей «правильно сидіти за партою».

А тепер, дітки, сіли як у школі 2.0

Нам треба якомога скоріше утвердити в нашій педагогічній свідомості поняття «комфортного учіння».

У всьому світі провідний тренд останніх двох десятиліть: вчителі відмовляються від однотипних робочих місць і від стандартних парт зі стільцями для учнів. Натомість створюють різноманітні робочі місця з можливістю обирати: сидіти на стільці (дивані, пуфику, підлозі тощо) чи лежати на килимі… Можуть навіть розподіляти місця шляхом жеребкування.

Не надто розповсюджена уніфікована організація роботи, на кшталт: "а зараз усі рядочком встали з-за столів та сіли на килимок".

5. Принцип «роби різноманітність», який націлює на проведення дестандартизації простору

Перш за все нам треба навчитись уникати різних форм стандартизації та примітивізації освітнього простору.

Знаю одну школу у Львові в якій у кожному кабінеті є портрет Тараса Шевченка.  Можна було б це хоч якось виправдати, якби портрети були різними. Але… креатив там відсутній. Усі ці портрети є однотипними з переважанням «кожуха»…

Так і не отримав аргументованої відповіді на запитання: навіщо в кабінеті фізики чи іноземної мови цей портрет?

Що дає така тотальна «шевченківзація» освітнього простору? Нічого!

Я багато років був директором гімназії імені Тараса Шевченка. Як ви гадаєте, скільки його портретів у нас було?! Один. Там, де він був доречним. У кабінеті української мови та літератури.

До речі, й мені не раз пропонували наші «турбопатріотів» в усі кабінети на той цвях, на якому раніше висів портрет Леніна повісити портрети Шевченка.

Подивіться на це фото. Як нудно вони живуть посеред цих убогих інтер'єрів, де просто нема на шо глянути!?  А де розцяцьковані у яскраві кольори коридори, а де класні (методичні, ЗНО...) куточки, де стенди з державною символікою, де навчальні, прости Господи, осередки, де "стіна плачу" з грамотами і дипломами, де портрети класиків німецької літератури, де стенди та інструкції з ТБ на видному місці?!

6. Орієнтація на створення складних освітніх просторів

Нам слід якомога скоріше розпочати відхід від спрощеної «коридорної системи», яка відповідала завданням класно-урочної системи уніфікованого навчання.  Тепер слід  вчитися конструювати складні освітні простори, якщо ми справді хочемо радикально змінити освітній процес.

«Державна політика полягатиме в абсолютно новому підході до академічного ліцею, який неможливо вписати в «коридорну систему».

Це повинно бути інше середовище. Неможливо пристосувати звичайну школу до програми, де будуть модулі, багато дослідницької компоненти, лабораторії, соціальні хаби, прозорий простір».  — Оксен Лісовий

Звісно, треба використати «практики, які працюють»  у світі з конструювання складних освітніх просторів.

Наприклад, подивіться на фото сучасний освітній дизайн у Neues Gymnasium Bochum(Німеччина).

Нова школа — це і новий освітній дизайн. Головними характеристиками шкільних будівель в останні чверть століття стали насамперед вільний динамічний простір, прозорість і … приватність. Тому всі сучасні приміщення школи тепер, як правило, будуються на основі концепції «базарної площі» з великим простором посередині на якому всі зустрічаються з усіма, але є багато закутків де можна заникатись і просто відпочити від гамору чи повчитись індивідуально.

Архітектори намагаються також уникати прямих кутів, які погано впливають на психіку. Тому є закругленість форм чи нестандартні конфігурації.

Наприклад, Neues Gymnasium Bochum в Німеччині — це два кола з таким простором, які утворюють цифру 8.

7. Простір має стимулювати рухову активність дітей

Звісно, це передбачає зняття поведінкових обмежень, які заважають активно взаємодіяти із середовищем. На кшталт, «не бігати на перерві» чи «не крутитися на уроці».

Нова українська... ні, стара німецька сільська школа. Там, щоб уникнути скопичення дітей на перерві в коридорі, роблять ось такі спуски для малечі...

На жаль, у нас переважає погляд на школу як на «камеру зберігання». Є й патологічна бажання «сповивати дітей» ледь не до 18 років. А там ніхто не зважає на «звичайний життєвий ризик» отримати гулю на лобі під час такого спуску.

8. Принцип гнучкості та динамічності просторової організації спільної та індивідуальної освітньої діяльності

Реалізація цього принципу на практиці вимагає створення передумов для втілення в життя ідей: вчитися можна мимоволі, вчитися можна граючись, вчитися можна в процесі роботи...

І ще багато чого іншого... вкрай необхідного для того, щоб школа могла стати навчальним "простором, що самоорганізується" для Self-Organized Learning (самоорганізованого навчання).

Новий Освітній Простір — це мейкерспейси, фаблаби, хакерспейси, класи на свіжому повітрі, прозорі стіни...

Див., наприклад, про практику створення мейкеспейсів (MakerSpace). http://www.ctemakeoverchallenge.com

Рух мейкерів став став справжньою міні-революцією в освіті. Тож, треба вчитися планувати та створювати унікальний, значущий і релевантний мейкер-простір для вашої шкільної спільноти.

А от ідею і «практику, яка працює» Open-air classroom (Outdoor Classroom) почали  активно застосовувати у вітчизняній школі під час пандемії COVID-19. Класи на свіжому повітрі стали одним із ефективних варіантів вирішення проблеми.

Зараз потрібне і нове прочитання традиційного підходу до оформлення "стін, які говорять".

Стіни, двері, підлога теж мають бути креативним простором для розвитку дітей, а не екраном для демонстрації педагогічного"совка".

Звісно, лише декоруванням стін аж ніяк не можна реалізувати на практиці ідею творення спільного простору - середовища розвитку всіх учасників освітнього процесу.

9. Можливість створити власний освітній простір, "сконструювати свій світ освіти" як спосіб персоналізації освіти

Формувати і налаштовувати простір власного навчання, — чи не найголовніше завдання кожного, хто вчить і хто вчиться.

Це має бути простір для формування власного шляху навчання, індивідуальної освітньої траєкторії.

Простір для ціннісного орієнтування.

Простір як система взаємодії між дорослими і учнями, яку вони будують разом, і правила взаємодії в ній теж напрацьовують разом.

Фізичний простір — невід'ємний інструмент для реалізації програмної частини освітнього процесу у школі. Тому не можна робити зміни в освітньому середовищі без участі самих освітян.

10. Мислити як дизайнери та опановувати "дизайн-мислення"

Впоратися з багатьма проблемами в освіті і не тільки в освіті в новому тисячолітті — це і проблема дизайну. Педагогічному персоналу закладів освіти тепер доводиться самостійно вчитися принципам дизайну та опановувати "дизайн-мислення".

Перед нами стоїть захоплюючий дизайнерський виклик — спроектувати  новий освітній простір, починаючи з інноваційного дизайну входу до школи і закінчуючи закутком в якому можна «заникатись» якомусь учневі.

Зокрема, фундаментальною характеристикою дизайн-мислення є людиноцентричний підхід.  На практиці це означає перехід від проектування «для користувачів» до, орієнтованого на людину підходу, проектування «з користувачами». Ця зміна ставлення передбачає активне використання методів співтворчості в процесі проектування нового освітнього простору.

Тільки так може з’явитись дитиноцентрований дизайн наших шкільних будівель. А такий дизайн може бути каталізатором інноваційних процесів у закладах освіти не лише у генеруванні інноваційних дизайнерських рішень чи створенні креативних перетинів освітнього простору.

Якщо педагогічні та учнівські колективи зрозуміють основні принципи дизайн-мислення(опанують набір інструментів дизайн-проектів для генерування ідей тощо), вони зможуть отримати користь від застосування в освіті способу мислення та інноваційних практик дизайнерів.

Не даремно ж остання десятиліття написано купу літератури з назвами на кшталт "Змінені дизайном: як дизайнерське мислення змінює організації і надихає на інновації".

Підсумовуючи сказане, узагальнимо, сучасне освітнє середовище має бути:

1. Відкритим і для дітей, і для громади.

2. Гнучким та мультифункціональним(багатоваріантним), яке передбачає можливість «конструювати світ», орієнтує всіх учасників освітнього процесу на вільне планування власного навчального простору.

3. Інтерактивним і розвивальним із широкими можливостями для самостійного пізнання довкілля.

4. Безпечним(нетравматичним) і здоровим

5. Гуманістично- та ідивідуальноцентрованим, яке створює передумови для персоналізовано-гейміфіковано-соціального навчання та спілкування, підтримує енергію єдності тощо.

6. Простором, що  має здатність до самоорганізації та постійної трансформації.

Див. Відеолекція 8 Сучасне освітнє середовище як «третій вчитель»