Як говорити з дітьми про війну: поради психолога

Українці разом із дітьми вже понад рік перебувають у контексті великої війни. Якщо спочатку батьки були дуже пильними до стану власних дітей і того, як вони адаптуються до жахливих подій, то зараз не так просто розпізнати та зрозуміти їхній психологічний стан.

На що дорослим варто звернути увагу, розповідає психологиня Ольга Коба.

Під час війни передусім батьки мають піклуватися про себе та стабілізацію свого емоційного стану. У контексті війни все працює за прикладом інструкції при аварії літака — «спочатку надягаємо кисневу маску собі, потім іншим». Адже щоб батьки могли підтримати дітей і допомогти їм пережити непрості часи, вони мають бути в ресурсі.

На жаль, багато хто з батьків має відчуття провини за те, що виїхали. Вони отримують різні оцінювальні судження у свою сторону від близьких і не тільки. І це відображається на емоційному стані всієї сім’ї. Крім того, є додаткові виклики — в іншій країні матері з дітьми зіштовхуються з багатьма бюрократичними питаннями, іншою, ніж в Україні, організацією навчального процесу та побутовими труднощами. Коли дитина навчається у двох школах (школа іншої країни та українська школа онлайн), це має колосальне навантаження на дитину та маму.

Батьки, які залишилися в Україні, теж зіштовхуються з багатьма проблемами та шаленим навантаженням. Організувати робочий простір при дистанційному навчанні, у проміжках між навчанням дітей зробити купу хатніх і робочих справ, — пояснює психологиня.

Чи варто підіймати з дітьми тему війни?

З дітьми треба говорити про війну. Проте вся інформація має бути дозованою. Адже якщо батьки уникають розмов на цю тему — це не означає, що діти не можуть дізнатися про те, що відбувається в Україні, від інших людей і соціальних мереж із нефільтрованим контентом.

Уникання не дає можливості опрацьовувати травматичний досвід як дорослим, так і дітям.

Важливо: діти не повинні дофантазовувати картинки реальності в голові. Їм потрібен «безпечний простір», де вони зможуть поговорити про важливе. З плином часу дорослим може здатися, що діти адаптувалися, ставлять менше питань, менше говорять про війну, що для них це стало менш важливо, ніж у перші місяці вторгнення та зміни середовища. Проте це омана. Звісно, різні діти отримали різний травматичний досвід. І кожна окрема маленька людина переживатиме свій досвід по-своєму.

Як говорити з дітьми про війну?

Перш за все — говорити. Під час обговорень можуть проявлятися різні емоції. Але варто пам’ятати, що все, що ви відчуваєте, і все, що відчувають ваші діти, є абсолютно нормальною реакцією на такі ненормальні події, як війна.

У розмові про втрату, неможливість повернення в місце, з якого виїхали, потрібно доносити інформацію дозовано. Уникайте перебільшень і кричущих фактів насильства та жорстокості. Під час обговорень і після них можуть виникати різні думки негативного характеру, які можуть лякати, викликати відчуття провини та інше, — зауважує Коба.

Психологиня зазначає, що навіть у такі непрості часи система освіти вимагає, щоб уроки були зроблені та діти пройшли всі матеріали за програмою. Іноді педагоги не враховують той факт, що діти, які перебувають ув стресі, не можуть сприймати й опрацьовувати інформацію в тому об’ємі, як це було до масштабної війни. А уроки, які проходять у бомбосховищі, не матимуть повноцінного засвоєння.

За таких умов краще провести з дітьми вправи для зняття стресу перед подачею матеріалу, — радить фахівчиня.

Як говорити з дітьми про майбутнє?

Не варто відкладати життя на потім. Важливо маленькими кроками рухатися в напрямі своїх цілей, і найкращим прикладом для дітей можуть бути самі батьки. Нам всім потрібно продовжувати робити те, що для нас є цінним і важливим, що залежить від нас і дозволяти маленькі радощі, де б ми не знаходилися.

До війни неможливо звикнути, можна трохи адаптуватися і прийняти той факт, що, на жаль, у нас війна через російську агресію.

Симптоми стресу в дітей як результат травматичних подій:

• дітям стає важче запам'ятовувати матеріал і фокусуватися;

• дитина відмовляється їсти та вдягатися самостійно;

• відмовляється від спілкування та/або просто перестає говорити з іншими (мутизм);

• можливі порушення сну та апетиту;

• страх відпустити батьків;

• страх голосних звуків;

• діти тривалий час не можуть адаптуватися до нових побутових умов.

Також діти можуть ставати агресивними, роздратованими, гіперзбудженими або, навпаки, загальмованими. Можуть спостерігатися також депресивні стани, головні болі, болі в шлунку, енурез (неусвідомлений акт сечовипускання), енкопрез (нездатність контролювати акт дефекації).

Якщо батьки спостерігають у дитини таку симптоматику протягом кількох тижнів, то варто звернутися до фахівців.

На жаль, універсальних рекомендацій не існує. Підхід до кожної дитини повинен бути індивідуальним, враховувати травматичний досвід, який він/вона пережила, та обставини, у яких зараз перебуває.

Будьте уважними до слів, думок, поведінки та почуттів своїх дітей, щоб не пропустити важливих «дзвіночків». Вчасно виявлена проблема — запорука того, що дитина й батьки як найближчі люди успішно впораються з викликами під час великої війни, — наголошує Коба.

Нагадаємо, у зону ризику проявів нестандартної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережі Інтернет не контролюється дорослими. Фацівці ювенальної поліції України підготувати низку рекомендацій, адже деякі батьки навіть можуть не підозрювати, що їхня дитина належить до певної субкультури та мати девіантну поведінку.

Фотоматеріали: shutterstock