Вмінню підтримати одне одного потрібно вчитися. У одних людей рівень психологічного бар'єру вищий, в інших — значно слабший. Такі люди не можуть самостійно контролювати емоції або важко виходять із зони психологічного дискомфорту.
«Все буде добре», «не переймайся», «це не кінець світу», «я ж казав (ла)» — це не підтримка.
Немає універсальної формули, що підходить для будь-якого випадку. Але є речі, які точно не треба робити, тому що вони ніяк не допомагають і не є підтримкою, — йдеться у дописі психологічної студії СЕНС.
Психологи розповіли про п'ять помилок підтримки.
«Усе владнається», «життя обов'язково налагодиться» — це порожні обіцянки. Ви не можете знати напевно, що чекає на нас у майбутньому (якщо, звичайно, ви не екстрасенс), а в такому формулюванні ще й підкреслюєте, як зараз погано (адже добре, якщо воно взагалі буде, то тільки в майбутньому).
Якщо не знаєте, що сказати, — мовчіть, будьте поруч і обіймайте. Один із найефективніших способів підтримки — теплі дружні обійми і прості слова співчуття («мені дуже шкода», «я так тобі співчуваю»).
«Не плач», «не треба так хвилюватися», «заспокойся», «візьми себе в руки» тощо.
Якщо ви дійсно хочете підтримати людину, а не просто позбутися її — то ви саме таки будете допомагати їй проявляти свої емоції, а не придушувати їх. Ні для кого не новина, що стримані емоції руйнують нас зсередини, перетворюються в хвороби й отруюють нам життя.
Будь-яка людина має право сумувати, злитися, відчувати образу, коли знаходиться у важкій життєвій ситуації. До друзів і близьких ми звертаємося не тоді, коли хочемо виглядати дорослими, розумними і сильними, а тоді, коли хочемо просто побути самими собою, нічого з себе не зображуючи.
Тому, якщо ви хочете підтримати або втішити когось, — дайте людині можливість розповісти про свої переживання.
«Це не варто таких сліз», «це не кінець світу», «нічого ж, по суті, не сталося», «це можна пережити» тощо.
Якщо ви не розумієте почуття іншої людини, не знаєте, як влаштовані її переживання, — це не означає, що вона не страждає. І навіть те, що «в Африці діти голодують» або «є ті, кому набагато гірше», не робить її страждання меншими.
Але найстрашніше те, що знецінення заподіює реальну шкоду. Людина перестає почуватися значущою та важливою для вас, почувається непотрібною, втрачає здатність до довіри.
До речі, психологи відносять знецінення до однієї зі складових емоційного насильства.
Це ж очевидно — будь-якій людині з проблемою вкрай необхідно, в першу чергу, виговоритись і бути почутим. Не отримати мудру пораду, не вислухати настанови, а висловити, наділити слова тим, що вона відчуває.
А поради, адресовані в минуле («потрібно було зробити так»), — найбезглуздіше, що можна сказати. Уже все сталося, минуле не змінити, історія не має умовного способу.
«Раніше думати треба було», «а я тебе попереджав(ла)», «все ж було очевидно заздалегідь», «не треба бути таким наївним» і тощо.
Тут навіть коментарі зайві. Цілком зрозуміло, що це не підтримка.
Це банальне самоствердження за рахунок слабшої та вразливішої (бо їй зараз зле, вона проживає горе) людини.
Кращий спосіб підтримати близьку або рідну людину — просто бути поруч, уважно вислуховувати, дбайливо і тепло обіймати, — радять психологи.

Не оцінювати і не знецінювати, не перебивати зі своїми коментарями, не переносити на неї свої проєкції, домисли і висновки з порадами.
Все, що потрібно — це активна участь, добре співчуття, душевне тепло. Можливість висловити свої почуття, емоції, переживання. І реальна конкретна допомога (посидіти з дітьми, зібрати грошей, приготувати їжу), а не абстрактні пропозиції.
Кoли ви знахoдитесь із кимось, хтo ваc тотально приймає — це терапія. Відбувається зцілення, — стверджують фахівці.
Нагадаємо, в умовах повномасштабної війни українські освітяни навчають дітей не стільки знаннями, скільки особистою силою, досвідом і величчю. Хтось із освітян створює український простір — у різних куточках світу. Хтось тримає на собі незламну віру в нашу перемогу, перебуваючи в окупації. Хтось стає для дітей не тільки носієм знань — цінностей. До Дня працівників освіти створили анімаційний фільм, присвячений вчителям, які за будь-яких обставин продовжують працювати.
Джерело: Марина Зоріна
Користувач:
Нікішина Тетяна Олександрівна